 Першотравень – це день трудівника, день солідарності та взаємної підтримки трудящих усього світу у прагненні жити в мирному, демократичному суспільстві.
Бажаємо вам, шановні читачі, величезних успіхів у роботі, навчанні та гарного відпочинку, цілеспрямованості й здорових амбіцій. Пам'ятайте – дорогу осилить той, хто йде! Бажаємо вдачі в усіх починаннях, безлічі успішних проектів та багато щасливих днів у житті!
Нехай це чудове свято додасть вам наснаги, оптимізму і впевненості у власних силах, допоможе осягнути глибину життєствердних ідеалів добра і справедливості.
Щиро бажаємо вам, щастя, здоров’я, благополуччя і життєвих гараздів!!!
До речі, дещо з історії.
День міжнародної солідарності трудящих ще називають Днем праці, а в народі — першотравневими (травневими) святами, Першотравнем. В Україні, згідно з Кодексом законів про працю, 1 і 2 травня — вихідні дні.
Першотравень в сучасному вигляді виник наприкінці XIX століття в робочому русі, що висунув в якості однієї з основних вимог введення восьмигодинного робочого дня замість 15-годинного.
На початку 1886-го року на чиказькому заводі сільськогосподарських машин Маккорміка був оголошений локаут 1400 робітників. Страйкуючі були розігнані поліцією, а Маккормік використовував до того ж ще й послуги штрейкбрехерів, які брали участь, в тому числі, і в зіткненнях з протестуючими робітниками.
З цього часу Чикаго стає центром пролетарської боротьби за восьмигодинний робочий день. У місті діяли відділення Ордена лицарів праці, Американської федерації профспілок, Соціалістичної робочої партії. Однак найбільшим впливом в місті користувалися робітники-анархісти, чиїми лідерами стали Альберт Парсонс і Август Шпис, що були раніше активними функціонерами профспілок, які прийшли в лібертариський рух, розчарувавшись у легальній політичній діяльності, зрозумівши, що вибори, політична боротьба нічого насправді не дають робітникам. Вони шукали нові методи опору капіталістичної експлуатації робітничого класу і державному гніту. Їх основною метою став тепер основний анархістський принцип вимоги знищення держави і капіталізму, тобто примусу й експлуатації робітничого класу. Безкомпромісність і рішучість у боротьбі стала залучати до анархістів все нових робітників. Анархісти брали участь в організації більшості страйків на Середньому Заході США, допомагаючи робітникам, не звертаючи уваги на їх приналежність до тих чи інших політичних партій і союзів.
1 травня 1886 повністю зупинилися увесь залізничний рух через місто, закрилися складські, станційні та ремонтні приміщення, зупинилися промислові підприємства:
машинобудівні, залізоробні, деревообробні, меблеві, скотобійні і м’ясоконсервні, призупинилися вантажні роботи. В той же день у газеті «Мейл» з’явилася вимога розправитися з Парсонсом і Шписом — «головними організаторами заворушень». Владі потрібен був лише привід для розправи над робітниками-активістами, якого довго чекати не довелося. Як було зазначено вище, на початку 1886-го року на чиказькому заводі сільськогосподарських машин Маккорміка був оголошений локаут, а страйкарі були розігнані поліцією, були залучені штрейкбрехери. Ці події, власне, і послужили приводом для подальших трагічних подій, в пам’ять про які відзначається день першого травня трудящими всього світу.
Події взяли драматичний оборот 3-4 травня і увійшли в історію під назвою «Бунт на Сінному Ринку». У перший день звільнені робітники з заводу Маккорміка влаштували мітинг, на якому виступив Август Шпис. Під час спровокованого зіткнення робітників з штрейкбрехерами поліція відкрила стрілянину по робочих. Шість чоловік було вбито, багато поранено. Увечері того ж дня в місті були поширені листівки, які закликали зібратися на мітинг протесту проти поліцейського терору, і, крім того, закликали народ до повстання.
Наступного дня на площі Хеймаркет зібралися від двох до трьох тисяч чоловік. Промовці Август Шпис, Альберт Парсонс і Семюель Філде розвінчували політику підприємців, винних, зокрема, в локауті сорока-п’ятдесяти тисяч робітників міста. Несподівано прибув наряд поліції, при тому, що мер міста, який тільки що покинув площу, запевнив капітана поліції, що її втручання не потрібне (при цьому сам же мер і давав раніше дозвіл на проведення мітингу, так що він був цілком офіційним). Тим не менш, офіцер поліції почав вимагати негайного припинення мітингу. Філд заявив, що «наш мітинг мирний», поліція почала наступати. У цей момент хтось кинув бомбу в поліцейських, один з яких був убитий, від п’ятдесяти до сімдесяти поранено. У відповідь поліція відкрила стрілянину по демонстрантах, стала бити і розстрілювати без розбору чоловіків, жінок і дітей.
До цього дня невідомо, хто ж виготовив і кинув бомбу: чи то був підісланий провокатор, чи то хтось зі своїх, не в міру рішучий. Так чи інакше, але в результаті відкритої «правоохоронцями» стрільби було поранено кілька десятків (за одними даними сто шістдесят, за іншими — двісті і більше) людей і вбито одинадцять. Цей інцидент послужив приводом для інспірування анти робітничої кампанії, по всій країні почалися масові арешти і обшуки: поліція громила робітничі клуби, друкарні, без усяких ордерів вдиралися до квартир, заарештовувала «підозрілих». Сотні людей були схоплені і зазнали тортур, їх змушували лжесвідчити і доносити. Через кілька днів більшість була випущена.
Альберт Парсонс, Август Шпис, Юджин Шваб, Оскар Небі, Адольф Фішер, Георг Енгель, Семюель Філд і Луїс Лінг — анархісти, лідери робітничого руху в Чикаго (варто зауважити, що п’ятеро з них були іммігрантами з Німеччини, і лише один — громадянином США ) — були притягнуті до суду. Їм було пред’явлено звинувачення у вбивстві поліцейського під час демонстрації (точніше кажучи, вони звинувачувалися в тому, що вбивця діяв під враженням від їх промов, а присяжним була дана інструкція:
прирівнювати до вбивства агітацію робітників за об’єднання для захисту своїх прав). Парсонсу вдалося сховатися від поліції, однак до початку суду він здався, бажаючи розділити долю своїх товаришів. Суд тривав близько місяця. Ніяких доказів їхньої вини на суді представлено не було, однак судом присяжних всі вони були визнані винними в скоєнні злочину. Оскар Небі отримав п’ятнадцять років тюремного ув’язнення, решта — засуджені до смертної казні (Семюелю Філдену і Юджину Швабу пізніше замінена на довічне ув’язнення).
11 листопада 1887 Шпис, Парсонс, Фішер і Енгель зі співом «Марсельєзи» увійшли на ешафот і були повішені. Лінг, також засуджений до казні, наклав на себе руки у в’язниці, підірвавши в роті таємно передане йому мініатюрний вибуховий пристрій, замаскований під сигару. Троє, які залишилися в живих, були помилувані в 1893-му році губернатором штату Іллінойс через те, що вся «чиказька вісімка» була невинна в інкримінованому їм злочині. При цьому в пресі з’явилися повідомлення про ймовірного виконавця вибуху 4 травня — поліцейського агента Шнаубельте (чи був саме він виконавцем вибуху, чи це тільки домисли — так до сих пір і не з’ясовано). У тому ж році загиблим у боротьбі за свої права робочим був споруджений на їх могилі монумент, названий «Мученики Сінної Площі».
Жорстокий і несправедливий вирок викликав хвилю протестів, як у США, так і в усьому світі. Особливо активні були робочі Англії, Голландії, Росії, Італії, Франції та Іспанії. Цікаво, що в Німеччині (більшість засуджених були саме німцями) акції протесту були заборонені владою.
Саме в пам’ять про страчених Паризький конгрес II Інтернаціоналу (липень 1889) оголосив 1 травня Днем солідарності робітників усього світу і запропонував щорічно відзначати його демонстраціями із соціальними вимогами.
Після Жовтневої революції 1917 року свято стало офіційним і в СРСР: у цей день проводились демонстрації трудящих і військові паради (перший першотравневий парад РСЧА відбувся в 1918 році на Ходинському полі). На другий день свята, як правило, у всій країні проходили «маївки» — масові святкування на природі.
В епоху «розвинутого соціалізму» в СРСР першотравневі демонстрації стали нести інше смислове навантаження. У день першого травня трудящі СРСР «висловлюють свою солідарність з революційною боротьбою трудящих капіталістичних країн, з національно-визвольним рухом, виражають рішучість віддати всі сили боротьбі за мир, за побудову комуністичного суспільства».
Організовані колони трудящих крокували по центральним вулицям міст і селищ під марші і музику політичної спрямованості, з гучномовців звучали вітання дикторів і політичні гасла, а з трибун, встановлених зазвичай біля головних адміністративних будівель, демонстрантів вітали керівники КПРС, представники влади, передовики виробництва, ветерани, почесні громадяни. Велася трансляція по місцевих теле- і радіоканалах. Головна демонстрація країни проходила щороку на Червоній площі Москви і транслювалася центральними телеканалами, зі вставками кадрів демонстрацій в інших великих містах країни. Участь у першотравневих демонстраціях для трудящих була обов’язковою і контролювалася керівництвом підприємств.
1 травня став «масовим святом» в СРСР. І це дійсно було свято для трудящих, які отримали додатково два вихідних дня. Травневі гуляння проходили по всій країні. У цей день люди дружно йшли на демонстрацію з транспарантами та квітами. Обов’язковим атрибутом Першотравня був святковий стіл.
З першим травня тісно пов’язане виникнення маївок. Це зібрання всієї родини або компанії для проведення пікніка. Пікніки проводяться 1-го чи 2-го травня. Ця традиція святкування на природі була придумана в СРСР і збереглася до наших днів. Спочатку, в дореволюційній Росії, маївка представляла собою нелегальні збори робітників, що влаштовувалася за містом в день 1-го травня. Маївки переслідувалися царською поліцією. За радянських часів маївки стали в більшій мірі формою колективного відпочинку.
1 травня 1990 останній раз відбулася офіційна першотравнева демонстрація. 1 травня 1991 на Червоній площі відбувся мітинг, організований Московською федерацією профспілок та Асоціацією вільних профспілок, проти підвищення цін.
З 1992 року всенародно улюблене свято перейменували в «Свято весни і праці». В Україні, яка стала незалежною на той момент, свято зберегло свою колишню назву.
|
-->
