. ДЕЩО З ІСТОРІЇ СЕЛА МАШЕВЕ - 2 Березня 2016 - Блог - Семенівка-наше місто! / Семеновка-наш город!
Вас вітає сайт м. Семенівка Чернігівської області / Вас приветствует сайт г. Семеновка Черниговской области
П`ятниця, 19.10.2018, 23:07
ГлавнаяРегистрацияВходПриветствую Вас Гость | RSS






Меню сайту

Додати новину на сайт semenovka.at.ua



Форма входу

Категорії розділу
Инфраструктура [52]
Комунальні служби, Енергетики, Газове господарство, Тепло та ін.
Блог голови Семенівської РДА. [69]
Блог голови Семенівської РДА. Блог веде особисто голова Семенівської РДА - Деденко С.І.
Економічний блог. [137]
Блог веде, спеціаліст сектору економіки Семенівскої РДА.
Блог освіти району [179]
Блог педагогів, методистів та людей, що працюють на ниві освіти і науки
Блог юридичних служб. [54]
Семенівський районний центр зайнятості. [0]
Семенівський районний центр зайнятості- інформує.
Блог правоохоронців [26]
Прикордоння [24]
Блог прикордонної та митної служби
Блог усіх небайдужих [41]
Всім про все
Життя видатних людей [39]
Історії з життя видатних земляків
Духовне виховання [59]
Духовне виховання особистості
А чи знаєте Ви? [44]
Блог, де розміщується інформація про цікаві факти, події і т.п.
Людям про людей [38]
Матеріали про людей, їх життя, долі
Як це було ... [36]
Історичні нариси, довідки та події Семенівки та Семенівського краю
З глибин серця... [27]
Час минає, та є дві речі, які йому не підвладні: Пам"ять та Мистецтво, яке є людською спробою зробити прекрасне вічним...

СЕМЕНІВКА
СЕМЕНІВКА - НАШЕ МІСТО, Семенівка, місто Семенівка

РЕКЛАМА
ОСОБИСТИЙ КАБІНЕТ ПОБУТОВОГО СПОЖИВАЧА ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ Особистий кабінет для побутових споживачів ПАТ Чернігівобленерго

Прогноз погоди

влажность:

давл.:

ветер:

влажность:

давл.:

ветер:

влажность:

давл.:

ветер:


Група у ВК
--> Семенівське земляцтво

Facebook

Міні-чат
Вызов мини-чата - в правом нижнем углу сайта

Онлайн-РАДІО

Гороскоп
Loading...

Статистика



Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Наши: 0


[ Хто нас сьогодні відвідав ]




Проверка тИЦ и PR Рейтинг@Mail.ru


Главная » 2016 » Березень » 2 » ДЕЩО З ІСТОРІЇ СЕЛА МАШЕВЕ
2" class="eBlock">
13:08
ДЕЩО З ІСТОРІЇ СЕЛА МАШЕВЕ

Достовірних письмових відомостей про виникнення Машева немає, але зберігся старовинний переказ, оповіданий колись найстарішим мешканцем села Євстратом Даниловичем Ракутою (1876 р. н.). Ось що він розповів: «Село Машеве виникло років 700 тому на перехресті доріг, що розходились на Новгород-Сіверський, Стародуб і Короп. Районний центр Семенівка тоді ще не був заснований. Спочатку це був хутір, що складався з 5 дворів, із заїжджим двором у центрі. Його хазяйкою була якась Маша, від чого і поселення стало називатися Машеве». Філарет Гумілевський так писав про походження назви села: «По названию можно полагать, что Машево когда-то принадлежало к именьям одной из княгинь северских Марье-Маше. Это тем более вероятно и даже несомненно, что княжеские стада, разграбленные по летописи в 1146 году в лесу на реке Рахне, конечно, паслись по нынешнему Рванцу; и древние княгини имели у себя свои города и села». Автор відносить поселення до дотатарських часів, але в інших історичних джерелах це не підтверджується. На додаток до цього існує легенда, що якось у дочки одного з новгород-сіверських князів з'явилася позашлюбна дитина. Щоб не бути осоромленим, батько-князь вигнав дочку з дому, віддавши їй у володіння невеликий хутір. Княжну звали Машею, а тому поселення стати називати за її ім'ям — Машеве.

 

  

Іншої думки щодо часу появи села дотримувався О.Лазаревський. Він вважав, що поселення Машеве, судячи з місцезнаходження (на старовинному торговельному шляху що з'єднував до кінця XVIII ст. степову Малоросію з Білоруссю і Смоленськом), може бути віднесене до XV ст. Про подальше заселення хутора існує така легенда. Якось проїжджали тут чумаки Гришак і Ракута. Вони зупинились на ніч на березі річки Одра, недалеко від теперішнього центру села. Вранці, прокинувшись і розгадавши свої сни, вони вирішили оселитися в цій місцині. За їх прикладом й інші чумаки осіли тут. Так утворилось досить велике поселення. Згодом прізвище Гришак зникло, а Ракута збереглось дотепер. Перша письмова згадка про село міститься у копії списку задніпровських маєтностей впливової польської родини Пясочинських, наданої Варшавській комісії 1668 р. За Деулінським перемир'ям 1618 р. Сіверщина відійшла до володінь Речі Посполитої, а з 1635-го була поділена в адміністративному відношенні на Стародубське староство, що входило до Смоленського воєводства Великого князівства Литовського, та Новгород-Сіверський і Чернігівський повіти, що складали Чернігівське воєводство Польського королівства. Тоді значна частина Новгород-Сіверського повіту дісталась за ленним правом Пясочинським, у тому числі й Жадівська волость, що лежала у басейні Ревни (Рванниці), притоки Снову. До цієї волості входили Жадів, Погорільці та Машів.

 

Після Переяславської угоди 1654 р. село Машеве увійшло до складу Ніжинського полку. Гетьман Іван Брюховецький у 1663 р. змінив полковий поділ Гетьманщини, у результаті цього, зокрема, був створений Стародубський полк. Село Машеве увійшло до складу Шептаківської сотні цього полку, де і перебувало до скасування полкового устрою у 1775 р. Треба зазначити, що через невисоку родючість ґрунтів, крім землеробства, селяни займалися торгівлею, скотарством, бджільництвом, гончарством, дігтярством, а також військовою службою. Цьому сприяло розташування селища на торговельних шляхах, що з'єднували Україну, Росію і Польщу. На початку XVIII ст. неподалік села, що налічувало тоді 123 двори, на березі р. Рванець, де були піщані ґрунти і густий ліс, переселенець із Польщі Василь Скабичевський заснував гуту, біля якої пізніше утворилася слобідка. Про неї відомо з універсалу гетьмана Івана Мазепи від 12 січня 1704 р., в якому він «дозволяет Василию Скабичевскому, гутнику машевскому», збудувати другу гуту між селами Жадовим і Погорільцями. Майже третина робітників її була вихідцями з Польщі. Скло і скляні вироби з гути продавали по всій Україні та Росії. Як свідчив онук Василя Скабичевського Роман, його прадід Косма (Кузьма) і дід Василь «породы суть польской нации, уроженцы города Варшавы». Останній мав заводи: залізний і скляний, а також млин і житлові будинки в Новгороді-Сіверському, «при всем будучи в здешнем краю под правом шляхетским, и никаким он дачам не подлежал». Проте, попри це, його численних нащадків ще у 1770-х рр. вважали за посполитих у Шептаківській волості.

 

Гута Скабичевського зі слобідкою розташовувалась «в сторону від села Машева». Тут у 1719 р. налічувалося кілька хат «для работников гутнянских». Зазнаючи збитків від частих проїздів через його хутір «особ великороссийских и малороссийских» та їх постоїв у власному будинку, Скабичевський звернувся до гетьмана Скоропадського з «суппликой» о «призрении». Універсалом від 19 грудня 1719 р. гетьман, «зваживши таковіє ему, Василю Гутнику, хутором на тракте жиючому, от всегдашних рожних персон переездов деючиеся долегливости и знатные в дому убытки и докуки, которые сам он двором своим отбывает, и в том на его респектуючи», звільнив дім його в Новгороді-Сіверському від постою драгунів та інших «налогов», у тому числі і «рейментарского». Згадано також, щоб «проезджающие через хутор его особы наименьшей оному трудности» чинили. У 1726 р., коли державний скарб віддав Шептаківську волость в оренду Марії Строгановій з дітьми «для поддержания парусной мануфактуры», разом з іншими селами віддано їй село Машеве з гутою. Щодо чисельності працюючих тут, то визначити її досить важко. Так, у 1726 р. при Машівській гуті налічувалося 33 двори. Однак говорити про те, що всі жителі були зайняті на виробництві скла, навряд чи можливо: гути з такою кількістю працівників — велика рідкість навіть для кінця XVIII ст. Напевно, що на роботах було зайняте все доросле чоловіче населення слобідки, а число дворів указує лише на мінімальну кількість працюючих.

 

Приватне життя родини Скабичевських у Машевому було тісно пов'язане з Троїцькою церквою села, що була збудована зусиллями парафіян десь у кінці XVII століття (це підтверджується тим фактом, що у 70-х рр. XIX ст. у храмі зберігалась ікона Зняття Спасителя з Хреста з написом: «1694 року мая 4 сооружися образъ сей до церкви св. Троицы рабомъ Божимъ Василіемъ Онупріевичомъ»). Значну частину своїх прибутків Василь Скабичевський із сином Іваном щедро віддавав на її облаштування Так, у 1730 р. їх коштом у церкві влаштовано різьблений посріблений іконостас; за описом 1741 р. ними ж були справлені в храмі: дерев'яна різьблена пофарбована гробниця та Євангеліє київського друку 1733 р. і решта богослужбових речей. Сільська Троїцька церква обслуговувала Машеве та Машівську слобідку, а також ближні хутори. Вже у п.п. XVIII ст. церковна парафія була досить великою, а тому в 1741 р. вона була поділена між двома священиками.

 

Із служителів храму в «Историко-статистическом описании Черниговской епархии» згадуються протоієрей Григорій Помаранський та його син Іоанн Помаранський. Попередником о. Григорія був о. Микита Картель — хрещеник Розумовського. Розповідають, що він дуже полюбляв випити і часто по 2 тижні не відправляв служб. Пропивав усе: чоботи, шапку, але приходив до церкви, і мужики купляли йому чоботи, штани, рясу. Довго його судили за різні дрібні провини, поки Синод не позбавив таки священства у 1749 р.

 

Достатки дозволили Скабичевським поріднитися зі старшинськими родинами, попри те, що офіційно вони були посполитими. Так, гутник Ісай Васильович Скабичевський (напевно, син Василя Кузьмича) був одружений з Агафією Яківною Рубцівною, донькою Якова Михайловича Рубця. Ще у 1731 р. гута в селі працювала Про це згадується у щоденнику Миколи Ханенка від 27 липня 1731 р.: «При письме до сотника Шептаковскаго послано 14 фляшокъ и 5,5 трубки, да золотихъ грошей, чтобъ приправлено въ Машевской гуте трубки». Це свідчить про те що на гуті Скабичевського виробляли і посуд. Згідно з описом 1734 р. в Шептаківській волості, що належала померлому гетьману Апостолу, гути біля Машевого вже не було. Слобідку Скабичевського в цьому документі описано так: «ниже села Машева слободка, где была прежде сего гута, в которой делывали скло. В той слободке обывателей пахотных — 11 дворов, бобылей — 18 дворов. В той слободке мелница о двух клетках на реке Рванце гутника посполитого Василия Скабичевского». За пізнішими описами гута біля Машевого вже не згадується. Протягом 1743 — 1745 рр. Машівська слобідка перебувала на відкупі у капельмейстера Івана Чеха. Напевно, похилий вік примусив Василя Скабичевського покинути гуту (він народився близько 1643 р.). Старий гутник ще був живий 1741 р., коли його у сповідних розписах села Машевого зазначено вдівцем, що має 98 років. Напевно, з його синів ніхто не захотів продовжувати батьківську справу. Розповідають також, що на гутнянському кладовищі на його надгробку було написано, що тут похований Василь Скабичевський — власник гути, переселенець із Польщі.

 

Напевно, що після зникнення гути робітні люди з неї у пошуках заняття розійшлися по інших гутах. Так, за Румянцевським Генеральним описом Малоросії 1767 р. на Рожківській гуті Суразького повіту мешкав Василь Сотник віком 40 років, родом з машівської гути, у селі Орліківка Новозибковського повіту на гуті працював Антон Мазепа, віком 50 років родом з Машевого, у селі Олександрівка Городянського повіту з 1751 р. жив Павло Машевець. На Блешнянській гуті Новозибковського повіту у списку майстрів за 1767 рік зазначено кілька осіб родом з машівської гути: Павло Мартинів 45 років, Григорій Шухляр 40 років, Герасим Ничипорів 30 років, Іван Березняк 40 років. На гуті біля села Лісної мешкала родина з машівської гути.

 

У 1734 р. після смерті гетьмана Данила Апостола Шептаківська волость яка йому належала разом з Машевим, перейшла під управління Державної канцелярії та повинна була сплачувати податки до державної казни. Тоді в Машевому налічувалось 149 дворів ґрунтових селян, 21 дворів козаків та 61 двір безземельних селян (бобилів); дерев'яна Троїцька церква, шинок, 3 млини. У Машівській слобідці налічувалось 28 дворів. До державної казни селяни повинні були вносити річної сплати 130 карбованців 89 копійок, насіння конопляного — 3 чверті, маку — 2 четверики, перцю — 3 кварти, ягід — 4 четверики, цибулі — 6 вінків, хмелю — 2 чверті, 32 голови різної птиці. Крім того, три мельники (Василь Скабичевський, Тарас Миненко, Потап Кузнечка) повинні були сплачувати 64 карбованці податку. Імператорським указом від 5 липня 1750 року гетьманові Кирилу Розумовському надавалась низка маєтків, у тому числі Шептаківська волость до якої належало Машеве.

 

За описом 1781 р. в селі було 2 греблі: Галембатовська і Шкуростова, а також: дерев'яна церква, будинок духовного протопопа Машівського правління; обивателів: військовий товариш Григорій Галембатовський, отаман сотенний Андрій Опацький, протопіп Іван Померанський, підданий волості Шептаківської Степан Галембатовський. Нараховувалось: 2 церковники, 21 двір козаків підпомічників і 232 двори посполитих селян. У Машівській слободі за півверсти від села також знаходилась гребля. Посполитих тут було 24 двори.

 

Землі для обробітку та лісу біля села і слобідки було достатньо, а от сіножатей мало. Тому селяни мусили орендувати луки по лісах і болотах у волості Перелюбській та біля села Орлівки. Треба зазначити, що машевцям необхідно було заготовляти сіна більше, ніж тільки для власної худоби, адже через село часто проходили війська, яким селяни повинні були давати фураж. Землеробство не давало великої вигоди з тієї причини, що земля була в основному піщана, розчищена від лісу. Головне заняття населення — вирощування конопель та виготовлення прядива, що приносило найбільший прибуток. Придатну для хліборобства землю наймали у Чернігівському полку у Яриловицькій і Перелюбській волостях. У розкольницьких слободах Злинки, Клинців, Митьківки орендували у борах майдани і, виробивши по кілька бочок дьогтю, возили на продаж до Новгорода-Сіверського та містечка Семенівки, від чого також отримували значний прибуток.

 

По суботах у Машевому відбувалися торги, але не часто. Торгували там місцеві жителі, а також із сусідніх сіл — Попівки та Жадового. Продавали капусту, буряки, огірки, дерев'яний посуд, сіль, рибу. Ярмарки відбувалися двічі на рік: перший на свято Переплавної середи (середина періоду між Великоднем та Трійцею), а другий — 1-го вересня, у день св. Семена. Купці з Семенівки та Новгорода-Сіверського приїжджали сюди з дрібним красним товаром, дерев'яний посуд привозили з Жадового, сіль і в'ялену рибу — з Новгорода-Сіверського. Тривали ярмарки не більше одного дня. У кін. XVIII — на поч. XIX ст. у Машівській слобідці нараховувалося — 165, а в Машевому — 1136 душ чоловічої статі, які повинні були сплачувати податки, та 277 дворів.

 

До кінця XVIII ст. густі ліси, що оточували село з півночі та заходу, були привабливим притулком для волоцюг і розкольників. Останні наводили жах на сусідні поселення. Так, у синаксарі фанатика-розкольника общини села Воронок говорилось: «дерзай, чадо мое возлюбленное, и не преставай умножати число мучеников на небесах и никто тебя да не одолеет ни в судах стародубских и губернских, ни в лесах и борах машевских, где подвижники твои назирают проезжих щепотников и над ними мясничают».

 

У 1802 р. Машеве увійшло до Новгород-СІверського повіту Чернігівської губернії. На початку XIX ст. в селі була відкрита церковнопарафіяльна школа, що складалася з двох класів і де навчалося 30 — 40 учнів. Дівчаток вчилося зовсім мало. Відомим учителем цієї школи був селянин Андрій Черненко. У 1810 р. нащадки К.Розумовського збудували у селі суконну мануфактуру, де виготовлялось грубе солдатське сукно. Вона стала другою за часом заснування після Батуринської, збудованої ще у 1756 р., і залишалась вотчинною до кінця свого існування. Працювали на Машівській мануфактурі кріпаки. Вони не одержували платні за роботу і харчувалися за рахунок своїх сімей. У 1819 р. їх було 828 осіб, а у 1823 р. — 893. Машівська мануфактура була однією з найбільших суконних мануфактур на Лівобережній Україні.

 

У 1819 р. на Машівській мануфактурі «за повинність» працювало 770, у 1823 р. — 745 чоловік. Решта селян займалась землеробством «по своїх домах» і тим утримувала людей, що перебували на роботі при фабриці. Пояснюється це тим, що дуже часто з тих чи інших причин поміщики переводили селян, що працювали на мануфактурі, на статус робітних, щоб виконана ними робота зараховувалась як панщина. Решта ж селян виконувала весь обсяг сільськогосподарських повинностей і утримувала функціонування підприємства протягом року і одержував не тільки еквівалент повинностей, а й додатковий продукт фабричних майстрів. Таким чином, поміщик, створюючи постійний склад робітників, забезпечував у значно більших розмірах, ніж при позмінній мануфактурній панщині. У цьому випадку панщина просто збільшувалась.

 

З 828 робітних людей у 1819 р. безпосередньо у мануфактурних цехах працювало 697 осіб, у тому числі скребильників — 60, кардувальників — 60, прядильників — 300, ткачів — 120, стригалів — 40, шпульників — 40 і в'язальників — 20. На допоміжних роботах було зайнято 74 особи, заготівлею сировини та збутом продукції займалося 15 чоловік. У ткацькому цеху було встановлено 60 верстатів. У 1823 р. на мануфактурі було виготовлено більш ніж 28 тис. аршинів сукна. Техніка мануфактурного виробництва не дуже відрізнялась від ремісничої, а тому всі необхідні знаряддя виготовлялися з власних і, частково, із закуплених матеріалів Скребла, карди, верстати та інші знаряддя праці, за відомостями 1819 — 1823 рр., виготовлялись у майстернях мануфактури. Купували лише такі матеріали, як дріт, залізо, сталь тощо.

 

У 1823 р. на Машівській суконній мануфактурі відбулося заворушення робітних людей яке називають одним з найзначніших у п.п. XIX ст. поряд з виступами у друкарні Києво-Печерської лаври і на Писарівській суконній мануфактурі. Тоді мануфактура належала графу С.Уварову, зятю графа К.Розумовського. Усі 962 працюючі на мануфактурі були кріпаками. Недоїдання, 15-18-годинний робочий день, кулачна розправа — все це викликало у робітних людей мануфактури сильне невдоволення. До того ж у листопаді 1823 р. С.Уваров, який на той час займав пост директора Департаменту мануфактур і внутрішньої торгівлі, дав розпорядження збільшити норму виробітку сукна на 50 %. Кріпаки змушені були працювати по 21 годині на добу, однак не могли виконати таких високих норм. Ткач Веремієнко свідчив, що більшість його товаришів працювала день і ніч, але не могла виткати задану норму сукна.

 

Тоді робітники, припинивши 20 листопада роботу, послали в Чернігів 23 своїх товаришів, щоб поскаржитись губернатору на свавільні дії поміщика. Губернатор «вислухав» посланців і направив їх у губернське правління Звідти поліція повернула їх на мануфактуру як таких, що не мають «письмового виду».

 

Наприкінці грудня 1823 р. справу про страйк та заворушення на машівській мануфактурі розглянув відділ земського суду. Він повністю підтримав Уварова, а виступ кріпаків визнав «безпідставним» і таким що заслуговує «суворого покарання». Однак останні рішуче відмовились виконувати надмірні завдання, вважаючи, що краще «піти в тюрму, в Сибір або у солдати». Царські війська заарештували і кинули до в'язниці 18 «заколотників», а на мануфактурі встановили «покору і порядок», яких домагався губернатор.

 

Вироблене сукно постачалося головним чином до київського мундирного магазину комісаріатської комісії Київського депо. У 1825 р. з Машівської мануфактури, якою тоді володіла таємна радниця Катерина Олексіївна Уварова, було поставлено туди: сукна темно-зеленого — 3179 аршинів і 4 вершки, білизни панталонної — 325 аршин і 8 вершків, сірого сукна — 4959 аршинів . У 1833 році на мануфактурі налічувалось 130 верстатів і було виготовлено 60 386 аршинів сукна на суму 158 735 крб. і 32 коп. У Київську комісаріатську комісію поставлено у тому ж році 55 тис. аршинів на суму 167 072 крб. (2,62 крб. за аршин). Крім того, у кінці 1833 року на мануфактурі зберігались залишки за попередні 1832 — 1833 роки — ще 7728 аршинів сукна .

 

Потім селом і мануфактурою володів князь Сергій Урусов. При його машівському маєтку було 6664 десятини лісу. Це забезпечувало мануфактуру дровами, що використовувались як паливо у виробничому процесі . Пізніше, коли вже Павло Сергійович Урусов видав свою дочку заміж за князя Головіна, село Машеве з усіма його жителями як придане перейшло до молодят.

 

У 1851 р. на Машівській суконній фабриці працювало 135 ткацьких і 13 ватних верстатів, 52 прядильних і стрічкових апарати, а також парова машина потужністю 8 кінських сил .

 

У 1858 р. у Машеві налічувалося 227 дворів, а у Машівській слобідці — 61 двір . У 1855 р. до Троїцької церкви було прибудовано дзвіницю. Перед реформою 1861 року Головін мав у селі економію на 300 га землі. Восени селяни ходили на сезонну роботу на цукрові заводи до Корюківки, Бердичева. Дехто з селян працював на лісопильні в Углах і на винокурному заводі . За описом 1860 р. суконна фабрика у селі Машеве належала поміщиці Головіній. Мануфактура розміщувалась у 5-ти дерев'яних корпусах, у яких усі машини приводились в дію паровим приводом. Крім того, при фабриці були: фарбувальня на кам'яному фундаменті з 4-ма мідними і 1-м чавунним котлами і мідним кубом для фарбування вовни, а також 3 циліндричні сукновальні, одна з яких приводилась у дію паровою машиною .

 

Варто зазначити, що з тогочасних 18 суконних підприємств Чернігівщини лише 4 належали поміщикам. На ці поміщицькі підприємства припадало лише 13 % загальної вартості продукції, виробленої на суконних мануфактурах Чернігівської губернії на 1860 р. (а саме: 212 124 крб.). На Машівську фабрику Головіної припадало 150 тис. крб., тоді як на підприємство Миклашевських (м. Понурівка Стародубського пов.) — 50 175 крб., В. С. Голіциної (с. Унеча Суразького пов.) — 8 735 крб. і М.Голіцина (с. Володькова Дівиця Ніжин. Пов.) — 3 250 крб.

 

Такий розподіл пояснюється тим, що Головіна і Миклашевські перебудували свої мануфактури у справжні фабрики, де застосовувались механічні верстати і парові машини на відміну від мануфактур простішої будови. На машівській фабриці Головіної у 1860 р. працювало 492 особи, а виробництво сукна з 1851 по 1860 pp. зросло вдвічі (з 100 тис. аршинів у 1851 р. до 200 тис. аршинів у 1860 р.) . Тоді ж там нараховувалось: ткацьких верстатів — 140, чесальних і ватних апаратів — 26, тіпальних і стригальних — 6, майстрів — 4, робітних людей (ткачів, шпульників, прядильників та ін.) — 488 душ обох статей. Наглядачем фабрики у 1864 р. був тимчасовозобов'язаний селянин. Сукно на фабриці виготовлялось переважно солдатське з простої черкаської вовни; у 1860 р. його було поставлено у Київську комісаріатську комісію близько 200 тис. аршинів на суму 150 тис. крб. (74,5 коп. за аршин).

 

При Машівській фабриці існувала лікарня на 50 ліжок . Головіній належав також пивоварний завод, що розташовувався недалеко від села на р. Рванець і наварював 7 тис. літрів пива за рік, головним чином для місцевого споживання .

 

У 1866 р. в селі нараховувалось 227 дворів і мешкало 1252 душі обох статей . Через Машеве проходила торгова дорога від посаду Климової через Старий Ропськ, Карповичі, містечко Семенівку на Печенюги, м. Новгород-Сіверський, далі через с. Буда до кордонів Орловської губернії, а також військова дорога місцевого значення з Машевого, через Орлівку Новгород-Сіверського повіту, Авдіївку Сосницького повіту, Вербу і Оболоння Кролевецького повіту до заштатного міста Коропа .

 

У 1874 р. в Машевому було відкрито початкове народне училище. З часу його заснування священик Василь Левицький навчав тут дітей Закону Божому. З 22 грудня 1896 р. вчителькою в школі працювала Єлизавета Гаврилівна Громановська, яка закінчила курси Чернігівського єпархіального жіночого училища. У 1900 р. в школі навчалося 93 хлопчики і 3 дівчинки. На утримання вчителя земство виплачувало 150 крб., а община — 135 крб. Священику виплачувалось 25 крб.

 

Наприкінці XIX ст. (1897 р.) в селі нараховувалось 544 двори і мешкало 2880 осіб. Працювала земська школа, сільська бібліотека, щорічно проходило 5 ярмарків, на яких продавали солону рибу, селянський хліб, садові фрукти, селянські сукна, полотно, конопляну олію, прядиво, хліб зерном, солону яловичину.

 

Після Головіної її володіння перейшли якомусь французу Патону, який у свою чергу продав їх Дорохову. Останній організував у селі економію. Старожили називали той час «пригоном», згадували вони й «сільську розправу» — самодурство старости, коли селян били батогами за непокору. Навколо села вся земля належала поміщику. Селяни мали лише невеликі наділи (на південь від села). Навесні у багатьох з них не вистачало хліба і кормів для худоби. Від малоземелля селяни наймалися працювати в економію. Жінкам і підліткам платили по 10 коп. за день роботи влітку. Частина землі з економії орендувалась селянами за 3 — 4-й сніп.

 

У 1898 — 1900 рр. з Новозибкова до Новгорода-Сіверського через Угли прокладали залізницю, що згідно з попереднім планом повинна була пройти неподалік від Машевого, в кінці вулиці Заріччя. Але чи то запротестувала машівська община (бо за повір'ям — там, де дорога, там і війна), чи поміщик села Костобобрів дав великий куш будівничим, і залізницю проклали саме біля Костобоброва. Варто зауважити, що через Машеве до Новгорода-Сіверського дорога була б значно коротшою.

 

У 1903 — 1904 рр. на кошти земства у селі збудовано цегляний будинок школи. У 1906 році розширено сільську Троїцьку церкву. Креслення храму з прибудовами були відіслані до Духовної консисторії, де їх схвалили, бо з плану було видно, що поблизу церкви не розміщувались обивательські заклади. Роботи виконувало будівельне відділення Чернігівського губернського правління. Біля церкви розташовувалось кладовище з цегляною огорожею. Там були поховані священики та заможні селяни, які могли заплатити 25 карбованців золотом за місце на церковному цвинтарі. На початку 1917 р. в селі нараховувалося близько 1 тис. дворів. Звістка про зречення царя в село прийшла швидко. Дехто з заможних селян казав, що скинули «помазаника Божого». Інші ж відповідали: «А який біс його мазав?» Але переконаних монархістів у селі не було, а тому ніяких заворушень у зв'язку з цим не відбувалось. Після встановлення влади Української Центральної Ради у селі майже щодня обирали виконавчий комітет. Було так, що сьогодні оберуть комітет, а завтра його вже змінять. 2-го травня 1917 р. відбувся волосний сход, на якому обрали волосний комітет. Землю селяни обробляли у згоді з економіями: де яка краща, то з третьої, а гірша — з четвертої і п'ятої копи. Щодо самого земельного питання, то висловлювалися так: щоб земля була вся рівно поділена між усіма, хто й обробляє.

 

Навесні 1918 р. село було окуповано австро-угорськими військами, тоді ж почалося гайдамацьке свавілля. Разом з гайдамаками повернувся поміщик Хаєцький. Він змолоду був управителем маєтків у Головіної і жив у селі Муравійник, яке виграв у неї в карти. Хаєцький оселився в своєму маєтку і почав повертати майно. Багато очевидців і потерпілих розповідали про звірства гайдамаків. При зустрічі з ними селяни повинні були знімати шапки і кланятися. Якщо хтось цього не робив — сікли нагайками. Німці і гайдамаки забирали худобу, зерно, коней. В цей час машівці створюють партизанський загін, який потім влився у дивізію Миколи Щорса. Відомими партизанами були М. Л. Алексєйцев, Г. Янченко, Г. Кнуров, Будник, І. Артозей, П. Ф. Артозей, Д. Алексєйцев.

 

Навесні 1919 р. було встановлено радянську владу. Головою сільради став Г. Л. Осадчий, а секретарем Ф. Т. Поправко. Селяни отримали додатково до своєї землі ще і землю поміщика. З даних 1919 р. відомо, що в селі було 2 школи: початкова, де навчалося 136 учнів, і семирічка — зі 112-ма учнями. У школах працювало 9 вчителів. При одній з шкіл існувала бібліотека.

 

За каталогом промислових підприємств Старожадівської волості Новгород-Сіверського повіту, на 1920 р. у селі Машевому зазначено такі підприємства: млин на 1 водне колесо (власник Степіко I.I.), кінна крупорушка, що приводилась у дію трьома кіньми (власник Шкурат К. А.), млин на 1 колесо та з 1 вітряним двигуном (власники — артіль жителів Машевого), 2 шкіряні майстерні (власник однієї з них Локшиця І. Я.), ще одна крупорушка на 4 кінських двигуни (власник Шкурат Ф. А.) та цегляний завод (власник Раблінов).

 

У 1920 р. у селищі бую створено два земельних товариства: села Машевого і Машівської слобідки. Земельне товариство села Машевого (до складу якої входили також громади хуторів: Бука, Глушнів, Довжик, Ферубки, Вугальнище) отримало у володіння землю після Нехаєвського і Дорохова. На садибу товариства припадало 339 десятин, ріллі — 2971 десятина, сіножатей — 1580 десятин, лісу та чагарників — 3498 десятин (загалом — 8388 десятин), 2 клуні, 1 лавка товариства споживачів і 1 пожежний сарай. Товариство наймало 12 пастухів на 7 місяців, платив натурою кожен господар (за корову — 1 пуд жита, за свиню, вівцю — 10 фунтів); наймали 2 польових сторожів на 7 місяців (їм також платили натурою), та ще одного сторожа на 1 місяць (йому платили 2 500 карбованців). Було 3 секретарі, які працювали 3 місяці і перебували на державному утриманні. В селі нараховувалося 2 млини і 1 вітряк. При одній з шкіл була бібліотека.

 

У володінні Земельного товариства Машівської слобідки перебували: під садибою — 50 десятин, ріллі — 365 десятин, сіножатей — 110 десятин, лісів та чагарників — 38 десятин, вигонів — 30 десятин (загалом — 5930 десятин). Для випасу худоби товариство наймало 3-х пастухів на 7 місяців за гроші та доплачувало їм натурою, також наймали 1-го сторожа на 3 місяці за 2 тис. карбованців, 3-х секретарів на 3 місяці. У власності товариства була також 1 комора.

 

Пастухам кожен господар платив за корову — 1 пуд, за свиню і вівцю — 10 фунтів жита. Секретарі сільвиконкому і комнезаму отримували від держави жалування за ставками, крім того, товариство Машівської слобідки доплачувало їм 2 тис. карбованців щомісяця. Секретар земельної комісії платні не отримував, лише одноразову допомогу від товариства.

 

У розпорядженні селян перебували колишні землі Дорохова і Нехаєвського: сіножатей — 6 десятин, ріллі — 150 десятин. «Чорного переділу» тут не було. Відрізків більше норми і прирізків також. Дворів, що не мали земельної норми, налічувалось 130. Зрівняння землі провела сільська земельна комісія під керівництвом волосної, яка керувалась новим законом про землю від 5 лютого 1920 р.

 

На 20 грудня 1919 р. у Машевому та у Машівській слобідці було 3 школи на 4 основних класи, де працювало 11 вчителів та навчалося: у І-й — хлопчиків −71, дівчаток — 65 (загалом — 135 учнів) та працювало 5 вчителів; у II-й — 86 хлопчиків, 26 дівчаток (загалом — 112) та працювало 4 вчителі; у слобідській — 61 хлопчик та 31 дівчинка (загалом — 92) та працювало 2 вчителі.

 

До парафії Троїцької церкви належали село Машеве та Машівська слобідка. Служба у церкві правилась до початку колективізації. Потім її було перетворено на зерносховище, а перед самою війною зовсім занедбано.

 

Перший колгосп у селі був організований у 1929 р. з 18 господарств і називався «Спільна праця». Головою колгоспу став Андрій Йосипович Ферубко, який весною 1931 р. втопився. На той час у колгосп було об'єднано вже близько 110 господарств. У 1933 р. колгосп «Спільна праця» був перейменований на колгосп ім. Сталіна. З цією назвою він проіснував до 1959 р.

 

   Підорлівку і хутір Буку. Тоді ж навесні засновано ще два колгоспи: «Красный луч» — на вулицях Піджадів і Піскунівка, та «Красная слободка» — у Машівській слобідці. У 1935 р. колгосп «Красный луч» був перейменований у колгосп ім. Кірова і зберіг таку назву до 1959 р. Під час колективізації було розкуркулено не одну сім'ю. Керував цим Іван Кулаковський, який серед селян мав славу доброї людини, але був призначений на цю посаду проти власної волі владою. Був бригадиром на Бурдукаловому болоті, де різали торф. Розкуркулені сім'ї виселялися за околицю села у бік сусіднього Жадового на місце, яке називають Лан. Там був створений однойменний радгосп «Лан», де працювали «розкуркулені» сім'ї. Туди було відселено сім'ї Зеньчаків (батько мати і дві дочки — Маня і Тоня), Кузькових (батько Андрій, мати, доньки — Прося і Наталка, син Кирило), Шкурат (батько Йосип, мати, доньки Галя, Одарка, сини Петро, Павло). Майно останньої також перевезли на «Лан», а вся сім'я поїхала на шахти заробляти на життя.

 

У часи сталінських репресій 30-40-х рр. у селі було репресовано 7 осіб, яких реабілітовано лише у 1989 р.

 

   голод посилювався поступово. Влітку 1932 р. було зібрано досить невеликий урожай, і, щоб виконати план по хлібозаготівлі, збирали залишки минулих років. Отже, хліба та інших харчів у людей майже не залишилось уже восени 1932 р. Справжній голод почався з 1933-го. Влітку йшли великі дощі, було дуже холодно, нічого не росло. Селяни рвали кропиву і щирицю, робили з них ладки і смажили — намагались хоч як-небудь прогодуватись. Люди пухли з голоду і вмирали. Головною причиною голоду селяни вважали дощі, холодну погоду, а вже потім — дії влади. У 1934 р. вродила картопля, і забезпечувати себе їжею стало трохи легше.

 

У перші роки свого існування колгоспи майже не мали сільськогосподарських машин, крім кількох соломорізок і двох молотарок. Усі роботи й обробіток землі виконувалися вручну та з допомогою коней і волів. Вирощували жито, овес, ячмінь, картоплю; з технічних культур — коноплі і льон. Операторами молотарок були Костянтин Антонович Макотра і Марк Григорович Надольний. Першими машинами для збору зернових були кінні жатки-"лобогрійки", жатки-самоскидки, стаціонарні молотарки, що приводилися в дію трактором «Універсал».

 

Поступово ручна праця в колгоспах замінювалася машинною У 1941 р. у машівських колгоспах працювали різні машини, а також трактори Семенівської МТС, комбайни.

 

Напередодні Німецько-радянської війни у селі працювали початкова і семирічна школи, де навчалося загалом 400 учнів і працювало 17 вчителів У селі також працювали клуб, поштове відділення, меддільниця, кіноустановка, три магазини.

 

21-22-го серпня 1941 р. село було захоплене німецькими військами, які почали наводити тут свої порядки забирали худобу і хліб, знущались над жінками, старими та дітьми. Німецькі каральні загони розстріляли сім'ю голови колгоспу Гур'єва, сім'ю репресованого лікаря єврея Еверта. Одного разу карателі затримали трьох жителів села Жадове, звинуватили їх у зв'язках із партизанами і розстріляли, а тіла кинули до колодязя. Окупанти переобладнали Макіївський сільмаг під їдальню, де влаштовували п'яні гулянки. Мешканці села залишилися без медичної допомоги, школа і магазини не працювали. Майже неможливо було дістати сіль, гас, сірники. Жінки змушені були прясти пряжу і ткати полотно з льону і шити простий одяг. За час окупації німці розікрали майно чотирьох колгоспів, пошти, магазинів, зруйнувати будинок школи і спалили 100 дворів колгоспників. Під час війни у селі згоріла Троїцька церква. Одного разу двоє німецьких солдат розвели там вогонь у старій напіврозваленій грубі, щоб приготувати собі яєчню. Від вогню зайнялося павутиння, яке рясно звисало зі стін і стелі храму. За кілька хвилин будівля вже палала. Гасити вогонь майже ніхто не наважився: по-перше, боялись, що там партизани могли заховати боєприпаси, а по-друге, не вважали за потрібне рятувати занедбану і стару споруду. Після війни на місці згорілого храму збудували автобусну зупинку. Хоча село Машеве і залишилось без церкви, селяни пам'ятають своє минуле, відзначаючи у селі храм на свято св. Трійці. До того ж і тепер існує такий звичай: коли везуть небіжчика на цвинтар, то зупиняються біля місця, де стояла церква, ніби на прощення.

 

Під час війни в селі діяла підпільна комсомольська група, очолювана братами В.I. та А. С. Сенченками та В. А. Лантухом, яка за завданням Семеніського РКЛКСМУ проводила диверсійну роботу. Підпільники спалили кілька німецьких автомобілів і машин з продовольством, але досвіду конспірації та партизанської боротьби не мали а тому були схоплені гестапівцями і закатовані у 1942 р.

 

Пропагандистську роботу в Машевому, а також у селах Архипівка, Костобобрів, Олександрівка, Ферубки, Залізний Міст, Галаганівка проводила підпільна комсомольська організація селища Заря Архипівської сільради. Підпільники розповсюджували літературу і листівки, повідомлення Радінформбюро. Машівці Г. С. Артозєєв і X.С. Чернуха, які залишились у тилу, воювали у складі партизанського з'єднання О. Ф. Федорова. 3 березня 1943 р. вони з групою з 12 чоловік були направлені у Семенівський район для організації партизанського загону. 14 березня 1943 р. тут був створений оперативно-диверсійний партизанський загін ім. Чапаєва у складі 270 осіб, яким командував Г. С. Артозєєв, комісаром загону був X.М. Чернуха. Штаб та база загону розташовувались у лісі неподалік Мазевого. За короткий час загін знищив 9 ешелонів з живою силою і технікою ворога, розбив низку гарнізонів німців і поліцаїв, знищив 7 мостів, 12 німецьких ешелонів, 40 машин, водокачку, 760 німецьких і мадярських солдат і офіцерів. Партизанський загін Г. С. Артозєєва діяв у Семенівському, Холмівському, Новгород-СІверському і Грем'яцькому районах і тримав під контролем залізничний перегін Новозибків — Новгород-Сіверський, Десну і ґрунтові дороги, якими ворог направляв резерви в райони міст Глухова і Севська.

 

У травні 1943 р. партизанський загін ім. Чапаєва під командуванням Г. С. Артозєєва здійснив операцію з розгрому управи і знищення телефонного зв'язку в селі Машевому. Під час операції було знищено документи сільської управи, вбито 6 поліцаїв Село стало підконтрольним партизанам. Німецька окупаційна влада внесла його до списку неблагонадійних, які планувалося спалити, а жителів відправити на каторгу до Німеччини. Зв'язковими партизан були: Степан Артозєєв, П.Пінчук, Тимофій Макотра, Надія Ткачова, Опанас Лантух, Ганна Надольна, Ксенія Ашомко. Прославленим розвідником був брат комісара загону П. М. Чернуха. Він міг непомітно проникати в розташування ворога і виконувати найскладніші бойові завдання. На його рахунку 7 вбитих німецьких солдат, 5 шпигунів і 3 поліцаї. Він брав участь у 26 бойових операціях. Після війни командиру Семенівського загону Г. С. Артозєєву, уродженцю села Машевого, було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Близько 30 чоловік брали участь у партизанському русі. Загалом на фронт пішло 650 машівців. 22 вересня 1943 р. село було визволено від німецьких військ частинами Червоної Армії. При цьому бойових дій не було, за винятком невеликих перестрілок радянських розвідників із засідками ворога. У 1965 р. було встановлено (а пізніше оновлено) надгробок на братській могилі воїнів, полеглих при визволенні села від гітлерівців.

 

Під час його окупації було спалено кілька громадських закладів і осель колгоспників. Загалом на час звільнення від німців у селі нараховувалося 768 дворів. Стан сільського господарства у колгоспах після війни був жалюгідним: усе збіжжя, сади і ягідники знищені. Так, у колгоспі «Красная слободка» на 1 січня 1944 р. налічувалось 88 дворів та 129 колгоспників, працездатних осіб віком від 16 до 60 років було 210 (45 чоловіків і 165 жінок), підлітків від 12 до 16 років — 57, плугів кінних — 36, соломорізок — 3, возів — 30, саней усіх — 28, збруї — 31 комплект, ваги — 1. У 1943 р. сільськогосподарські роботи у колгоспі не виконувались Усі посіви перебували в індивідуальному користуванні. Державний план з хлібозаготівлі, формування насіннєвого фонду було виконано за рахунок внесків членів колгоспу згідно з їх посівними площами.

 

Поступово за підтримки держави колгоспи ставали на ноги. Збільшувалось поголів'я худоби, кількість машин, росли врожаї. У 1950 р. в руслі нової політики проводилось укрупнення районних колгоспів. У селі Машеве на базі чотирьох колгоспів (ім. Кірова, ім. Ворошилова, ім. Сталіна, «Красная слободка») створюється колгосп «Україна». У 1960-му р. з колгоспом «Україна» об'єднався колгосп ім. Калініна з хутора Ферубки. Правління колгоспу розміщувалося в адміністративній будівлі в центрі села, де зараз розташовуються дирекція ТОВ «Україна» і сільрада.

 

У 1972 р. біля села був створений Машівський гідрологічний заказник площею 333 га на місці болотного масиву. Ще в кінці 1980-х рр. було розпочато будівництво нової Машівської середньої школи. Воно вже давно заморожене, будівельні матеріали розкрадено, недобудовані приміщення заростають бур'яном.

 

Зараз на території Машевого розміщується дирекція сільськогосподарського ТОВ «Україна», за яким закріплено 5909 га сільгоспугідь, в тому числі 4402 га ріллі , Машівська сільська рада, у селі працює середня загальноосвітня школа, бібліотека, амбулаторія, відділення зв'язку, ощадкаса. На 01.01.2000 р. нараховується 400 господарств, 902 жителі.

 

 

При підготовці матеріалу використана інформація з Вікіпедії та сайту Машівської ЗОШ

 

Машівське лісництво (фото з wikimapia.org)

 

Машівська ЗОШ (фото з вебсайту навчального закладу http://mashivska.jimdo.com/)

 

Пам'ятник односельчанам-воїнам Великої Вітчизняної війни у с. Машеве (фото з wikimapia.org)

 

 

 

 

 

 

 

 


Понравилась новость - поделись в социальных сетях


Приглашаем принять участие в опросах нашего сайта


Категория: Як це було ... | Просмотров: 1220 | Добавил: shabalin74 | Теги: історія села, Машеве, Семенівщина | Рейтинг: 5.0/1

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ В БЛОГАХ НАШЕГО САЙТА


Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Пошук


Наша Україна
Единая страна

Реклама
авторемонт -->

Календар
«  Березень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Архив записів



Наше опитування
В каких социальных сетях вы зарегистрированы ???
Всього відповідей: 76

Наша кнопка
Мы будем очень благодарны, если Вы разместите нашу кнопку на своем сайте
Семеновка - наш город!



Код информера новостей

Друзі сайту

Сайт 1-В класу школи № 1 м. Чернігова Історія Чернігівської землі
Професійний фотограф у Чернігові
Сайт о Новгороде-Северском НЕофіційна сторінка м. Бобровиця
Козелецький соціально – інформаційний портал Відділ освіти Семенівської РДА
городок Десна в Черниговской области Жизнь в Ивановке - Интересно знать
Семенівський клуб хортингу Древній Любеч
Офіційний сайт редакції газети Срібнянщина

Хмарка Фото

Свята сьогодні
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Законодавство
Законодавство України
  • Конституція України
  • Цивільний кодекс України
  • Господарський кодекс України
  • Земельный кодекс України
  • Митний кодекс Україны
  • Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування

  • Хмарка тегів

    Програма TV

    Copyright MyCorp © 2018 Хостинг від uCoz


    Розділи нашого сайту
    - НОВИНИ -
    Новини краю
    Семенівщина спортивна
    Наш ексклюзив
    Новини звідусіль
    Інше
    Навколо нас
    Газета "Гарт" про наш край
    - БЛОГИ -
    Инфраструктура
    Блог голови Семенівської РДА.
    Економічний блог.
    Блог освіти району
    Блог юридичних служб.
    Семенівський районний центр зайнятості.
    Блог правоохоронців
    Прикордоння
    Блог усіх небайдужих
    Життя видатних людей
    Духовне виховання
    А чи знаєте Ви?
    Людям про людей
    Як це було ...
    З глибин серця...
    - ОГОЛОШЕННЯ -
    Автомобілі
    Бізнес, співпраця
    Побутові товари
    Для офісу
    Комп'ютеры
    Лісова промисловість
    Метали
    Нафта, газ, вугілля
    Продукти харчування
    Промислове обладнання
    Інші товари
    Зв'язок та телекомунікації
    Будівництво
    Послуги у різних сферах
    Різне
    Нерухомість
    Анонси подій
    Робота
    - ЦІКАВЕ -
    Фотоальбоми
    Транспорт
    Туристам
    Форум
    Зв'язок
    Відео



    Звертаємо увагу! Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання на semenovka.at.ua. Для інтернет-видань – обов'язкове пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання.
    Адміністрація сайту не несе відповідальності за матеріали користувачів. Думка Адміністрації не завжди може співпадати з думкою автора
    Шановні коментатори/дописувачі! Адміністрація веб-сайту не має намірів обмежувати свободу слова, але залишає за собою право видаляти висловлювання з уживанням нецензурної лексики та образ на адресу авторів матеріалів і їх фігурантів.
    *** *** ***

    Щоб додати необхідна авторизація
    Облако фоток
    Каталог webplus.info Семеновка - наш город! МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов топ каталог Украинский портАл
    QWW.com.ua - Каталог украинских сайтов Белый каталог сайтов




    Переглянути свіжі коментарі
    ...
    Дата: 17.09.2018
    -->
    sergiokamisares написал:
    Если Оля и увидит мой коммент, надеюсь улыбнется) - пользуясь случаем хочу ей передать привет. Оля я всегда знал, что у тебя получится любая работа, у...

    Материал: Продам дом
    budcert написал:
    телефон 050-353-38-31

    Елена написал:
    Щиро дякую за такий приємний подарунок!!!! Люблю вас усіх, бо без вас я нічого не варта.

    shabalin74 написал:
    До складу збірної України на чемпіонат світу з хортингу увійшли: Соломія Хулап, Ілля Буданов, Євген Ігнатенко, Нікіта Михайленко.

    ...


    Дата: 19.04.2018
    -->
    shabalin74 написал:
    У 2017 році Семенівська РДА створювала службу громадських інспекторів з благоустрою. Цікаво, чи працює ця служба зараз і які результати?
    ...