 У ніч на Івана Купала, за твердженням марновірів, творяться дива дивні. Вважалося, що саме в цю ніч зілля має найбільшу цілющу силу, папороть на мить розквітає. Хто цей цвіт побачить — буде щасливий. А хто його здобуде — у того будуть скарби, багатство, здоров’я.
У купальську ніч показується й розрив-трава («коли доторкнешся нею до замка або до дверей залізних, так і розірве на шматки»). За народними віруваннями, розрив-трава має велику силу («Що нам кайдани? Я призапас такої розрив-трави, що тілько притулимо, дак ік нечистому і порозпадаються». П. Куліш. СУМ під ред. Б. Грінченка, т. 4, с. 55). Стверджувалося, що розрив-трава цвіте так коротко, що тільки й встигнеш прочитати молитви: «Отче наш», «Богородицю» та «Вірую». За переказами, легендарна розрив-трава дістається лише тому, хто володіє квіткою папороті та плакун-травою.
Так що ж це за рослина розрив-трава, про яку мріяли злодії і шукачі скарбів? Вона начебто розриває замки в’язниць і перемагає сатанинську силу, що стереже скарби. Розрив-траву називали і скакуном (плигуном), оскільки начебто її квітка в Іванову ніч скаче, плигає (розрив-травою подеколи називали і цвіт папороті). Відома вона ще й під назвою ключ-трава. Вважалося, що як кинути розрив-траву в кузню — коваль працювати не зможе. А пізнавали її так: на якій траві Іванової ночі коса переломиться, та й розрив-трава.
У народних переказах є згадки, що розрив-трава — це папороть або, принаймні, дуже схожа на неї. Розрив-травою дійсно йменували дві папороті: вужачку — невеличку папоротеву рослину (вужачка звичайна, яка трапляється на Поліссі, в лісостепу) і гронянку півмісяцеву, або ключ-траву, що трапляється в наших лісах, серед чагарників, на луках (докладніше про останню наступного разу).
У цих папоротей є щось схоже на кетяг квіток. Якщо уважно придивитися до нього, то виявиться, що це лише видовжена частина листка з пуп’янками — спорангіями, які відкриваються за сухої погоди. Вона нагадує стрілку з квітками. Ось чому вужачка ще має назву змієязичник: від листків відходить галузка, що нагадує язик змії.
В дійсності неможливо знайти квітки ані вужачки, ані інших папоротей. З іншого боку, випадково натрапити на вужачку звичайну у природі – це дійсно велика вдача. Можливо саме Вам, шановні любителі природи, пощастить побачити та сфотографувати вужачку звичайну! Не зривайте її, а збережіть собі на пам’ять світлину цієї рідкісної рослинки. І тоді без сумніву, справдиться чарівне повір’я. Світ обв’язково віддячить добром людині, що чинить добрі справи для природи.
Вужачка звичайна (Ophioglossum vulgatum) – дуже рідкісний вид у нашій місцевості. Цю реліктову рослину обрано символом природно-заповідної справи в Україні у 2014 році. Вужачка звичайна – реліктовий вид. Вона збереглася впродовж мільйонів років. Рідкісна папороть вужачка уособлює чудо життя, тендітність створінь живої природи та її потребу у чуйному ставленні людини. У цей складний для нашої держави час, дуже влучно був обраний девіз природно-заповідної справи: «Збережемо природу – збережемо Україну!». Навіть, коли суспільство охопило горе, коли відбуваються бойові дії, не можна забувати про беззахисну природу – основу нашого буття, від якої залежить майбутнє наших нащадків. Зберігаючи рідну природу, ми бережемо нашу країну.
На території району в поки що єдиному відомому нам місці зростання вужачки звичайної.
Фото - І. Левченка.
Вужачка звичайна вкрай рідко трапляється на заболочених луках, серед чагарників та на лісових галявинах. Вид знаходиться під охороною у більшості регіонів України: у Дніпропетровській, Луганській, Полтавській, Сумській, Чернігівській, Київській, Житомирській, Рівненській, Херсонській, Одеській, Вінницькій, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Закарпатській, Харківській областях. Вид занесений до Червоних книг Вірменії, Молдови і Туркменістану, а також регіону (фізико-географічної країни) Східна Фенноскандія.
Зниження чисельності вужачки звичайної відбулося через значний антропогенний вплив на лучні та лісові угіддя. Також однією з причин зникнення вужачки є її використання у народній медицині. У минулому знахарі викопували цю рідкісну рослину та призначали її для лікування укусів змій, інших отруйних тварин. Звичайно, збір цієї рідкісної рослини призводить до її подальшого зникнення там, де вона раніше зростала. Тому варто берегти вужачку, а не зривати її заради сумнівної мети. Зазнавши отруєння, безглуздо покладатися на такий лікарський засіб у той час, як необхідно терміново звертатися до медиків, які використовуватимуть сучасні ефективні препарати. Зазначимо, що хімічний склад вужачки звичайної не вивчений, і жодний з науковців не довів, що вона має корисні властивості.
Використані джерела:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%83%D0%B6%D0%B0%D1%87%D0%BA%D0%B0_%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%87%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D0%B0
http://turystam.in.ua/uk/2011-10-05-11-51-39/4270-2012-09-30-16-43-57
http://gomilsha.org.ua/news/256-u-poshukah-rdksno-paporot-v-lgomlshanskih-lsahr-contra-spem-spero.html
http://risu.org.ua/article_print.php?_lang=ua&id=37615&name=lis_92_07_08
Прошу читачів, якщо взнали рослину, надати дані про місце й час, де її бачили. За результатами перевірки будуть уточнені карти поширення рідкісних видів у Семенівському районі.
Петро Бузунко, м. Семенівка
|
-->
