«Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього»,– говорить народна мудрість. І це дійсно так, бо як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим. Людина, яка не знає минулого – як перекотиполе, куди вітер подме, туди воно й котиться. Саме тому, ми повинні знати свою історію, своє минуле. А історія наша вмита кров’ю і сльозами. 22 січня Україна відзначає знаменну дату в історії становлення української державності – День Соборності України.
Ця дата пов’язана з двома подіями Української революції 1918-1923 років: проголошенням IV Універсалом Центральної Ради Української Народної Республіки самостійною, незалежною, вільною та суверенною державою (22 січня 1918 р.) та Актом Злуки двох державних утворень на українських землях – Української Народної Республіки та Західно – Української Народної Республіки (22 січня 1919 р.)
Осмислюючи значення цієї події, видатний український політичний
діяч, учений і літератор Сергій Єфремов написав: «Того дня оформлено і
затверджено акт поєднання двох досі порізнених частин України.
Розпанахане, од віків переполовинене тіло національне зробило останній
акт, щоб зростись не тільки духом, бо це давно вже зроблено, а й у
політичних формах».
Однак тоді не судилося здійснитися мрії нашого народу про об'єднання
розрізнених українських земель у складі однієї соборної держави. З
різних причин цей історичний шанс було втрачено. Проте Акт злуки не став
перегорнутою сторінкою минувшини, він залишився дороговказною віхою у
боротьбі за національне визволення, символом одвічного прагнення
українців до єднання, свободи й державності. Минуть роки, і ця січнева
дата, яку викреслювали з календарів і намагалися стерти з народної
пам’яті ідеологи, постане величним національним святом, що
1990 року засвідчив живий людський ланцюг від Львова до Києва. А з 1999
року згідно з указом Президента День соборності України почали
відзначати на державному рівні.
|
-->
