... Душу й тіло ми положим
за нашу свободу...
Майже сто років тому - 29 січня 1918-го нерівний бій біля станції Крути на Чернігівщині став символом самопожертви українських юнаків.
5 грудня 1917 року більшовицький російський уряд Ульянова-Леніна оголосив війну УНР. В середині грудня розпочалися реальні бойові дії. Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не змириться з існуванням незалежної України, — більшовики передбачали поширення революції (те ж саме зараз зветься "Рускім міром") і на терени України.
12 грудня 1917-го Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою. Більшовицьким силам в Україні почала надходити військова допомога (по-сучасному "гуманітарні конвої").
Наприкінці грудня 1917 року радянську владу було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ. Наступ на місто більшовицькі війська вели двома групами: одна залізницею Харків-Полтава-Київ, друга у напрямі Курськ-Бахмач-Київ.
Саме бої за Бахмач – 25-26-27-го січня 1918 року – передували знаменитому бою під Крутами. Саме Бахмач на 4 доби затримав основні групи московського агресора: північну - Берзіна, східну - Руднєва та південну - Муравйова.
Українські війська, що визнавали Центральну Раду єдиною легітимною владою перебували в Конотопі й Бахмачі:
Конотоп:
* 1-ша Українська військова школа ім. Богдана Хмельницького,
* Полк імені Петра Дорошенка
* Курінь смерті
* 112-ий піший полк
* Відділи Вільного козацтва капітана Вержинського
Бахмач:
* 1-ої Українська військова школа
* Відділи Вільного козацтва
* Два бронепотяги
Бої за Бахмач. 25-28 січня 1918 року.
23 січня 1918 загони більшовиків зухвало захопили Конотоп. На Бахмач відступили підрозділи Полку імені Дорошенка. Почалася гарячкова підготовка до оборони Бахмача. Штаб Північно-Чернігівського фронту УНР зосередив на цій станції загони Вільного козацтва, Курінь Смерті, старшин Української військової школи імені Хмельницького.
Український корпус Бахмача на ранок 25 січня нараховував 500 багнетів. Влаштовано кругову оборону Бахмача. Проти них виступили московські частини - 1300 багнетів.
25 січня
Бої почалися ще в темряві, ранком 25 січня. До вечора оборонці міста завдали потужних втрат загонам Кудинського-Руднєва, зірвавши усі лобові атаки москалів. Але 26 січня до Бахмача, з боку Білорусі, прибув потужний авангард московського загону Берзіна. Цей загін збільшив потугу ворога більш як на 1000 багнетів!
26 січня
День 26 січня покрив славою оборонців Бахмача. Він був найтяжчим. Полк Дорошенка, який прийняв удар підрозділів Берзіна, зазнав страшних втрат. Та не зважаючи на це, вояки-українці трималися з останніх сил – большевикі, переважаючи вчетверо, так і не взяли Бахмач!
27 січня
У ніч на 27 січня Бахмач зазнав нової біди - від станції Дмитрівка увірвалися авангарди загону Муравйова, вступивши у рукопашну з козаками Куреня Смерті. Вже до опівдня українському війську загрожувало повне оточення.
У Бахмачі починалася паніка. Надходили дані про великі втрати Куреня смерті. Цього ж дня загинув командир Полку імені Дорошенка, за кілька годин після нього - начальник оборони Бахмацького залізничного вузла хорунжий Хмiлевський.
За таких критичних обставин українські підрозділи змогли організовано відступити до станції Крути. Втрати москалів у Бахмачі сягнули 300 убитими і стільки ж пораненими. Українські втрати – понад 120 козаків та старшин, близько понад 150 поранених.
Бій під Крутами 29 січня 1918 року
Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути. На підкріплення українських частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. Значна частина студентів та гімназистів не мала достатньої військової підготовки, були погано озброєні та екіпіровані. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще зо 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва з Ніжина.
Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420 до 520 українських воякiв і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів, бронепотяг під командою сотника М. Ярцева і бойовий потяг сотника С. Лощенка. Близько шести годин тривав бій з переважаючими російськими військами, загальною чисельністю близько 4800 осіб.
Після бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до ешелонів. Але відступаючи у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Червоний командир Єгор Попов, розлючений значними втратами з більшовицького боку (близько 300 осіб), наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців, з 27-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Григорій Піпський зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати "Ще не вмерла Україна", і решта студентів підтримали спів.
Розстріл студентів під Крутами був одним із перших випадків розправи над полоненими у роки російсько-української війни, яка розпочалася в грудні 1917-го і тривала з перервами до листопада 1921 року. Він показав, що росіяни ведуть цю війну за іншими правилами, адже на фронтах Першої світової воюючі сторони дотримувались міжнародних Женевських конвенцій щодо полонених, за якими останнім гарантувалося життя.
Тіла загиблих студентів і гімназистів з-під Крут були перевезені до Києва, де 19 березня 1918 року урочисто поховані на Аскольдовій могилі.
Затримавши ворога на чотири дні крутянці дали змогу українському уряду укласти Брест-Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності
На Аскольдовій могилі
Поховали їх -
Тридцять мучнів українців
Славних, молодих...
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! -
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадницька рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка...
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! -
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. -
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.
Павло Тичина
Олена Добровольська
| 
-->
