 Яке це велике щастя - стати матір'ю, адже сильна країна, де в родині діти. Міцна сім'я - міцна держава. Я щаслива, бо народила чотирьох дітей - хлопчиків, майбутніх захисників і оборонців рідної землі.
Моєму старшому синові Богдану вже виповнилося три роки, а в жовтні минулого року в мене народилася трійня. Дуже складно протікала вагітність, довелося лягти на збереження, потім мої синочки набирали вагу, оскільки з'явилися недоношеними. Були хвилювання, недоспані ночі, недарма ж у народі кажуть, що в дитини заболить пальчик, а в матері - серце.
Зараз їм по два з половиною місяця, а проблеми не зникли : мої крохи нещодавно перенесли операції з видалення пахових гриж, а Кирилка потрібно в березні везти на консультацію в Києві, бо в нього з'явилися відхилення в роботі серця.
Ми живемо в складний час, коли на Сході в результаті неоголошеної війни гинуть кращі сини нашої України, і мої проблеми в порівнянні з цим, можливо, не такі вже гострі, якби їх вирішували своєчасно. Мені, як багатодітній матері, обіцяли золоті гори, тільки виявляється на словах.
Я в жодному випадку не скаржуся на свою долю, бо щаслива мама. Слава Богу, що мої рідні: ненька, чоловік, свекруха та свекор допомагають мені в усьому, якби справлялася з цими життєвими труднощами.
Дуже важко матеріально : адже ціни, як у казці, ростуть не по днях, а по годинах. А моїх малюків Давида, Макара й Кирила потрібно нагодувати, одягти й купити необхідні ліки. За кожного з них болить серце, розривається душа.
Скажіть, будь ласка, чи, можливо, дати все необхідне дітям, якщо держава виділяє на кожного по 860 гривень на місяць, а на щодобове харчування йде 180 на дитину та плюс памперси й медикаменти?
На допомогу приходять сторонні люди, а іншим до нас і справи немає. Найстрашніше у світі - байдужість.
Мої слова - це біль людської душі. Ними я хочу розтопити кригу в душах наших чиновників, сподіваючись на їх людяність і милосердя.
Катерина Папченко
|
-->
