 Ні для кого не секрет, що рішення, ухвалене на користь позивача, не гарантує 100% повернення коштів.
На практиці досить часто зустрічаються випадки, коли у боржника є майно або кошти яких достатньо для виконання зобов’язання, але під час примусового виконання рішення суду боржник навмисно здійснює заходи для уникнення виконання рішення. Одним із таких випадків є ситуація коли боржник не реєструє право власності на нерухоме майно.
Проблема в даній ситуації полягає в тому, що відповідно до положень Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно виникає не з моменту підписання договору купівлі-продажу, чи отримання майна в інший спосіб передбачений законодавством, а з моменту державної реєстрації права власності на таке нерухоме майно.
Наприклад, боржник отримує свідоцтво про право на спадщину, за яким у його власність переходить квартира. Після отримання свідоцтва боржник стає фактичним власником цього майна, але знаючи про те, що має борги не реєструє право власності на це нерухоме майно в установленому законом порядку. У такому випадку, хоча боржник і є власником квартири, державний виконавець не має права, в загальному порядку, звернути стягнення на це майно, оскільки право власності на нього зареєстровано за іншою особою.
Для запобігання ухилення від обов’язку виконання рішень, Законом України «Про виконавче провадження», а також процесуальним законодавством передбачено можливість звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Так відповідно до положень ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 440 Цивільного процесуального кодексу України державний або приватний виконавець має право звернутися до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано.
У такому випадку виконавцю потрібно надати докази, які підтверджують, що боржник фактично є володільцем майна. Такими доказами можуть бути: свідоцтво про право на спадщину, договір купівлі-продажу нерухомого майна, рішення суду, рішення місцевої ради про передачу земельної ділянки у приватну власність, а також інші документи, які підтверджують володіння нерухомими майном.
Потрібно звернути увагу на те, що окрім зазначених вище документів виконавцю обов’язково потрібно довести факт того, що у боржника недостатньо грошових коштів або рухомого майна, за рахунок яких можна задовольнити вимоги стягувача. Дане обумовлено тим, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено черговість звернення стягнення на майно боржника, відповідно до якої стягнення на нерухоме майно звертається у останню чергу.
Також доволі цікавим нововведенням у процесуальне законодавство є процедура звернення стягнення на грошові кошти особи, яка має заборгованість перед боржником.
Відповідно до положень ст. 440 Цивільного процесуального кодексу України за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця суд, який розглядав справу, може звернути стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником.
Дана заборгованість повинна бути підтверджена рішенням суду або бути такою, що не оспорюється особою, з якої стягуються кошти.
Слід звернути увагу, що дана заява повинна бути подана до закінчення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, а у разі відсутності судового рішення до закінчення строку позовної давності для такої вимоги. У разі порушення даних строків суд відмовляє у задоволенні заяви.
Начальник Семенівського районного відділу
державної виконавчої служби Головного територіального
управління юстиції у Чернігівській обл.
Міц Р.Ю.
|
-->
