Пропоную до ознайомлення уривок зі статті, опублікуваної активістами Українсього комітету охорони пам’яток природи в 1929 році, присвяченої заповіданню лісів. У ній вражають мова й аргументованість. Згадується тут і Семенівський район. Цікаво, якщо хто знає, що трапилося зі 150-річними ялинами після висунення пропозиції щодо створення заповідника біля с. Баранівки?
(Стаття надана Василюком Олексієм, НЕЦУ)
Лісові пам'ятки природи на Україні та їх охорона
Є. Лавренко та П. Погребняк
(журнал «Краєзнавство», №1-2, 1929 року)
І. Значіння охорони лісів та основні типи лісу.
Значіння лісу для нашої переважно малолісної, а по багатьох місцях і зовсім безлісної країни, є безперечне. Українські ліси, після обезліснення площ славетних юго-славських дібров, є майже найбагатіше джерело дубової деревини в Европі, й нашу дубову деревину дуже цінують чужоземці. Величезні лісові ресурси півночі та Сибіру, що мають площу значно більшу за площу українських лісів, за цінністю порід відстають від наших лісів, бо дають переважно мняку деревину (ялина, сосна, береза та інші), тоді як наші ліси, дякуючи родючим ґрунтам і кращому підсонню, дають дуба, ясеня, вільху, клена, цебто деревину найліпшої якости.
Крім господарського значіння ми цінимо наші ліси за їхнє величезне природне значіння — вони затримують вітри, сприяють помірнішому розтаванню сніга, пом'якшують температурні коливання, збільшують вогкість повітря, зміцнюють яри та схили, усовують заболочування і т. ін. Величезне значіння лісів санітарне, як огнищ здорового оточення для людини, та естетичне, як такого природного явища, що складає наймальовничіші в нашій країні краєвиди.
Україна бідна на ліси і до того ж її лісова площа до цього часу безперервно зменшувалась. У нас мало де залишились такі дільниці лісів, що зберегли свою недоторкану природу.
Не слід думати, що ліс є остільки міцне рослинне суспільство, що витримує будь-яке несприятливе втручання людини в його життя. Ліс виростає за довгі роки, і тому надзвичайно трудно простежити ту ріжницю, яка буває в разі зміни зовнішніх його чинників, — зокрема й особливо — впливу на нього негосподарської людської діяльности. Для багатьох залишається непомітне поступове всихання лісів від неправильних рубанок, випасання худоби в лісі, пожеж у борах і т. ін., і тільки з дідівських балачок ми часто-густо взнаємо, який великий ліс ріс колись там, де тепер або чагарники або пустка.
Потрібно зберегти участки природних лісів для сучасного та для майбутніх поколінь, як надзвичайно цікаві об'єкти для вивчення природи та як еталон для порівняння того, що зараз є, до того, що було і повинно бути. У німців є дуже добрий культурний звичай: майже в кожному лісництві залишати без господарського, або взагалі всякого втручання окремий участок лісу, що є представником ще дикої природи (Urwald, як називають німці природний ліс). І треба відзначити, що, не зважаючи на дуже досконалу лісо-господарчу німецьку техніку, яка ніде не має собі рівної, німці розчарувалися своїми лісовими посадками, що в них, як шереги салдатів, стоять на рівних віддаленнях однакові за породою та віком дерева, і тепер прагнуть до відновлення таких лісів, що найбільше відповідатимуть природним лісам — з деревами різних порід та різного віку. Виявилось, що природні ліси й триваліші, й продукційніші, й дають деревнину ліпшої якости, а крім того потрібно якнайбільше сприяти тому, щоб внутрішні лісові обставини найменше порушувались. Так, наприклад, збирання шпильок із шпилькових лісів сильно зменшило їхню продукційність, бо відмерлий лист (або шпильки) є своєрідне угноєння, яке складає неодмінну особливість лісу, і його повинно залишати в лісі, якщо немає бажання пошкодити цьому лісові.
Після цього стає зрозуміле значіння лісових заповідників, де в багатьох випадках тільки й можна вивчати природні й часто-густо високо продукційні лісові суспільства (насадження, як кажуть, лісоводи) в їх зв'язку з умовами оточення (місце зростання), а саме — рельєфом, ґрунтотворними породамц, ґрунтами, гідрологічними умовами і т. інш. Але до цього часу справа з охороною лісів майже не налагоджена: лісових заповідників на Україні сливе немає.
Наші природні ліси розділяються на шпилькові (переважно-соснові) та листяні (дубові-дубово-ясенові, вільхові, осикові, березові та ін.) та мішані, шпильково-листяні (сосна з дубом, вільхою, березою, грабом і т. ін.).
На піскуватих грунтах панують бори, що їх складає або чиста сосна, або сосна з березою. Якщо піски багатіші (супіски), то сосна підвищує свою продукційність і під нею спостерігаємо поверх дубу, не дуже високого росту; це — субір. Найбагатшим сосновим ґрунтам відповідають субори, в яких, крім дуже високорослої сосни (до 40 — 45 метрів заввишки у 100 років) та поверху дуба, ще є низький поверх з грабу або липи і поверх чагарників, переважно — ліщини; це — сугрудки. Але часто-густо на суборових та сугрудкових ґрунтах ростуть або чисті сосняки, або чисті дубняки, березняки, грабняки і т. п., що є наслідком впливу людини. Звичайно, що такі чисті деревостани є менше продукційні й менше тривалі. Так, в чистих сосняках розповсюджені шкідливі комахи, часто бувають пожежі; дубняки та грабняки на суборах кепські, а березняки, звичайно, малоцінні.
На добре родючих лісових ґрунтах, переважно суглинках, панує дуб зі своїми „супутниками“ — ясенем, кленами, липою, берестом і, особливо, грабом (останній переважно на Правобережжі), при чому перші породи складають горішній поверх, а під ним — поверх грабу, або польового клену; ще нижче — поверх чагарників, частіше — ліщини. На сухіших суглинках переважає дуб, на вогкіших — ясен, вільха. Ці дубово-грабові ліси звуться грудами. На так званих деградованих чорноземлях розповсюджені діброви з чистого дубу. Якщо іноді трапляються чисті грабняки на суглинках, чи то березняки, або й дубняки на таких ґрунтах, де може рости і ясен, то це наслідок впливу людини. Такі деревостани здебільшого мають значно меншу вартість від природних лісів.
Дуже цінна порода — вільха добре росте по болотах з більш-менш жорсткою водою; тут вона дає високопродукційні деревостани, часто з домішкою ясеня; це так звані ольси або вільшанники. Такі болота треба залишати під лісами, бо ліс використовує їх якнайпродукційніше, а після знищення лісу вони часто-густо обертаються на солончакуваті луки.
- Окремі найважливіші лісові пам‘ятки природи
Ми звернемо далі увагу на такі дільниці природних лісів, що в більшості випадків є за особливо цінні унікуми, потреба зберегти які є обов'язок негайного порядку і не викликає жодного сумніву за умов нашої обезлісеної країни. Треба нагадати, шо Україна на початку історичної доби мала близько 30% площі занятої лісами, а тепер має ледве 6,5% площі, вкритої лісами.
Далі окремі лісові пам'ятки природи ми розглядаємо по зонам та підзонам: лісовій — Полісся, лісо-степовій та степовій.
Обширі простори Українського Полісся зберегли багато лісів, але навіть тут, за умов вельми мало придатних для сільського господаря ґрунтів (піски, болота), мало де є такі дільниці, що їх будьколи не порушила людина — чи то зорюванням, чи то рубанкою. За часу хижацького приватного володіння, імперіялістичної війни та за часів революції ці ліси зазнали дуже інтенсивного винищування, й великі плями лісових масивів на наших мапах не завжди відповідають звичайному лісовому краєвидові: часто-густо це площі обширих пустирів чи рідколісь.
…
Вкажемо дільниці поліських лісів, що, на нашу думку, є особливо цікаві з природничого погляду.
…
Окреме місце посідає Баранівська дача (тепер Семенівська лісовпорядна дача) Новгород-Сіверського лісництва (теж біля кордону з РСФРР), яка має великі участки хороших природних ялинових деревостанів (№ 5а) (Примітка. За ласкавим повідомленням П. П. Кожевникова, ялина в цій дачі трапляється цілими насадженнями, типу ялинових суборів та ялинових грудів або раменей, в кварталах 1, 2, 3, 4, 7, 8, 9 та 11. Ялина сягає тут віку до 150 років, маючи діяметр більш за 1 метр). Поодинокі природні ґатунки цієї породи, північного гостя в наших краях, можна бачити дуже зрідка по деяких інших лісових масивах Полісся, але виключно в самій північній смузі Чернігівської, Конотопської та Глухівської округ.
…
ІІІ. Організація лісових заповідників на Україні.
Сучасний стан організації лісових заповідників зовсім не задовольняючий. Покищо є такі лісові заповідники: Державний Шевченківський, якого ще остаточно не оформлено і охорону його ще не організовано, Державний Рибний та Дніпрової пійми— „Конча-3аспа“ та два місцеві — дубово-грабовий ліс „Парасоцьке“ та боровий „Гетьманщина“, Полтав. окр., що підпорядковані Полтавському Державному Музеєві. Крім того, як вже згадувалося раніше, в межах Державних Піскових Заповідників Дніпрового Низу та Державних Надморських Заповідників знаходяться найпівденніші на Україні ліски, а саме дубово-березові гайки.
Лісові пам'ятки природи, що їх перелічено раніше — це найцінніші пам'ятки цього роду, ураховуючи сучасні наші знання пам'яток природи України. Значна їх частина має республіканське (державне) значіння а деякі і всесоюзне значіння (як, наприклад, Бучина, Самарський лісовий масив тощо).
Щодо організації державних заповідників, то в першу чергу, з нашого погляду, потрібно це проробити для таких пам'яток,
В межах Полісся для організації державних заповідників варті Білокоровицьке лісництво (дача „Корабель" та інші) та Баранівська дача Новгород-Сіверського лісництва, з ялиновими насадженнями. Дуже бажана також організація державного заповідника в Славуцькому та Ушомірському лісництвах; в останньому зі спеціяльною метою охорони бобрів.
З вододільних лісів лісо-степу в першу чергу потрібна організація державних заповідників у таких лісах: „Бучина", Сатанівської дачі, Городоцького лісництва; Савранської лісової дачі Савранського лісництва; Чорному лісі та у Зміївському лісництві (правобережна діброва та заплавний ліс — „Хомутки”). В останньому місці організація державного заповідника конче потрібна в зв'язку з тим, що це місце приваблює екскурсії ВИШ’ів Харкова, бо природа ближчих околиць Харкова надзвичайно сильно зіпсована. Крім того, тут вже існує Донецька Біологічна Станція, яка зможе бути науковою базою для стаціонарного вивчення цього заповідника.
Перейдімо тепер до соснових лісів лісо-степу. Тут, здається, потрібна організація державних заповідників у першу чергу в Черкаському борі (разом з болотом Ірдинь та Мошенськими лісами), Самарському лісовому масиві та крейдяному борі — колишні „Св. Гори“ (в останньому місці разом з лівобережними борами на піску — Олександрівська лісова дача та іншими типовими насадженнями). Треба вжити заходів також і до охорони типових дільниць Чугуїво-Бабчанського навчально-досвідного лісництва (особливо згаданих кварталів Ближньо-Малинківської дачі), вважаючи на близькість цього лісництва до м. Харкова. Як вже згадувалося вище, це — обов'язок Харківського С.-Г. Інституту.
Щодо охорони заплавин, то в першу чергу, мабуть, потрібно заснувати державний заповідник у гирлі Дніпра (звичайно абсолютний, а щодо основних завдань — рибний та взагалі зоологічний). В зв’язку з майбутньою меліорацією „Великого Луга” повстає також питання про охорону типових дільниць цих плавнів.
Як вже згадувалося спочатку, утворення державних та місцевих заповідників ще остаточно не вирішує справи про охорону незайманих ділянок українських лісів, як відповідних еталонів природної продукції деревини при відповідних дуже мінливих на терені України умов місцезростання лісу. Треба, щоб у кожному лісництві, існували заповідні дільниці (хоча б окремі кварталі), які репрезунтували б найцікавіші з того чи іншого погляду та типові для кожного лісництва дільниці лісу. Тут потрібна ініціатива досвідних установ ВУПЛ'у.
У справі охорони лісів, як і взагалі в справі охорони природи, велика нива роботи для краєзнавців. Головні завдання: відшукування нових лісових пам'яток природи, вивчення вже відомих та нових лісових пам'яток, наглядання за охороною і т. ін. Місцеві краєзнавці, лісоводи, вчителі повинні бути головними застрільщиками в цій справі на місцях.
Карта розподілу лісових пам'яток природи на Україні,
І — південна межа лісової зони Полісся;
II — південна межа лісо-степової підзони;
ІІІ — південна межа звичайної чорноземлі (північна межа сухих степів — за Г. Маховим); а — південна межа ялини (Picea excels'a Lіnк.); b — східня межа та окремі находища грабу (Carpimis Betuhús L.); с — східня межа гірського дубу (Ouercus sessiliflora Sа1іsb); d— шпилькові та мішані ліси| (переважно бори та субори) та релікти бору (вересняки тощо); е — бучина; — вододільні листяні ліси (переважно груди) лісо-степу;; g — байрачні листяні ліси (переважно діброви) степової смуги; h — заплавні ліси (та взагалі плавні) та гайки пісків Дніпрового Низу. Цифри окремих пам’яток див. у тексті.
|
-->
