 Патріот (Новела)
Ми є. Були. І будем ми.
І Батьківщина наша – з нами!
Іван Багряний
Смерть ворогам!
Заходжу я до шкільного актового залу, де відбувається вечірка, щось на кшталт шведського столу. На сцені виступає гурток самодіяльності!.. Лунає неголосна приємна музика, що дивно… Повільно прохожу уздовж столів. Присутні нечітко видні. Але моє критичне мислення мовчить… Помітні фраки та вечірні сукні. Дуже тихо… Чути розмову окремих компаній. Жодного вчителя. Хіба, окрім Олени Петрівни Совкової-Серисерівни…
«Вони тут. Треба діяти», - привертає увагу чийся шепіт. Тривожно стало на душі. Озираюся навколо. Бачу, як декілька чоловік оточують пані Олену, яка поки що нічого не помічає. Навколо них повільно стихають розмови, припиняється рух, а потім — і музика.
Учителька повільно підводить голову. Підліток, який у цей час опиняється просто перед нею, блискавично вихоплює із-за пояса предмет — і тицяє жінці під носа. Портрет Бандери?!
- Батьківщина наша з нами! – вигукує хором група підлітків.
Олена Петрівна злякано сахається. Підлітки вихоплюють із-за пазух осикові кілки. Учителька плюється, хреститься і дріботить геть. Підлітки полегшено зітхають, приводять себе в порядок.
- Не вона.
Уважно розглядають всіх присутніх. За декілька секунд їх погляди зупиняються на мені… Розглядають. Стає лячно. На лобі виступає рясний піт… Поглядом шукаю друзів. Їх все нема й нема… чекання нестерпне. Чути тихий стукіт дверей — і вони заходять. Поспішаю на зустріч малій Діянці й двометровому Олексію. По дорозі помічаю, що не лише мисливці на сепаратистів, а й, узагалі, усі присутні в залі не зводять із нас напружених поглядів. У чомуж річ? О, дурні! Вони єдині на вечірці в масках! Це ж не маскарад! Невже це я щось переплутав, коли запрошував їх?
Підлітки з портретом Бандери й кілками починають рухатися в наш бік, інші присутні швидко розступаються, оточуючи нас кільцем. О Боже мій, сепаратисти від портрету Бандери перетворюються на монстрів, яких можна убити осиковим кілком у серце! А чи справжні ми патріоти? Чи любимо Україну «всім серцем своїм і всіми своїми ділами»? Чи зможемо витримати цю жахливу перевірку?
- Тікаймо, друзі, - голосно шепочу. Повільно, щоб не спровокувати напад, намагаємося відійти до дверей. Натовп, який складається переважно з дівчат 9-Б класу, не розступається: нас не випускають із кола. Група з кілками оточує мене з друзями; хлопчина вихоплює портрет Провідника й підносить мені до обличчя. Гнівні очі Степана Андрійовича опиняються на рівні моїх очей. Невимовний жах охоплює мене і я … прокидаюся.
Серце б’ється голосно й часто, б’ється, наче птах у клітці, хоче вирватися. Дихаю й не можу надихатися… Підвівся, увімкнув світло, підійшов до портрету Бандери, що висяв на стіні, несміливо підвів погляд. «Я ж патріот? Я люблю Батьківщину. Чи люблю я її, як мають любити справжні патріоти: палко усім серцем? Чи віддам я життя за неї, якщо доведеться?» - чи то в себе, чи то в Його запитував я. А Провідник усе дивився й дивився на мене замисленим поглядом… і не було в тому погляді й сліду гніву.
Я заспокоївся, накрапав у склянку з водою червоних крапель глоду, випив і ліг спати.
Бузунко Петро (ідея, сюжет),
Левченко Ілля (мовне оформлення, корекція)
------------------
Текст - автоський. Орфографія збережена
|
-->
