 Аліна Ковальова, "ГАРТ" №36 (2736) від 3 вересня 2015
Не дуже веселим було Свято першого дзвоника для молодої родини Салімонів із Семенівки. Перед 1 вересня їхній першокласник Максимко залишився без нічого, що необхідно для школи. Турботливо надбане мамою учнівське приладдя, одяг, взуття згоріли разом із… їхнім будинком.
Це була страшна пожежа, якої райцентр давно не бачив. У суботу, 29 серпня, на полі біля вулиці Приозерної зайнявся сухостій. Очевидно, від кинутого кимось недопалка. Сильний вітер швидко гнав вогонь далі й далі.
— Я поїхала автобусом до старшої сестри, яка живе в іншому кінці Семенівки, — розказує 23-річна Анастасія Салімон. — Вона попросила побути з її дитиною, поки копатиме картоплю. У неї ж була й моя менша донечка Єва (їй 4 роки). Я гуляла з дітьми, коли мені зателефонували сусіди: «Горить ваш сад!» Поки повернулась додому, уже палав і будинок. Це ж добре, що Максимко був не вдома, а в мого батька…
З усієї вулиці позбігалися люди, намагалися самотужки загасити пожежу. Однак вогонь миттєво перекинувся на сусідню хату, потім — через дорогу й охопив три нежилих будинки. За такої засухи будівлі й дерева спалахували одне за одним, мов сірники. Приборкували пожежу рятувальники 11-ї державної пожежно-рятувальної частини. Для підвозу води й оборювання пожарища підігнали трактори, комунальну техніку. Спільними зусиллями вдалося врятувати 3 житлових будинки й 6 господарчих споруд.
— Більшість хат на тій вулиці старі, дерев’яні. Могло б вигоріти піввулиці, якби не вмілі дії пожежників, та й самих жителів, — говорить семенівський міський голова Олександр Бичков.
— Згоріла й хата нашої сусідки, Єфросинії Місюренко, — додає Настя. — Бабусі вже за 70, її забрав до себе син. А ми поки що живемо у моєї старшої сестри. Та в неї своя родина, не хочу довго її обтяжувати.
Ще зовсім молодій мамі доводиться нелегко, бо нині вона своїм дітлахам і за тата теж. Її чоловік Артем із квітня мобілізований, зараз у зоні АТО. І буквально напередодні пожежі отримав осколочне поранення.
— Слава Богу, що він був у бронежилеті. Каже, тепер уся грудина синя й руку зашили. Та головне, що живий. Про пожежу вже знає. Телефоном заспокоює мене, просить триматися. Мабуть, іще більше, ніж я, переживає мій батько. Він з усіх сил стягувався, щоб купити будинок для нас, для онуків. Ми зробили там ремонт, поставили пластикові вікна, збиралися проводити воду. Холодильник, пральна машина, стінка, м’який куточок, супутникова антена — у нас було все. І все стало попелом. Вдалося витягти тільки папку з документами.
До Дня знань Максимка зібрати встигли, й у хлопчика таки було свято.
— Необхідного назносили люди. Чимало хорошого одягу для обох дітей зібрали з моєї роботи (я працюю в ПП «Семенівська мануфактура»). Тож на перший час у нас є. А далі надіємося лише на небайдужих людей.
— Давайте разом, усією областю, підтримаємо цю молоду родину! — просить за погорільців Олександр Бичков. — Містом і районом ми вже допомагаємо чим можемо. Шукатимемо їм житло. Але навряд чи вдасться знайти швидко.
Якщо ви перейнялися бідою Салімонів, переказати їм свою допомогу можете на картку ПриватБанку: 41497821465905. Або звертайтеся до нашої редакції за номером 4-02-80.
Аліна КОВАЛЬОВА.
Фото з альбому Салімонів
| 
-->
