 Минулого вівторка члени громадського формування «Семенівська народна самооборона» повернулись з чергової поїздки зі сходу країни, де тривають воєнні дії.
Цього разу семенівці їздили втрьох: Павло Бондаренко, Геннадій Корольов та Віктор Шевель на його ж автобусі.
Завантажили все, що було зібрано від сільрад, підприємств, підприємців, громадян району - картоплю, сало, тушонку, домашню консервацію, мед, крупи, макарони, військову форму, маскхалати, сухе пальне, рукавиці, сплетені семенівцями шкарпетки, ватники, цигарки, солодощі, а також чернігівський хліб та малюнки-листи школярів Семенівського району бійцям. Наїздили 2150 кілометрів, відвідали госпіталь і шість підрозділів, де знаходяться наші земляки.
Дніпропетровська міськлікарня №4
Вирушили в суботу 21-го лютого. Цього ж дня, ввечері, вже були в Дніпропетровську в міській лікарні №4, де лікувався наш поранений Володимир Козлов.
Ми вже знали, що Володимира Васильовича поранило при виході наших військових з Дебальцевого. В палаті разом з ним перебувало ще п’ятеро бійців з різних областей України, також поранених під Дебальцевим. Помітили пригніченість їхнього психічного стану, причину якого стало зрозуміло, коли хлопці розповіли нам про дебальцевські обставини. Виявляється, що всі бійці, з якими ми познайомились, залишились без верхнього одягу та форми. Вранці занесли в палату форму, яку мали в своїй машині та підібрали кожному бійцю за розміром. Треба віддати належне дніпропетровським волонтерам – щодня до поранених приходять місцеві і приносять все що треба: від продуктів до білизни та засобів гігієни.
Маріуполь: «… Щоб Крим був знову наш»
Далі був Маріуполь. В цьому районі перебувають два наших земляки - брати із с. Костобоброва, Ярослав та Роман Барановські. Роман виїхав до нас з передової позиції на військовому КАМазі, на борту якого білою фарбою великими буквами був зроблений напис: «… щоб Крим знов був наш». Передали йому та його братові частину всього, що мали. Зауважили, що люди багато передавали з їхнього рідного села. Хлопцю було приємно, він не очікував, що там на півдні, його знайдуть земляки.
Наступним пунктом зустрічі з нашими земляками були села Волноваського району, де у складі 41-го чернігівського батальйону територіальної оборони служать Володимир Михальченко та Андрій Бельдяга. Дорога від Волновахи вщент була зруйнована важкою технікою. По обидва боки дороги періодично проглядалися сліди від обстрілів "Градом" та мінометами. Надвечір доїхали до їхніх позицій, посеред поля та невеличкої посадки з акації.
Нам показали розташування позицій ворога, які знаходились за 800 метрів та підбитий посеред поля нашими бійцями ворожий БТР.
Після розвантаження привезеного Володя Михальченко провів нас до свого бліндажа, з гордістю сказав, що «їхній бліндаж - це під євро» . Ми були вражені розмірами споруди – периметром 8 на 5 метрів, від підлоги до стелі біля 2-х метрів. Стеля перекрита кругляком з акації. І все це під землею.
Далі в сусідньому селі знайшли Олексія Асмоковського. Він був вражений і не сподівався, що до нього можуть приїхати семенівці. Прощаючись, сказав, що для нього особисто не так важлива привезена допомога, як увага і те, що про нього не забули.
Кілька слів про корюківця
Повернувшись на Волноваху, вирушили до Червоноармійська, де збирались заночувати, але по дорозі ще мали заїхати до корюківця Сергія Мілєйка, щоб віддати йому передачу з рідної Корюківки.
Декілька слів про цю людину. В березні минулого року Сергія мобілізували, пішов добровольцем, залишивши вдома дружину з двома маленькими дітками. До цього працював лікарем-хірургом в Корюківській лікарні. Коли він під’їхав до нас на "швидкій", побачивши його вигляд, зрозуміли, що він є тим військовим медиком, хто забирає бійців з передової. Він був більше схожий на бійця - десантника, ніж на медика.
На Донецьк:більше ніхто не вірить в перемир’я
Уранці наступного дня відправились в напрямку Донецька, де в одному з населених пунктів розташувались позиції наших танкістів. Дорогою, якою ми їхали декілька десятків кілометрів, не зустріли жодного автомобіля хоча б в одному напрямку. Від цього було дещо моторошно.
Знайшли Валерія Соколова. Це вже вдруге до нього заїхали семенівські волонтери. Хлопець не приховував свою радість від зустрічі. Тим більше, що там, де перебували танкісти, допомога продуктами була ой, як вчасна. Розвантаживши все привезене, поспілкувались з Валерієм та бійцями. Виявилось, що чимало чернігівців стоять на тій позиції і дізнавшись, що їм привезли чернігівський хліб, кожен підходив і просив потиснути нам руку окремо за привезений хліб, за смаком якого вже скучили. Хлопці розповіли про нічний обстріл, про те, що в перемир’я більше ніхто не вірить.
Почувши в цей час десь поблизу гуркіт від вибухів, мимоволі втягували голови в плечі. Танкісти ж нам спокійно пояснили – це за півтора кілометри іде обстріл.
Слов’янськ: вечеря у солдатській їдальні
Цього ж дня вже увечері доїхали до Слав’янська, де на той час перебували наші мобілізовані Євген Грищенко та Дмитро Вавричен. Завезли заздалегідь залишену в машині частину допомоги. Подякувавши за привезене, хлопці наполягли, що поки не відведуть нас до їдальні, не відпустять. На кожному столі стояла тарілка з салом та цибулею. Нагодували тушкованою картоплею з капустою – доволі смачно. За сусіднім столом вечеряли бійці. З діалекту зрозуміли, що вони із західних областей країни. Дізнавшись, що ми приїхали провідати своїх земляків, пригостили нас мамалигою та бринзою, які їм теж привезли з дому.
Підсумки
Підсумовуючи цю поїздку до зони АТО, зробили висновки, що нашим бійцям там дуже важко. Важко не тільки через тяготи війни, важко через те, що не завжди і не з усіма місцевими мешканцями, м’яко кажучи, можна знайти спільну мову. Тому хлопцям зазвичай наша увага і те, що за них не забули, важливіше за привезене. Навіть просто їдучи, якщо помахати рукою незнайомим зустрічним нашим військовим - одразу до тебе летить безліч рук і вдячних посмішок. Та і привезена допомога зовсім не зайва, особливо ближче до передової. Ті бійці – семенівці, до яких вже доходили тушонка, зроблена в селі Чайкине із семенівських бичків, з великим задоволенням отримували її знову. Володимир Кривенко - наш семенівський кіборг, будучи у відпустці, нам дякував та розповідав, що в донецькому аеропорту семенівська тушонка для їхнього підрозділу стала просто порятунком.
Зараз вся країна опинилась в важкому кризовому стані. Немає, здається, людини, яка б не відчула на собі знецінення гривні, жалюгідність отриманих заробітних плат та доходів, стрибок цін на всі товари, подорожчання палива. Кожен замислюється: коли з’явиться надія на стабільність, коли закінчиться розпочата агресія проти України? З приходом весни селяни замислюються, як їм сіяти та орати землю. Об’їжджаючи позиції наших військових по Донецькій області, місцями ми звертали увагу на гарні землі, мабуть набагато родючіші за наші, семенівські. Але при цьому розуміли, що там точно ніхто не буде ні сіяти, ні орати.
Після побаченого всього розбитого війною на Донбасі, розумієш, що війна страшніша за будь-яку кризу, а мир та життя є найціннішим для людини і це треба берегти. Берегти за будь-яку ціну і не допустити на нашій землі ніяких проявів сепаратизму, бо саме сепаратизм став підґрунтям для російської агресії, яку зараз треба зупиняти.
На закінчення передаємо слова подяки за допомогу та увагу всім сільрадам, підприємствам, громадським організаціям, підприємцям і звичайним громадянам. Кожен, хто надав якісь зібрані кошти, чи банку сала, чи консервацію, зв’язав шкарпетки чи приніс ватні штани або светр, кожен допомагає вистояти нашим бійцям, вистояти нашій країні, і таким чином наближує нас до миру.
Надалі волонтерська приймальня продовжує працювати в офісі Семенівської районної «Батьківщини». Інформацію про необхідні речі та продукти для наших бійців можна дізнатися за телефонами: 2-01-21, 0681014711, 0683853385, 0501789994.
Павло БОНДАРЕНКО
http://siver.com.ua
|
-->
