 Зараз дуже багато уваги приділяється питанню об'єднання територіальних громад. Кожен має свою думку та бачення цього процесу. Наводимо думку голови Костобобрівської сільради, висловлену у газеті "Чернігівщина".
Джерело - http://zemlyaivolya.net
«Чернігівщина» продовжує розповідати про об’єднання територіальних громад словами людей, яких воно торкнеться безпосередньо. Cвоє бачення реформи, що має торкнутися чи не кожного села, висловлює Любов Іванівна Рубан, голова Костобобрівської сільської ради (Семенівський район), яка обіймає цю посаду ще з 1998 року.
– Говорять, що територіальне об’єднання громад – це реформа для людей. Не вийде у нас для людей, – вважає Любов Іванівна. – Бо такі обіцянки ми чуємо не вперше. Скажімо, раніше говорили: «От на казначейство перейдете – Вам набагато простіше буде». Перейшли. Тепер одного тільки паперу пачками витрачаємо…
– Для людей з сіл Вашої сільради об’єднання з якою громадою є більш бажаним?
– Наш район пропонував утворити всього одну територіальну громаду з центром у Семенівці. Пізніше з’явився варіант, при якому Костобобрів може стати центром однієї з громад району. Однак встановили такі вимоги, під які ми не підходимо. Скажімо, школа у центрі об’єднаної громади повинна налічувати не менше 200-250 учнів (зараз 98). А у нас як виходить: Олександрівська (до неї 7 км – Авт.) та Архипівська (8 км – Авт.) сільради згодні об’єднатися навколо нас, а далі…
Планувалося, що села на східний бік Семенівки приєднаються до Костобоброва. Проте навіщо тому ж селу Залізний Міст, від якого до Семенівки 9 км, приєднуватися аж за 20 км до Костобоброва? Схожа ситуація із селом Галаганівка (17 км від Костобоброва. – Авт.). У них школа-дев’ятирічка, і коли діти її закінчують, то йдуть продовжувати навчання не в Костобобрівську школу, а в Семенівську. Там ходять рейсові автобуси і їм зручніше.
Потім нам запропонували варіант з Новгород-Сіверського району: на базі села Чайкіне об’єднати кілька громад Новгород-Сіверського та Семенівського (Костобобрівська, Олександрівська, Архипівська сільради) районів.
Я зібрала депутатів і попросила їх порозпитувати людей. Бабусям, кажу, дуже не роз’яснюйте, бо їм хоч роз’яснюй, хоч ні – все одно не розуміють. Зрештою, люди сказали: якщо нашому селу центром об’єднаної громади не бути, то при виборі між Семенівкою та Чайкіним – звісно, Чайкіне. Чому? Дійде до того, що нам усіх діток доведеться кудись у школу возити, так чи 6-7 км до Чайкіного, чи 32 км до Семенівки? І вранці їхати, і ввечері. Якщо у Семенівку, то вони приїздити будуть, немов варені риби.
– Ви змирилися з тим, що у разі об’єднання Вашу школу закриють?
– У нас нині 98 школярів навчається, і якщо ми з Чайкіним об’єднаємося, то, звичайно, базовою буде їхня школа. У нас, якщо й залишать, то тільки на певний час 9-річку, а далі, можливо, тільки початкову. Звісно, для підвозу дітей знадобиться кілька автобусів. У нашу школу вже підвозять щоденно 28-30 учнів, бо в Архипівці та Леонівці школи закрили і роки два їхніх дітей возять до нас.
Розумієте, щоб робити реформи, базу спочатку створити треба. Коли закривали школи у Леонівці та Архипівці, нам казали, що й автобус буде, і все буде, а досі нічого немає. У нас є підвіз в Олександрівську школу, так той автобус, що возить з села Кути в Олександрівську школу, спочатку їде у Леонівку і привозить дітей у нашу школу, а тільки потім їде у Кути і звідти везе дітей у Олександрівку. І так само розвозить по домівках.
– Яку долю передбачає об’єднання для костобобрівської лікарні?
– Раніше у нас був стаціонар, хоч і всього 5 ліжок. Зараз його закрили, і тепер тільки амбулаторне лікування – хворі вже не лежать. Кому б із бабусь і треба пролікуватися (гіпертонічні кризи, різні удари тощо) – а можливості немає. Хто може, ходить на крапельниці, щоб заздалегідь прокапатися. Коли ж що станеться… Якщо об’єднаємося з Семенівкою, то найближча лікарня буде там. Якщо з Чайкіним, то можна було б у нас: є будівля, там є палати. У свій час Кучма забезпечив нашу лікарню усім необхідним, але нині усі ліжка, тумбочки і таке інше забрала собі Семенівська райлікарня. Але ж можна повернути. У нас і кухня окрема в лікарні є, і пральня.
Я не проти реформ, але для того, щоб їх робити, для початку забезпечте ви нас «Борисиком» (карета швидкої допомоги. – Авт.). Щоб коли людині стало погано, її під’єднати, покласти й довезти. Бо якщо 32 км везти, то не довеземо. А не як зараз, повісити усе на людей: є гроші – лікуйся, немає – пропадай, кому ти потрібен. Навіть у Чернігові. Три роки тому моя невістка народжувала, везуть на кесарів розтин у пологовий будинок, який усі розхвалюють, а лікарі тільки й питають: «У Вас є гроші на операцію?».
– Якими грішми оперує Ваша сільрада?
– Від нас забрали податок на прибуток, а нам, начебто для розвитку, віддали податок на транспорт, коли у нас немає жодної машини. Ще дали податок несільськогосподарського призначення – на нежитлові будови. Ми їх обклали нульовою ставкою, бо я не знаю: скільки, скажімо, он з того хліва податку можна взяти? Якщо подумати: скільки люди будуть платити з нього податку, якщо він геть увесь розвалюється? І акциз нам дали: там деяка копійка надходить, гривень 300-400 на день. Але ж коли підняли акциз на сигарети, їх у нас з магазину прибрали. Чуємо тільки: то там, то там люди з-під поли продають.
Торгує у мене одна жінка на дому, люди на неї жаліються, бо і бражку продає, і горілку, й пиво, і діти до неї йдуть. Пишу в Чернігів у податкову листа, а там говорять: якби це було у магазині, то приїхали б і подивилися, а що на дому – робота міліції. Пишу у міліцію – кажуть, що то повноваження податкової. Нам треба починати з цього усього, а не з територіального об’єднання.
Ми ж навіть не знаємо, що будемо утримувати. Я їздила у свій район і у фінвідділі цікавилася: пенсійний та податкова з місцевих бюджетів не фінансуються, отож їх, мабуть, держава фінансувати продовжить. Говорили, що соцпрацівників на нас можуть повісити.
– Які вакансії у штаті об’єднаної громади можуть заповнити костобобрівці та яких спеціалістів Ваше село запропонувати не зможе?
– Бухгалтерів знайти можна. Зараз ми страждаємо без юриста, а він обов’язково повинен бути, по кожному папірцю самим доводиться щось шукати, перевіряти. Також проблеми з землевпорядником. Будемо шукати, запити писати.
– Невже багато знайдеться охочих їхати в Костобобрів працювати?
– Чому ні? Навчаються ж бюджетним коштом медичні сестри – хочуть не хочуть, а вони ж приїздять. Потім і йдуть, проте по три роки відпрацьовують. Скільки вже через нашу лікарню їх перекочувало… Зараз одна від’їздить, а вже є дві дівчинки у Новгород-Сіверському училищі, які приїдуть у Костобобрів за нашим запитом. Вони тут живуть, працюють, деякі заміж виходять. Так, зарплата у них мізерна, але куди не їдь, вона більшою не буде. У нас вони живуть у гуртожитку при сільраді, у приміщенні, яке опалюється газом. І педагоги теж там живуть.
– Якщо не буде громади з центром у Костобоброві, які вигоди та недоліки від об’єднання отримає нинішня Костобобрівська сільрада?
– Об’єднаємося з Семенівкою – буде дуже багато мінусів. Найголовніше: яка «копійка» буде надходити? А треба буде щось закрити – закриють у нас, скажімо, дитсадок, де у нас 19 діток. Хоча того ніхто не порахує, що у «Сонечку» в Семенівці 300 діток, а персоналу там чоловік 80, а у нас на 19 діток лише 4 ставки. Взагалі, більше глушити будуть нас і ми нічого не побачимо. Тому ми весь час і обурюємося.
Якщо весь Семенівський район об’єднається у одну громаду, то, безперечно, для сіл буде набагато гірше, аніж зараз. Не вийде, що для знедолених щось покращиться, а навпаки: й тих, хто ще не зовсім знедолений, обездолять. Однак робити все одно щось треба.
– Чи прислухаються до ваших побажань у Семенівці? Чи зважають на те, з ким саме ваші люди хочуть об’єднуватися?
– Коли востаннє ми щодо об’єднання збиралися, то наш район подав уже не один варіант, як було до того (весь район в одну громаду), а три центри: Жадове, Семенівка та Костобобрів. Але ж критерії які: не менше 2,5 тисяч населення (у нас до 1,5 тисячі тільки). Єдине, що на нашу користь як центру – віддаленість від райцентру.
Бюджет зараз у нас малуватий. Ось Жадове – самодостатнє, але ж у нас земля не взята в оренду. У нас 5 тисяч гектарів сільгоспугідь. Орендуються тільки 1,5 тисячі, хоча обробляється більше. Скаржимося, пишемо всюди, у прокуратуру. Зараз говорять, що ця земля за межами населеного пункту і нею розпоряджається Чернігівський земельний відділ. Коли б це на місцях вирішувалося, то, можливо, простіше б було.
Семенівку ми змусили прислухатися. Що далі – не знаємо, бо тих документів, що вони подали у Чернігів, ми не читали. Проте, якщо дадуть повноваження Президенту, щоб він як захотів, так нас і об’єднав, то ніхто нас і запитувати ні про що не буде.
– Але ж люди можуть обуритися, висловити протест.
– Наші люди нікуди не підуть, у них роботи багато, власним господарством зайняті. Можливо, як влада вирішить, з тим люди і змиряться.
Довідка
Любов Іванівна Рубан народилася 1963 року в Костобоброві. Закінчила Харківський сільгоспінститут імені Докучаєва. 13 років працювала бухгалтером, а потім головним бухгалтером місцевого колгоспу ім. Кірова. З 1998-го – Костобобрівський сільський голова.
Ігор Стах, тижневик «Чернігівщина» №37 (541)
P.S.
Зареєстровані користувачі можуть висловити свої думки з цього приводу у коментарях
|
-->
