 Автор - Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №49 (1648), 7 грудня 2017 року. Текст - gorod.cn.ua
36-річний Андрій Вертебний з Семенівки другий тиждень лежить в опіковому відділенні обласної лікарні. Чоловік отримав 75 відсотків опіків тіла, коли чистив піч на Ірванцівському торфобрикетному заводі.
Біля Андрія зранку до вечора сидить мама, 62-річна Надія Геннадіївна. Ночує у друзів у Чернігові. Додому, в Семенівку, їздить на вихідні.
— Прорвемося, — усміхається Андрій. Лежить, не ворушачись, на ліжку. — Як усе сталося, пам’ятаю добре. Працюю кочегаром на торфобрикетному заводі. 22 листопада вийшов на зміну. Був третій час ночі. Треба було прочистити пічну систему. Це здоровенна піч, в якій сушать сиру торфокрошку. За зміну сім-вісім вагонів проходить. Піч така величезна: як всередину залізти, побігати можна, — сміється. Всередині є два відсіки. В одному перегорілий попіл. А є ще такі собі «щелепи», ми їх на роботі так називаємо, а як вони правильно звуться, Бог їх знає. їх теж інколи відкриваємо, прочищаємо, щоб система не забивалася.
Відкрились ці «щелепи», і тільки пух! — хвиля вогню на мене. І я вже весь горю. Вискочив надвір. Упав на землю і давай качатися, поки не затухло. Встаю і розумію, що весь голий. Робочий одяг, який видали на виробництві, згорів повністю. Піднявся на другий поверх, там були працівники. На зміні 6 чоловік працює. Попросив, щоб викликали «швидку».
Приїхали медики, за ними начальство. Лікарі побризкали мене чимось і в районну лікарню повезли. Треба було зняти больовий шок. Наступного дня госпіталізували в обласну лікарню.
— А я ж не знала, що з Андрієм таке, — розповідає Надія Геннадіївна. — Знайома якраз була на нічній зміні, в реанімаційному відділенні. Зранку мене побачила і не знає, як підступитися і сказати. А тоді зібралася: «А ти знаєш, де твій Андрій?» — «Дома» — «В лікарні, в реанімації».
— Лікарі кажуть, 75 відсотків опіків отримав, — продовжує Андрій. — Це вже обличчя відійшло, перші дні все попечене було. Руки перебинтовані, у вівторок будуть чистити. З ногами вже справилися, бачите, у нових бинтах. Лампу до ліжка принесли червону. А ще ж і шкіру треба буде нарощувати.
У 2015 році АТО пройшов. Можна сказати, мобілізований доброволець. Був оператором протитанкового відділення. Спеціалістом по самонавідних ракетах. У Станиці Луганській був, на передку {передова). Базувалися і у Старобільському.
Сестра Андрія Олена написала заяву на допомогу до райдержадміністрації. Допомагають АТОшники, керівництво заводу.
— Від райдержадміністрації відповіді поки немає, — розказує про фінансову частину Надія Геннадіївна. — Керівництво торфобрикетного заводу спочатку дало дві тисячі гривень, потім — чотири, останній раз — п’ять. Хлопці-побратими в перші дні назбирали більше 10 тисяч гривень. А за два тижні на лікування пішло більше 40 тисяч. Як тільки Андрія перевезли в Чернігів, лікар сказав: «Орієнтуйтесь тисяч на 100». А де ж мені їх взяти? У Семенівці я сама, родичів немає. Чоловік помер. Працюю прибиральницею на погранзаставі.
— А дівчина є, навідується?
— Дружина Юля у мене, — гордо каже Андрій. — Рветься, хоче приїхати. Та я не дозволяю. У нас же донька маленька Богдана, сім місяців. І Ангелінці шість років. Куди з грудною дитиною їхати? І за які гроші? Поки телефоном спілкуємося.
— Уже пробували вставати, ходити, - каже Надія Геннадіївна. — Потихеньку, підпираю, ноги допомагаю з ліжка на підлогу поставити. До вмивальника, по палаті ходимо.
Ви сьогодні ще не ходили, треба встати, порухатися, — заходить до палати медсестра Наташа.
— Я по ліжку кручуся, — жартує Андрій. — Треба, значить, походимо.
Банківські реквізити Андрія Павловича Вертебного: «ПриватБанк» № 5168 7426 0075 2251.
Банківські реквізити мами Надії Геннадіївни Вертебної: «ПриватБанк» № 4731 2191 0174 7172.
Телефон: 068-130-92-95.
|
-->
