 Ми – свідки масового вимирання видів. Якщо в 17-18 століттях зникали одиниці видів, 19-20 – десятки, то в кінці 20 – на початку 21 століття кількість видів, які безслідно зникають, нараховують вже тисячами й десятками тисяч. Людству загрожує небезпека через декілька (небагато) десятиліть опинитися посеред пустелі. Значною мірою вина в цьому на людстві.
Більшість видів зараз зникає навіть не через пряме винищення, а через зникнення середовища існування. Людина перетворює й пристосовує екосистеми для своїх потреб чи просто забруднює їх промисловими відходами.
Звичайно, що повністю залишити природу в спокої ми не можемо, інакше вимремо самі. Ретельні чіткі розрахунки показують, що нормальне функціонування і самовідновлення біосфери ще можливе за наявності в любому регіоні не менше 10-15% площі, зайнятої природно-заповідними територіями (ці цифри загальновідомі і увійшли до підручників).
Площа ПЗФ (природно-заповідного фонду) в Україні (5,9% від загальної) є недостатньою і залишається значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де середній відсоток заповідності становить 15%.
ПЗФ Чернігівської області на початку 2012 р. становив 7,6% площі області.
ПЗФ області складають 8 категорій об’єктів: Ічнянський та Мезинський національні природні парки, регіональний ландшафтний парк «Міжрічинський», 443 заказники, 137 пам’яток природи, 13 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, 52 заповідних урочища, дендропарки «Тростянець» загальнодержавного значення та «Прилуцький» місцевого значення, Менський зоопарк.
Що стосується Семенівського району, його ПЗФ складається з 30 об’єктів, до складу яких увійшли 2 заповідні урочища (Базарна роща й Радомська дача), 2 пам’ятки природи (в Радомській дачі), 26 заказників, серед яких 1 орнітологічний, 2 ботанічних, 2 ландшафтних, 7 лісових і 14 гідрологічних. Загальна площа ПЗФ району - 62,879 км2 (площа пам’яток природи додавалась окремо від площі Радомської дачі), а отже відсоток заповідності становить – 4,28%, що менше ніж по Україні, по області і набагато менше ніж у Європі.
Відповідно до Державної стратегії регіонального розвитку України до 2017 року частка заповідності має зрости до 11%, а до 2021 р. – до 15% площі держави. Такі вимоги визначені як згадуваною Програмою (у зв’язку із процесами євроінтеграції України, оскільки саме 15% заповідності є пріоритетним європейським показником), так і українськими екополітичними документами – Стратегією до 2020, документами в сфері заповідної справи.
Дослідники Національного екологічного центру України (НЕЦУ) вважають, що основним резервом для заповідності мають стати ліси.
Чому ліси? Тому що вони є найменш зміненими природними середовищами, відповідно з найбільшим різноманіттям видів, що там існують. Степи, луки та водойми, на відміну, є значно перетвореними людиною (розпахані, використовуються для випасання, для створення штучних водойм тощо), характеризуються збідненим біорізноманіттям і тому цікаві в якості можливих заповідників набагато менше.
Прошу читачів, які також є небайдужими до збереження природи і які за створення нових природоохоронних територій у нашому районі, висловити свої думки про те, які саме ділянки варто додати до природно-заповідного фонду.
Як на мою думку, ніяких заперечень не може бути щодо необхідності охорони ділянок, де зростають червонокнижні й рідкісні рослини. Про деякі з подібних ділянок (і про «скарби природи», які там можна побачити) в наступних статтях.
Петро Бузунко, м. Семенівка
==============================================================================================
Дещо від редакціі...
На наведених нижче фото можна побачити різнобарвність заповідних урочищ Семенівського краю. Тож давайте разом докладати максимум зусиль, щоб і в подальшому такі краєвиди могли милувати душу і серце...
урочище "Базарна роща", фото М. Волка
урочище "Радомська дача", фото М. Волка
|
-->
