 Напевне, читачі вже помітили, що на нашому сайті збільшилася кількість статей про мешканців міста. При цьому публікації торкаються людей різних професій та вікових категорій. Тож ми продовжуємо розповідати вам про семенівців. Вперше в історії сайту нам вдалося відверто поспілкуватися із людиною, яка працює у районній державній адміністрації. Мова йде про Олександра Вікторовича Кравцова.
Для того, щоб знайти можливість поспілкуватися з цією людиною, потрібно було втиснутися у його досить щільний графік роботи. У своєму кабінеті він проводить дуже мало часу, бо завжди на виїзді вирішує проблеми району.
Олександр Вікторович довгий час займав посаду заступника голови Семенівської районної державної адміністрації, начальника управління сільського господарства і продовольства. Останні два роки призначений заступником з питань АПК та гуманітарної сфери.
Зрозумілим та прийнятним є той факт, що за усіх часів у пересічного громадянина відношення до керівництва було й буде не досить гарне, одним словом – стереотип. Але ми намагатимемося обійти питання аналізу роботи як РДА, так і окремо взятого її працівника.
Однією з причин, що підштовхнула адміністрацію нашого сайту до спілкування з Олександром Вікторовичем є те, що в районі, напевне, чи знайдуться люди, які б дали йому негативну характеристику.
Тож пропонуємо вашій увазі, шановні читачі, інтерв’ю з Олександром Вікторовичем.
- Розкажіть про себе.
Народився в родині колгоспників у с. Уст’є, Могильовської області, Республіки Білорусь. Після закінчення школи вступив до Білоруської сільськогосподарської академії м. Горки.
Так сталося, що на своєму курсі зустрів другу половинку на усе життя – майбутню дружину. Разом ми вдало поєднували і навчання і відпочинок, кілька років зустрічалися, а на момент захисту дипломів у нас вже народилася донечка. Пам’ятаю, як на захист прийшли з немовлям, тож довелося викладачам також побути в ролі няньки, поки ми складали іспити.
- Як же Ви опинилися в Україні?
У Білорусі було багато пропозицій, на той час серед рідних були люди, які займали не останні посади у країні. Але моя дружина родом із Семенівки, ось і вирішили переїхати.
Приїхавши сюди, мені дуже сподобалася природа Сіверського краю, вона майже ідентична з тією, де я народився та виріс. Так і залишилися тут жити. Звичайно, що треба було починати трудову діяльність, годувати сім’ю.
- Як зустрів Вас Семенівський район?
Пішов на співбесіду на посаду інженера - райміліоратора та інженера – гідротехніка у райвиконком, але у відповідь отримав слушну пораду від тодішнього керівництва, яка зосереджувалася у декількох фразах: «Штани протирати ти завжди встигнеш! Тому йди працювати до людей, які з тебе зроблять людину!», тобто на виробництво.
На той час були вакансії у Райсільгоспхімії, тож був призначений на посаду начальника механізованого загону. Так і розпочав трудову діяльність, за вісім років роботи безпосередньо з людьми, а у підпорядкуванні тоді було близько 70 чоловік, засвоїв для себе одну просту істину – як би не складались відносини з людьми, з усіма треба тільки по-людськи, щоб потім можна було вітатися при зустрічі й було кому подати руку.
- Чи знаходили час для родини?
Мабуть, десь у глибині душі трішки жалкую, що за роботою незчувся, як виросли діти, а зараз вже й онуки є. А тоді, особливо під час посівної, вдома доводилося бувати дуже рідко. Інколи діти разом їздили полями зі мною.
Робота була ще цікавою тим, що доводилося бувати у Росії, Білорусі. Ділилися досвідом, закуповували деталі та запчастини для техніки.
Потім підвищення – головний інженер Райсільгоспхімії, останні 9 років – голова правління ВАТ «Семенівський Райагрохім».
З часом назви і статус організації змінювались, а робота залишалася такою ж.
- Посада заступника голови несе за собою велику відповідальність, як відважилися на це?
З 2003 року був призначений заступником голови Семенівської районної державної адміністрації, начальником управління сільського господарства. Пам’ятаю, що на таку пропозицію довго не погоджувався. Незнайома робота, велика відповідальність, після досвідченого попередника боявся не знизити рівень роботи галузі. Була осторога. Після деяких вагань розпочав працювати. Морально було дуже важко: проблеми з кадрами у деяких сільгосппідприємствах і таке інше.
Якщо на попередній посаді проблема зосереджувалась тільки на пошуку гарних механізаторів та водіїв, то тут треба було знайти доброго господаря. Зараз у більшості людей, які очолюють сільгосппідприємства, середня спеціальна освіта, але це зовсім не заважає їм вдало керувати господарствами.
Протягом усієї діяльності була єдина мета, щоб у кожному селі діяло сільгосппідприємство. На жаль, не все вдалося, село Леонівка – населений пункт, де не вийшло зробити задумане, на те були свої причини. Взагалі, це довга історія щодо збереження сільгосппідприємств. Головне моє завдання – зберегти і, по можливості, примножити те, що маємо сьогодні.
На даний час наш район славиться найбільшою кількістю сільгосппідприємств, засновниками яких є місцеві жителі. Збережена галузь тваринництва, є певні досягнення у рослинництві, працює велика кількість людей, які отримують заробітну плату - тож спроможні годувати свої родини, і це головне.
- Що найбільше подобається в людях, з якими працюєте?
Головне - це злагодженість у спільній праці. Діяльність кожного підприємства не обмежується його прямими обов’язками. Використовуючи наявний потенціал, а це люди, техніка і просто здатність кожного, з ким я працюю, у потрібний момент прийти на допомогу, дає можливість ліквідувати пожежі, прибирати сміттєзвалища, чистити взимку дороги, сприяти роботі дитсадків та шкіл району і багато іншої роботи.
Користуючись нагодою, хочу висловити слова глибокої пошани та вдячності людям, які разом зі мною працюють в АПК району, ветмедицині, також пожежникам, медикам, освітянам, бо наша спільна робота будується виключно на доброзичливих людських відносинах та небайдужості до стабільної роботи в усіх галузях району.
- Олександре Вікторовичу, назвіть п’ять слів, які описують Ваш характер
Терпимість, повага, завзятість, виваженість, самоконтроль.
- Що допомагає Вам прийняти правильне рішення у важких ситуаціях?
Реальна оцінка ситуації, що склалася, й потенціал, який маємо.
- Як сприймаєте критику на свою адресу?
Мабуть, як і всі. Якщо вона справедлива, то відношуся з розумінням та намагаюся виправити свої недоліки й недопрацювання.
- Яке кредо Вашого життя?
Життя швидкоплинне, треба поспішати робити добро, а починати потрібно з себе. Не шукати винного у своїх негараздах, частіше запитувати самого себе: «Що я особисто зробив для того, щоб стало краще?».
- У вільний час чим Ви займаєтеся?
Вільний час проводжу з онуками, постійно відвідую матір у Білорусі.
 Під час спілкування звертаю увагу на оздоблення кабінету.
Погляд зупиняється на картині із зображенням пейзажу: річка, обидва береги, луки, поодаль ліс. На запитання - звідки картина і що за місцевість на ній - в очах Олександра Вікторовича загоряється вогник, і він із захопленням розповідає, що то є рідний його серцю краєвид малої Батьківщини – рідні простори Білорусі.
Село,в якому він народився, розташоване на місці, де річка Волчис впадає в Сож. Олександр Вікторович показує місцевість на картині, де проходило його дитинство.
На запитання, чи сумує він за рідним краєм, слідує відповідь – дійсно сумую, але Семенівська земля, за багато прожитих тут років, вже давно стала другою Батьківщиною.
- Що б Ви побажали адміністрації та читачам нашого сайту?
Висвітлювати цікаву інформацію про життя міста й району, розповідати про своїх земляків. Звичайно ж, величезної популярності й бажання робити свою улюблену справу, творячи добро людям. А усім читачам міцного здоров’я та миру!
| 
-->
