 Найближчим часом на Чернігівщині може з’явитися друга ізольована залізниця – така, що не має з’єднання з основною залізничною мережею. І якщо залізниця від селища Десна до полігону ізольована і будувалася для потреб військових, то залізниця «Семенівка – Новгород-Сіверський» може стати такою внаслідок руйнації мосту через Десну поблизу села Юхнове Новгород-Сіверського району. На всій території колишнього СРСР така ізольована залізниця (принаймні офіційно) одна – у Росії.
Вперше обидва боки Десни в тому місці були з’єднані залізничним сполученням на початку ХХ століття. Царат прагнув зв’язати магістралі «Москва – Гомель» та «Москва – Київ», розташовані з різних боків річки за кількадесят кілометрів один від одного. Це сполучення в перспективі могло бути частиною лінії Прусія – Буда-Кошельово (Білорусь) – Новозибков (Росія) – Шостка – Глухів – Ворожба.
Та остаточним планам завадила Перша світова війна. Однак, починаючи з Новозибкова (на той час найбільшого у Російській імперії виробника сірників) і далі на схід залізниця з’явилася. Таким чином, у 1899—1915 роках були створені, зокрема, залізничні станції «Климово» (Росія), «Семенівка», «Новгород-Сіверський». Вони, завдяки мосту через Десну, були з’єднані зі станцією «Воронезька» (нині «Терещенська» Сумської області).
Проіснував міст усього кілька років. У роки Громадянської війни він був зруйнований. Щоправда, потім радянською владою відновлений, але, згодом, нею ж і зруйнований («Сталін його породив, Сталін його і вбив», – майже по Гоголю). Відступаючи на початку Великої Вітчизняної, Червона армія підірвала міст. І, незважаючи на обіцянки маршала Рокосовського, після війни він так і не був відновлений.
Отож, з початку 40-х років минулого століття залізнична гілка «Климово – Новгород-Сіверський», упираючись у Десну, була тупиковою. У часи СРСР нею курсував пасажирський поїзд 617/618 «Москва – Новгород-Сіверський – Москва» та приміський поїзд «Новгород-Сіверський – Унеча (РФ)». У такій ситуації не дивно, що українські станції «Семенівка» та «Новгород-Сіверський», розташовані на прикордонній з Росією території, ще до 1992 року належали Брянському відділенню Московської залізниці.
Можливо, з переходом цих станцій до складу «Укрзалізниці» у травні 1993 року, припинив своє існування і поїзд «Москва – Новгород-Сіверський» – його шлях був скорочений до останньої російської станції «Климово».
Обіцяного Рокосовським півстоліття чекали
Третє життя мосту дав другий президент України. У рамках своєї першої президентської кампанії уродженець села Чайкине Леонід Кучма пообіцяв землякам, що у разі перемоги відновить міст.
Виявилося: на відміну від радянського маршала, Кучма свою обіцянку виконав. І трьох років, як того вимагає приказка, чекати не довелося. Президентом Леонід Данилович став у липні 1994-го року, а вже у січні 1995-го почалися роботи з відновлення мосту. З поставленою задачею підрозділ залізничних військ впорався за 7 місяців. І 6 серпня 1995 року, у День залізничника (до 2003 року святкувався у першу неділю серпня, після – 4 листопада) президент особисто відкрив рух мостом.
Відтоді з’явилися вантажно-пасажирські поїзди «Воронезька – Семенівка», що існують і зараз, та щоденні безпересадочні вагони «Новгород-Сіверський – Київ», «Семенівка – Москва», а дещо пізніше і вагон до Харкова.
Однак були відмінені приміські поїзди, а, значить, і будь-яке пасажирське сполучення у бік «Климово». Наслідком цього у 1998-99 рр. стала консервація, а в 2002 – і зовсім демонтаж ділянки залізниці «Семенівка – Климово», що перетинала кордон.
Близько 50 км залізничних шляхів були кимось розібрані. Це, звісно ж, призвело і до закриття та розбору останньої української станції у тому напрямку – «Карповичі». Статус «тупикової», яку гілка мала більшу частину свого існування, знову повернувся до неї. Цього разу, щоправда, тупик «намалювався» з іншого боку: на захід від Семенівки.
Аби ви тільки їздили!
 Вісім років минуло з відновлення мосту. Кучма, вкотре їдучи гостювати на малу батьківщину, в компанії з тодішнім міністром транспорту Георгієм Кірпою відкрив оновлені залізничні вокзали у Новгород-Сіверському та Семенівці. І які вокзали – оази у «глухій», і не лише з точки зору транспортних перспектив, місцевості.
Вокзали у райцентрах стали найвиразнішими та найдорожчими їхніми спорудами. І якщо у Новгород-Сіверському конкуренцію вокзалу нав’язує також невідомо навіщо збудований дорогущий готель, то у Семенівці ніщо й близько до вокзалу не наближається. Навіть центр міста, розташований за 5 км від вокзалу. І це – за відсутності громадського транспорту.
У семенівському двоповерховому «диві» є 3 двомісні кімнати відпочинку та один номер «люкс», кімната міліції, буфет, медпункт, дві каси. І це – для кількадесят пасажирів на добу. Хоч якось таку помпезність можна було пояснити до 2008 року, коли з вокзалу починав свій шлях безпересадковий вагон «Семенівка – Москва». Та з його скасуванням, коли зі станції відправляються всього два (!) приміські поїзди «Семенівка – Терещенська» (відстань 96 км), один з яких всього кілька разів на тиждень та о пів на другу ночі… А з 8 грудня відмінили і його, бо за листопад ним скористалися лише 97 платних пасажирів, що принесло у касу станції аж (!) близько тисячі гривень.
«По-домашньому»
Хто й куди їздить залізницею з Семенівки? Нічним більшість пасажирів їздили до Шостки, де пересідали на київський. Ніч у дорозі – зранку ти в столиці. Сумарна вартість подорожі складала близько 80 гривень, що у порівнянні зі 125 грн. маршруткою не набагато й дешевше. Про порівняння часу в дорозі годі й казати, бо він у рази різниться на користь маршрутки. Щоправда, автобусом з Семенівки у Київ на світанку не потрапиш.
Денним поїздом їдуть переважно «безкоштовні» пенсіонери. У справах. У день, коли журналіст «Чернігівщини» випробовував подорож поїздом з Семенівки до Новгород-Сіверського, від початкової станції їхало чоловік 15. До доньки у Новгород-Сіверський їхала пенсіонерка, котра робить так у середньому раз на квартал. Інша туди ж везла валізи сину-військовому...
Про реальний на сьогодні статус станції яскраво говорить і те, що контролери на власних авто під’їздять прямо на перон. Неначе круті сільські хлопці, що заїжджають мотоциклом прямо у клуб. Паркуються співробітники станції у кількох метрах від поїзда, а побачать фотоапарат – то знову ж таки, як круті хлопці, погрожують фізичною розправою... фотоапарату.
Для десятка пасажирів
Які витрати на утримання станції та який пасажиропотік крізь неї, з’ясувати не вдалося. Південно-західна залізниця, якій підпорядковується «Семенівка», цих розрахунків чи то не має, чи то не дає. А начальник станції з ранку до вечора то у райдержадміністрації, то десь на «планьорці», то у справах. Враховуючи навантаження станції… Уявляєте, як тоді завантажені начальники станцій, скажімо, «Прилуки» чи «Ніжин», якщо їх семенівська колега цілодобово «у милі» з одним поїздом на добу? Втім, її прізвище Кривда не спонукає шукати у неї правди.
Щоправда, за 11 років існування у Семенівці нового вокзалу, у ньому неначе нічого й не змінилося. Тобто гірше він не став. Хіба що літера «А» в назві станції – мабуть, символічно відображуючи початок розрухи…
Співробітники станції «Новгород-Сіверський» більш привітні. Фотоапарата ніхто зламати не обіцяє, всі чемні й балакучі. Вокзал ще кращий за семенівський. Є окремий зал очікування, схожий на клаптик аеропорту «Бориспіль», і шикарний буфет, що за роки роботи вокзалу так і не працював, і туалети усередині.
Є і кілька видів кімнат відпочинку. Судячи з цін – царських. Одномісна без додаткових «зручностей» – 150 гривень на добу. А двомісна «зі зручностями» – 288 грн./доба за одне ліжко-місце. Одномісна і зручна – виклади 460. Зручності передбачають умивальник і туалет. Опалення на початок листопада не передбачалося.
Нема більш постійного, аніж тимчасове
 На додачу до семенівського, у «Новгород-Сіверському» є й один власний поїзд – теж до «Терещенської». Однак і таке куце сполучення північної станції Чернігівщини з задеснянською Україною дуже скоро може припинитися. І заковика не в кількості пасажирів, що стрімко падає, а у тому самому «кучмівському» мості через Десну. Він вже або відпрацював свій час, або впритул до цього наближається. І заступитися, окрім Кучми, за нього нікому.
Другий президент України обіцяв землякам міст і обіцянку виконав. Однак, як люблять говорити погані жартівники, не уточнював, який саме. Міст і міст, що ще треба? Нічого, окрім мосту на постійній основі, бо цей є тимчасовим. Майже 600-метровий міст через Десну був у 1995 році відновлений на тимчасових опорах – металевих фермах, а вимушений «працювати» на постійній основі. У часи льодоставу люди, що обслуговують міст, вимушені вирізати кригу навколо опор, щоб не допустити їх руйнування. Поїзди ж повзуть мостом зі швидкістю до 20 км/год., у той час як самою лінією – до 80 км/год.
За даними Південно-західної залізниці, відповідні фахівці щороку проводять обстеження мосту на предмет його технічного стану, а востаннє капітально ремонтували його у 2013 році. Та раз він тимчасовий, то як капітально його не ремонтуй – постійним він не стане. Це як з людським життям: його тимчасовість та орієнтовну довжину жодними ліками та гімнастиками не зміниш.
* * *
Сьогодні інколи лунає критика на адресу Кучми. Мовляв, навіщо було викидати такі гроші, щоб будувати нікому, окрім їхніх працівників, не потрібні вокзали у Семенівці та Новгород-Сіверському. Якась зернина правди у цьому є. Однак хотілося б побажати усім іншим українським президентам, щоб їх також критикували за те, що вони щось побудували, а не за те, що зруйнували чи вкрали. Кучма свою справу (міст та вокзали) зробив, а їхня задіяність лягла на плечі його наступників. Ті ж, співаючи про світле майбутнє під дзвін тринькання іноземних кредитів, ведуть будівництва у конча-заспах та межигір’ях.
Федір СОКОЛОВ, «Чернігівщина». Фото автора та з відкритих джерел
Джерело матеріалу - Суспільний Кореспондент
|
-->
