 Останнім часом на позиції лідера серед українських веб-сайтів з огляду на відвідуваність та активну участь у його роботі виходять електронні портали державних установ. Причиною такої вражаючої популярності державних сайтів без сумніву можна вважати введення нового механізму комунікації влади та суспільства – електронних петицій.
Що ж являє собою електронна петиція? Електронна петиція — це особлива форма колективного звернення громадян до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування.
Законодавче визначення на шпальтах нашого сайту ми вже наводили у попередніх публікаціях, а зараз спробуємо більш детально спробувати розібратися з цим, одночасно провівши невеличкий екскурс у історію.
До речі, забігаючи наперед відзначимо, що оскільки Семенівка долучилася до проекту «Розумне місто», вже є реальна можливість подавати електронні петиції на цьому порталі (http://www.rozumnemisto.org/choosetown/26 ), вибравши потрібне місто.
Зміст перших електронних петицій в Україні, заслуговує окремого глибокого самостійного аналітичного розгляду, який ще попереду. Сьогодні спробуємо розібратися в самому механізмі роботи системи електронних петицій, спираючись на міжнародний досвід аналогічних систем комунікації.
Електронні петиції існують у багатьох країнах світу. Більше 70 держав використовують цей інструмент взаємодії суспільства та влади. Головна мета такого документу – звернути увагу суспільства в цілому або влади на існуючу проблему у будь-якій сфері політики, економіки, громадського життя тощо.
Петиція як механізм комунікації влади та суспільства має довгу історію. Термін «петиція» (petitio) з латинської перекладається як пошук, вимога, прохання. В юридичній енциклопедії за редакцією Ю. Шемшученка петиція розтлумачена як колективне письмове звернення громадян з того або іншого питання, яке подається здебільшого главі держави чи іншим органам державної влади та місцевого самоврядування.
Перші петиції як звернення до офіційної влади з’явилися ще у стародавньому світі. За часів правління давньоримського імператора Гордіана ІІІ (ІІІ ст.) фракійські селяни намагалися відправити петицію до влади через одного з гвардійців-земляків про утиски з боку військових. Однак уже тоді селянам було зазначено на необхідність подання звернень до влади за офіційними каналами. До давніх свідоцтв існування такої форми звернень до влади відноситься і Зведення законів Тайхоре, які були укладені у VІІІ ст. в Японії за часів правління імператора Момму. За Кодексом Тайхоре чиновник, що допустив помилки під час укладання петиції на ім’я імператора отримував 50 різок покарання.
У петиціях нерідко містяться вимоги політичного характеру. Серед найбільш відомих петицій у світовій практиці слід назвати англійську Петицію про право 1628 р., в якій було оформлено одну з головних вимог англійської буржуазної революції – обмеження абсолютної влади монарха. Відсутність можливості у населення північноамериканських англійських колоній звертатися до короля з петиціями стало одним з приводів початку Війни за незалежність і відповідно прийняття Декларації незалежності 1776 р., наслідком чого стало створення США.
Найдавнішу традицію роботи з петиціями серед сучасних європейських країн мали державні органи влади в Англії. Офіційний статус петиції в Англії отримали ще за часів правління короля Генріха IV (1399–1413), коли депутати парламенту складали петиції у великий зелений мішок за кріслом спікера палати громад. Однак наслідком Реставрації монархії в Англії у 1660 р. стало скасування не лише практично всіх демократичних досягнень буржуазної революції, але і заборона подання петицій. І лише у ХІХ ст. державні органи Великої Британії відновили роботу з петиціями.
Вважається, що актуалізація петицій як форми взаємодії з владою відбувається за часів активного формування громадянського суспільства. Саме тоді петиції перетворюються з інструменту індивідуального звернення до державних інституцій окремих громадян, або представників певних політичних сил на засіб колективної ініціативи. «Народні петиції» з’явилися відносно недавно. Враховуючи історію європейської традиції спілкування народу з владою, не дивно, що перша петиція, яку підписала велика кількість громадян, була складена саме у Великобританії. У 1838 р. Лондонська спілка робітників розробила програму політичних реформ «Народна хартія» та організувала збір підписів під петицією з текстом відповідного законопроекту. Заходи розробників «Народної хартії» тривали до 1839 р., коли до парламенту було подано документ, який своїми підписами підтримали 1 млн 200 тис. підданих корони.
Загальноприйнятою в історичній традиції була спеціальна процедура подання петиції до органів влади. Вона обов’язково мала письмовий вигляд, подавалася за відповідними вимогами та порядком. У сучасному світі з розвитком комп’ютерних технологій та виникнення всесвітньої мережі з’явилася нова форма звернення до влади через електронну пошту або спеціально створені для таких звернень портали. У багатьох країнах розвинутої демократії електронні петиції за своєю суттю є засобом прямої участі населення у здійсненні влади в країні.
Державою, що започаткувала практику електронних петицій, вважається таж таки Великобританія. Спочатку електронні петиції запрацювали на регіональному рівні, і з часом дія інтернет-петицій поширилася на всю країну. У 1999 р. на сайті парламенту Шотландії було відкрито портал E-Petitioner, на якому вперше через спеціальну електронну форму громадяни мали змогу направити пропозиції та звернення депутатам. Першою петицією стала ініціатива громадської організації Всесвітній фонд дикої природи (WTF) про створення національного парку в частині узбережних територій. На загальнодержавному рівні електронні петиції у Великобританії з’явилися у 2006 р. з ініціативи прем’єр-міністра Т. Блера, коли при урядовому порталі було створено першу електронну форму для укладання власної петиції або підтримки чиєїсь ініціативи. Електронні петиції, які мали понад 100 тис. підписів, мали бути представленими у парламент для подальшого розгляду на опрацювання. Система запрацювала, принесла перші як позитивні, так і негативні наслідки, втім правляча партія загалом негативно оцінила проект електронних петицій та з часом закрила його. Відновлено систему електронних петицій у Великобританії було у 2011 р., коли на порталі британського електронного уряду було розміщено новий сайт для роботи з електронними петиціями з більш чіткою організацією роботи.
Організація процедури подання та розгляду електронних петицій в Україні загалом відповідає світовим стандартам. Як зазначає експерт групи «Електронна демократія» Реанімаційного пакету реформ В. Афанасьєва, українське законодавство враховує найкращий європейський та світовий досвід: «зокрема, можливість подавати е-петиції до Президента (США), до Парламенту (Німеччина), в інші центральні та місцеві органи влади (Великобританія), можливість збирати підписи як на державних і муніципальних веб-порталах (США, Великобританія, Чорногорія), так і на громадських (Латвія), елементи так званого «соціального ліфта» – можливість для ініціатора особисто представити е-петицію на громадських та парламентських слуханнях (Німеччина)».
Однак серед експертів є ряд зауважень до суті закону про електронні звернення, які, на їх думку, необхідно виправити задля ефективної роботи системи е-петицій. Зокрема, вже згадуваний нами І. Курус зазначає, що законодавець має встановити певні обмеження для суб’єктів подання електронних петицій, можливостей дублювання їх змісту, встановити відповідальність модераторів порталів і загальну чисельність інтернет-площадок для подання петицій, визначити механізм реалізації тих петицій, які будуть розглядатися як індивідуальні звернення тощо.
Правозахисник Української Гельсінської спілки М. Щербатюк звертає увагу на те, що «варто було б встановити кілька фільтрів для розгляду електронної петиції, аби право бути почутим дотримувалось». На його думку, петицію, яка отримала понад 25 тис. підписів, має розглядати ще й Верховна Рада.
Таку ж думку висловлює і політолог, професор Києво-Могилянської академії О. Гарань. За його словами, ефективність петиції була б значно більшою, якби вона була спрямована до депутатів Верховної Ради, оскільки парламентарі більше зобов’язані враховувати думку виборців округу, аніж Президент.
Правники загалом позитивно оцінюють систему електронних петицій. Утім, вони застерігають громадян від переоцінки нововведення. Керуючий партнер АО «Юскутум», адвокат А. Афян, наголошуючи на диспозитивності нововведення, підкреслює: «Петиція може бути цілком ефективною. Це ще один інструмент, що дає змогу людям реалізовувати безпосереднє волевиявлення, особливо з питань місцевого самоврядування. При цьому за допомогою петицій не можна приймати закони, вони не обов’язкові до виконання владою». Юрист юридичної фірми «Іляшев та Партнери» М. Буртовий виділяє таку позитивну рису закону, як обов’язковість реакції влади на електронні петиції. «Згідно з законом, на всі петиції органи влади мають дати відповідь, навіть якщо електронні звернення абсурдні. Якщо петицію підписало всього двоє людей, то вам влада також зобов’язана надати на неї персональну відповідь». За його словами, в законі прописано адміністративну відповідальність для чиновників, які не надали відповідь на петицію.
Погоджуючись з колегою, юрист-кримінолог, кандидат юридичних наук Г. Маляр разом з тим зазначає, що не варто переоцінювати зазначену ініціативу, оскільки будь-яка державна інституція, у тому числі і Президент України, діє виключно у межах власної компетенції. Тому необхідно, щоб проблеми петиції входили до повноважень Президента. В іншому випадку вони будуть перенаправлені до тих державних органів, які мають вирішувати питаннями, що порушені в петиції.
Прихильно оцінили систему електронних петицій і в політологічному середовищі. Голова правління Центру соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір» С. Таран вважає, що навіть враховуючи певні недоліки електронних петицій, вони є ознакою відкритого суспільства. «Важливо, що в таких петиціях громадяни можуть об’єднуватися під загальними девізами і вимогами». На його думку, дуже добре, що Україна приєдналася до тих країн, де більше демократії та свободи.
За визначенням члена Громадської Ради Майдану, керівника Інституту практичної політики, політолога Б. Бабич, «електронні петиції – це дієвий інструмент спілкування з владою, вони можуть об’єднати соціум і надати владі шанс налагодити відкритий діалог з суспільством».
Отже, перші, найважливіші кроки в роботі системи електронних петицій в Україні зроблено. Законодавчі підвалини для її роботи закладено. Механізм запущено. Наскільки ефективним стане такий спосіб взаємодії суспільства і української влади, тепер буде залежати від останньої. Чи скористається цим інструментом влада для того, щоб не просто почути громадян, а вирішувати зазначені у зверненнях проблеми суспільства? Чим стане для України електронна петиція – «Vox populi» (глас народу) чи «Vox nihili» (пустий звук), незабаром покаже час…
(За матеріалами: http://nbuviap.gov.ua/ hist.msu.ru, asn.in.ua, drive.google.com, dw.com, pravda.com.ua, telegraf.in.ua, zakon4.rada.gov.ua, geograf.com.ua, slovoidilo.ua, petition.president.gov.ua, hromadskeradio.org, 5.ua, radiosvoboda.org, radiosvoboda.org, zakon4.rada.gov.ua, wcd.coe.int, misia.com.ua, reforms.in.ua, e-gov.by, lsej.org.ua, radiosvoboda.org).
|
-->
