 Валентина Остерська, "Вісник Ч" №28 (1575) від 14 липня 2016.
... 12 листопада 2014 року 45-річна Валентина Пацукова з села Тимоновичі Семенівського району повела 13-річну доньку Настю до річки. Жінка була сама не своя. Горе накопичувалося роками. Поховала першого чоловіка, онкологія. У 2010 році — старшу доньку Нелю, теж рак. Життєві негаразди вимотали жінку, пила заспокійливі препарати. Та вони діяли слабо. От і вирішила утопитися. Казала і доньці: «Пішли зі мною у воду». Дівчинка вирвалася і побігла до села. Дорогою зустріла міліціонерів з Семенівського райвідділу, які вже отримали сигнал про НП. Начальник сектора карного розшуку Володимир Єрмоленко врятував Валентину, яка стрибнула з берега у воду, ще б кілька секунд і захлинулася.
Нині 15-річна Анастасія Хорошок живе у подружжя Бурей. 45-річний Рустам Давлатович — сільський голова Тимоновичів (у номері від 26 травня «Вісник Ч» критикував його методи роботи на посаді голови). Дружина 45-річна Наталія Миколаївна — вчитель фізики і математики місцевої школи. Сім’я має хазяйство, городи, трактор, автомобіль.
«Тепер у нас дві Насті»
— У нас рідних дітей троє. Старшій Альоні 23 роки. Закінчила Чернігівський національний пед-університет. Нині працює у кол-центрі у Чернігові. Артему — дев’ять років. Ще одна донька Анастасія закінчує на фельдшера Чернігівський медичний коледж. Отож тепер у нас дві Насті, — розповідає Наталія Миколаївна.
— Скільки ця бідна дитина пережила. Був рік і три місяці, впала в окріп, обпеклася. Сліди видно до цього часу. У три рочки зламала руку.
Коли померла сестричка Неля, якій був лише 21 рік, Настуні було дев’ять. А ще в той час, коли захворіла сестра, мати ходила вагітна Настею. Всі її горювання плід відчував. У 13 років дівчинку вкусив собака, вовкодав. Коли давала кісточку, вхопив її за руку, відкусив шматок тіла. Рану зашили, та шрам залишився на все життя.
А ще у них було горе — хата згоріла. Валентина дуже переживала, схудла на двадцять кілограмів. Після похорону доньки, на нервовому грунті, почалися проблеми зі щитовидкою. На роботу вона не мала сил ходити. Понабирала кредитів. Колектори навіть приїздили до її брата, вимагали повернути гроші. Проблем стільки навалилося, що впоратися з ними вона вже не мала сил. Тоді і сталася та історія з походом на річку. Після того Валентину забрали до лікарні, обстежили, та загрозливих психічних відхилень не виявили.
Доки три тижні мати була у лікарні, Настю до себе забрала пожити класний керівник Тетяна Биченко. Згодом донька стала жити з матір’ю. Валентина робила все необхідне по дому. Проте, як і раніше, ходила зажурена.
27 серпня 2015 року ввечері сказала дочці, що сходить до подружки. Вийшла з двору і зникла, її оголосили в розшук. Місцеві прочісували навколишні ліси. Приїздили поліцейські з пошуковим собакою. Все у селі і за селом обдивилися — немає. Мені весь час здавалося, Валя ось-ось повернеться.
Час ішов. Долю дитини треба було вирішувати. Чоловік як сільський голова, за вказівкою з району, розвісив у селі оголошення, чи хтось не бажає взяти Настю у родину. Такі ж оголошення були і в Семенівці. Минув місяць, ніхто не відгукнувся. Рустам сказав: «Ми її до себе візьмемо». Я була не проти, діти теж. Чомусь у ті хвилини подумалось: це Бог послав мені доньку замість втраченої. Боляче про це згадувати, та коли я була вагітна вдруге, у шість місяців стався викидень, то була дівчинка.
Та виявилося, що взяти Настю захотіла ще одна порядна жінка з Семенівки. Вона приїхала за нею. В дитячий будинок Настя не хотіла. Я їй сказала: «Не бійся, тебе ніхто нікуди не відправить. Яку сім’ю обрати, вибір за тобою».
— Настю, чому ти обрала Буреїв?
— Я їх знаю, вони мене. Поряд живе моя бабуся. Я можу коли завгодно до неї ходити.
«Мати висіла у лісі»
— Уже була пізня осінь, коли Настя до нас прийшла. У хаті, де вона жила, не було дров на зиму, — продовжує Наталя. — Бабуся старенька, немічна, їй самій потрібна стороння допомога. С два рідні дядька. Вони доглядають за бабусею. Але грішать випивкою. Ніяких відомостей про матір не було. Настя жила у нас просто так.
Ми подали заяву взяти її, як прийомні батьки. Та для цього потрібно було пройти двотижневі спеціальні курси в Чернігові. З роботи мене не відпускали. Доводилося брати лікарняний, щоб їздити на курси. Навчання мені, до речі, дуже допомогло. Я стала ще і, певною мірою, психологом.
Настя погано спала, їй снилися жахи, вона кричала. Іноді боліло серце. Я капала краплі. Як я переживала, словами не передати. Тижнів через два дитина стала спокійною. А за півтора місяця поправилася на сім кілограмів. її двоюрідні тітки, які нині живуть у Росії, схвалили її вибір прийомних батьків. Одна з них привезла речі. Хоча дитина у нас нічим не обділена.
Знайшли 27 грудня. Батько помер 10 січня
— Тіло Валентини побачив мисливець у лісі, на російській території, на відстані шести кілометрів від нашого села. Труп був повішений на дереві і весь у землі. Як зазначив мисливець, він неодноразово раніше проходив тією місциною, але ні разу його не бачив. Припустили, що труп був прикопаний.
Щоб достеменно встановити, що це Валентина, голову відділили від тіла і направили на експертизу. Спочатку у Новозибків, потім у Брянськ, далі у Курськ. Валентину поховали з батюшкою, як і годиться. Могила у селі Сачковичі Клімовського району Брянської області. Це недалеко від міста, де живуть її родичі. У довідці про смерть було вказано: «Причина смерті не встановлена». Голову підхоронили 7 квітня. Дослідження ДНК з високою достовірністю підтвердило — це Валентина. Дата смерті 27.08.2015 року.
Тато Насті жив у Дніпродзержинську (нині Кам’янське) Дніпропетровської області. Ніякої допомоги вона від нього не мала. І ось надійшла звістка, що він помер 10 січня цього року. Щоб оформити дитині статус, необхідні були документи. Кинулися, у нього, виявилося, паспорта не було. Свідоцтва про смерть, відповідно, теж. Довелося піднімати всіх, кого могли. Вирішували питання аж через Міністерство юстиції, — розповідає Наталія Бурей.
Замість пасти телят, сирота поїде на море
— Я дуже переживала, чи сподобається Насті у нас, — продовжує Наталія Миколаївна. — Я навіть не просила її чимось допомагати по господарству. Хоча вона дитина працьовита. Мама що сама вміла робити, того і її навчила. Щоб заробити копійку, вона збирала яблука, здавала. Літом пасла телят у місцевому сільгосппідприємстві. Спека страшна, а дитина цілий день на лузі. Привезуть телятам воду, вона в той казан окунеться. За останнє літо заробила собі на планшет, бо комп’ютера не було, а дуже хотілося.
Тепер ні на які заробітки ми її не пустимо. Сьомого липня вона їде на море у Миколаївську область.
— Наталіє Миколаївно, людей, певно, дуже цікавить, скільки грошей ви отримуєте на Настю?
— За ті перші півроку, що дівчинка в нас прожила, не одержала ні копійки. Тільки недавно почали отримувати виплати (рахуючи з 15 березня, часу оформлення прийомної сім’ї). У травні на цілий місяць приїздила її тітка з Росії. Дивилась, як живе Настя. Привезла свідоцтво про смерть мами.
Отож нарешті ми змогли оформити Насті пенсію по втраті годувальника. На дитину виплачується щомісяця соціальна допомога (два прожиткових мінімуми (з 1 травня один мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 1531 гривню. — Авт.). Мені, як одному з прийомних батьків, платять 35 відсотків від розміру соцдопомоги.
Ми вже купили нашій новій доці золоті сережки (пробили вушка). Провели Інтернет, як вона і хотіла. Дитина ні в чому у нас не має відмови. Думаємо про її майбутнє. З тих пір, як приходять гроші, Настя почувається більш впевнено, розкуто. Я вчу її всього, що має вміти дівчина. Ми готуємо разом. І разом городи усією сім’єю полемо.
Хто б що не казав, та це величезна відповідальність, взяти дорослу дитину, в якої вже сформовано своє бачення на життя. У селі все на виду, кожен може оцінити її життя до і нині. Вона стала радіснішою, впевненішою. Раніше навчалася слабенько. Нині я взяла її табель (дівчинка закінчила 9 класів), порівняла перший і другий семестр. Оцінки стали на 1-2 бали вище. Адже я не тільки контролюю, як вона вчить уроки, а й допомагаю їй, пояснюю, чого не розуміє. Хочеться, щоб ця дитина після закінчення школи здобула хорошу освіту і добре влаштувалася у житті, адже вона стільки пережила. А щоб здобути освіту, треба добре написати тести. От ми і стараємося. Попереду ще два роки.
— Ким хочеш бути? — запитала дівчинку.
— Напевно, поліцейським. Мамі ця професія подобалася. А там, як складеться, час покаже.
При згадці про маму на очах Насті заблищали сльози.
А ще дівчинка мріє поїхати на мамину могилу. І дуже хоче, щоб екстрасенси розслідували її загадкову смерть.
— Поїдемо, обов’язково поїдемо, — запевняє прийомну доньку Наталія Бурей. — Я вже консультувалася, у лютому наступного року отримаєш паспорт, і вирушимо.
Після цих слів обидві, не змовляючись, взялися за руки. У цей момент мені стало зрозуміло: Насті у цій родині добре, що б не казали про сім’ю Буреїв недоброзичливці і заздрісники.
http://www.gorod.cn.ua/
|
-->
