«Так
полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого
Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в
Нього, не загинув, а мав життя вічне»
(Ін. 3:16). Церква є очолене Самим Сином
Божим Ісусом Христом зібрання покликаних
до спільноти Господньої осіб, які почули
Благу вість (Євангеліє), як заклик
Господа до спасіння, увірували в Ісуса
Христа і пішли за Ним.
Останнім
часом я
часто отримую від
Семенівців і жителів
нашого району
одне і
те ж запитання – «Чим відрізняється
Київський патріархат від Московського?». Тож, для внесення ясності я, як
представник Української Православної
Церкви Київського патріархату, хочу
внести деякі роз’яснення і розповісти
про церковний устрій правила та право
існування церков.
Київський
Патріархат сповідує передану через
Апостолів православну віру та сформульовані
Вселенськими Соборами догмати, у тому
числі Символ віри; вчить про таїнства
і богослужіння та звершує їх так само,
як і вся Повнота Православної Церкви;
має однаковий з іншими Помісними Церквами
устрій свого життя, визнає всі канони
Православної Церкви та додержується
їх. Київським Патріархатом не введено
нічого нового ні у віровчення, ні у
практику звершення таїнств і богослужіння,
ні у канонічний порядок життя Церкви.
Є
єдина відмінність у практиці богослужінь
– вони відбуваються переважно українською
мовою. Але це не тільки не заборонено
канонами, але й відповідає словам
апостола Павла: «в церкві хочу краще
п’ять слів сказати розумом моїм, щоб і
інших наставити, ніж тисячі слів
незнайомою мовою» (1Кор. 14:19). До речі, не
заборонено служити українською мовою
й в УПЦ МП.
Тож
тепер звернемося до церковної та
державної історії.
З
волі Божої мирно, без пролиття крові та
насильства, український народ шляхом
самовизначення проголосив свою державну
незалежність. Тому, дотримуючись правил
17-го Четвертого та 38-го Шостого Вселенських
Соборів, які зазначають, що «громадянським
та земельним розподілам нехай відповідає
і розподіл церковних справ», тобто, що
церковно-адміністративний устрій
повинен відповідати устрою державному,
а також, дотримуючись 34-го Апостольського
правила, яке говорить, що «єпископам
всякого народу належить знати першого
серед них і визнавати його як главу». У
нашому випадку теперішнього патріарха
Філарета.
Зараз,
мабуть, не час наводити повну біографію,
та в цьому і немає потреби. Кожен може
переглянути її у вільному доступі,
наприклад, у «Вікіпедії». Але деякі
факти хочу все-таки згадати.
…25
лютого 1968 року
Святійшим Патріархом Алексієм архієпископ
Філарет возведений у сан митрополита.
За
церковні заслуги нагороджений орденами
Російської Православної Церкви,
Александрійського, Антіохійського,
Ієрусалимського, Болгарського та
Грузинського, Польського, Чехословацького
Патріархатів та Церков.
Після
смерті Патріарха Пимена 3
травня 1990
року Священним Синодом таємним
голосуванням був обраний Місцеблюстителем
Московського Патріаршого Престолу. Був
головою Помісного собору РПЦ 7-8 червня
1990 року. Єпископат Української Православної
Церкви, за ініціативою митрополита
Філарета, прийняв звернення до Патріарха
Московського і всієї Русі Алексія II і
архієреїв Російської Православної
Церкви про надання Українській
Православній Церкві самостійності і
незалежності в управлінні.
25-27
жовтня 1990 року Архієрейський Собор РПЦ
надав УПЦ самостійність і незалежність
в управлінні, а митрополит Філарет, як
одноголосно обраний українським
єпископатом став Предстоятелем
Української Православної Церкви з
титулом «Митрополит Київський і усієї
України». 26
жовтня 1990 року, у
Софійському
соборі після
Божественної літургії Патріарх Алексій
II оголосив рішення архієрейського
собору РПЦ і вручив митрополиту Філарету
Патріаршу Грамоту на право бути
Предстоятелем Української Православної
Церкви.
Людина (Філарет) займала одну з найвищих посад
Російської Православної Церкви.
В
доповнення всього вище сказаного давайте
трохи про структуру
Московського патріархату.
У
нинішньому своєму вигляді УПЦ МП
створена на «Харківському соборі». УПЦ МП
є частиною Української Православної
Церкви і увійшла в
підпорядкування Московського Патріархату.
Вселенський
Патріарх Варфоломій сьогодні Помісною
Церквою не визнає УПЦ МП , та у листі до
митрополита Володимира (Сабодана) від
2 серпня 2000 р. писав: «Отримали і з великою
скорботою та глибоким болем прочитали
відісланий вами, всупереч установленому
порядку, за яким ієрархи помісних Святих
Православних Церков спілкуються з
церковних проблем через своє церковне
керівництво,
текст нашій Мірності, прийнятий у Лаврі
Успіння Богородиці м. Києва на скликаних
зборах (а не, безперечно, Соборі чи
синоді) 35 єпископів України 28 числа
місяця липня». Тобто, Патріарх
Варфоломій не вважає митрополита
Володимира Предстоятелем Церкви,
а вказує йому на порядок, коли архієреї
однієї Церкви спілкуються з Предстоятелем
іншої через свого власного
Предстоятеля (Патріарха Московського).
Не вважає
він Церквою і УПЦ МП, бо вказує на те, що
вона, як лише сукупність єпархій
Московського Патріархату в Україні, ні
соборів, ні синодів збирати не може.
Вважаючи
УПЦ МП частиною Єдиної, Святої, Соборної
і Апостольської Церкви, Київський
Патріархат неодноразово звертав увагу
і застерігав її ієрархів, духовенство
і мирян від розпалювання ворожнечі
проти Київського Патріархату, яке
суперечить заповіді любові, даній
Господом Своїм ученикам; порушення догмату про єдине таїнство
хрещення, використання
забороненої канонами практики повторного
«хрещення»; порушення канонів, які забороняють
звершувати повторні хіротонії
над тими, хто має апостольське приємство
хіротоній, окрім як над єретиками, які
не мають апостольського приємства, але
розкаялися у своєму єретичному вченні; постійної
хули на Святого Духа, яка
виявляється у твердженні, що Дух Святий
не діє в таїнствах, звершених у Київському
Патріархаті, а також у зневазі до
Київського Патріархату, як до частини
Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської
Церкви.
Для спасіння не має значення, до якого
храму ходити і де приймати таїнства –
в Московському чи Київському Патріархаті,
так само, як немає значення, де належати
до православної громади – в Києві,
Москві чи іншому місці.
Нині
існує така категорія людей, котрі
називають себе «православнимі хрістіанамі»
але, по суті, такими не являються. Чому
так? По – перше – вони йдуть і живуть
усупереч одній із двох головних заповідей
Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, котрий сказав, аби любили ближніх, як і
самих себе, але і про ворогів він теж
сказав: «Любіть ворогів ваших» (Лк.
6:27). Так і чому ж ви проклинаєте, у той
час, коли Христос через послання Апостола
Павла до Римлян говорить: «Благословляйте,
а не проклинайте» (Рим. 12:14).
Минуло
багато часу, коли відбулися події, які
розділили Православну Церкву в Україні.
За ці роки ми стали свідками багатьох
сумних подій. Пам’ятаючи слова Спасителя
«Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким
судом судите, таким судитимуть і вас, і
якою мірою міряєте, такою відміряється
і вам» (Мф. 7:1-2), віддаємо Богові визначення
вини кожного у всьому цьому, бо тільки
Він один є Нелицемірний Суддя. Але кожен
має також пам’ятати, що за всі свої
вчинки він особисто дасть відповідь
перед Ним.
Головною
ознакою належності до Його Церкви
Господь наш Ісус Христос називає любов:
«З того
знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо
будете мати любов між собою»
(Ін. 13:35). І якщо Спаситель зобов’язує
нас любити ворогів, благословляти тих,
хто проклинає, творити добро ненависникам
і молитися за гонителів (Мф. 5:44), то тим
більше Він зобов’язує нас виявляти
любов до братів по вірі – не на словах,
а ділом. Ту любов, яка довготерпить,
милосердствує, не заздрить, не вихваляється,
не пишається, не безчинствує, не шукає
свого, не гнівається, не замишляє зла,
не радіє з неправди, а радіє істині, усе
покриває, всьому йме віри, всього
сподівається, все терпить (1 Кор. 13,4-7).
Тільки той, хто виявляє таку любов, може
вважати себе частиною Церкви Христової.
Тож
прийшов час припинити боротися один з
одним. Перед обличчям навали аморальності
і бездуховності зараз, як ніколи раніше,
православні християни повинні об’єднатися
і своїми справами бути світлом для світу
і сіллю землі (Мф. 5:13-14). Тому хочеться
нагадати всім слова апостола Павла:
«Ніяке гниле слово нехай не виходить з
уст ваших, а тільки добре для навчання
у вірі, щоб воно давало благодать тим,
що слухають. І не ображайте Святого Духа
Божого, яким покладено на вас печать у
день відкуплення. Усяке роздратування,
і лютість, і гнів, і крик, і лихослів'я з
усякою злобою нехай будуть знищені у
вас; а будьте один до одного добрими,
милосердними, прощайте один одному, як
і Бог у Христі простив вам» (Еф. 4:29-32).
Настоятель
парафії св. Василія Великого
протоієрей
Максим
|
-->
