 Цінує розум вигуки прогресу.
Душа скраби одвічні береже…
Ліна Костенко
Людина – істота унікальна: коли безліч представників інших тваринок у своєму житті послуговуються лишень безумовними рефлексами та (ще рідше!) умовними, вінець землі сеї, цебто кожен із нас, мусить удумливо зважувати кожен свій крок, міркувати, аналізувати… Беззаперечним, як на мій глузд, є твердження про те, що подеколи необхідно довірятися серцеві, розум, однак, має пантрувати кожен наш крок наперед.
Щодня, щомить ми обираємо й хочемо вчинити щонайправильніше, проте хтось із великих твердив, що немає правильних чи неправильних кроків, натомість є дія й аналіз як прямий наслідок учинку.
Поетка вогненних меж (за влучним висловом Д. І. Донцова) Олена Іванівна Теліга в усіх своїх публіцистичних напрацюваннях різко й беззастережно піддавала критиці партача життя (sic!) Володимира Кириловича Винниченка, який у «Сонячній машині» запропонував принцип чесності з собою, коли серце, емоції мусять скеровувати людиною. «Куди хочеш іти – на пари чи в кіно?» — запитує В. Винниченко. Серце, не соромлячись, розпачливо відповідає: «У кі-і-іно, звісна річ…» Це є той випадок, коли серце повинно різко заперечувати будь-які порухи отого серця, але є й інші ситуації… Згадаймо Йоганну, жінку Хусову (з однойменної драми геніальної нашої Лариси Петрівни Косач)! Головна героїня згаданого вище твору покинула все: розкоші й шовки, багатого чоловіка… Пощо?.. Аби прислужитися Месії! Чи думала вона тоді, чи просто вірила, щиро вірила? (Та й чи можна раціоналістично пояснити віру? Аж ніяк, прости мені, Канте!) Рвався рев із пітьми горлянок… «Роз—пни! Роз—пни!..» А вона (як й «одержима духом» Міріам), в обідраній убранці, рвала на собі волосся біля ніг Христових, коли «юрба босхівських пик… шпурляла каміння».
А от наслідкам необачного вибору вчить нас муза Кліо: Ігор Святославич у запалі патріотизму, не зваживши всі «за» і «проти», повів дружину в бій із половцями… Програшний бій. Але хіба не правильно вчинили всі ті, хто після Революції гідності, покинувши все суєтне, рушили на фронт добровольцями? Ще імператор залізних строф Євген Маланюк писав: «За честь Вітчизни, топтану в багні, відповідай своїм страшним ударом!» Вони (більшість із них!) не думали, а вирішували рефлекторно; не лише не мізкували, а може, навіть і не читали всіх оцих розумних книг (ба навіть Шевченка!): тут діє історичний інстинкт (словосполука Т. Еліота).
На жоден із викликів життя не існує простого й універсального рішення (чи то пак розв’язку): людина – вінець Природи-матінки (за Кіплінгом), а тому мусить щораз зважати, прислуховуючись і до серця, і до мізків. У цьому полягає ідея людської досконалості, до якої маємо прагнути. Гармонія душі, серця й твердого, холодного розуму змусить людину рухатися шляхом поступу до все вищих і вищих акордів людської гуманності, піднятися на найвищі євангельські височини, як Марія…
Левченко Ілля,
м. Семенівка
|
-->
