 Цього року в селі Іванівка Семенівського району останній дзвоник та випускний вальс пролунали всього для трьох учнів. Це вперше місцева школа випустила такий малий клас.
Було 5, потім 7, стало 3
Із Альоною Єременко, Роман Козіком, Станіславом Сенченком та їхньою неофіційною класною мамою Ольгою Зволь ми зустрілися в передостанній перед випускним день. Вони розповіли, як для них минули два останніх роки:
— До 9 класу нас було семеро. Четверо пішли навчатися далі, й ми залишилися утрьох. Для нас, мені здається, це краще, — вважає 17-річний Стас. — Учитель може приділити більше уваги кожному. Не вивчити домашнього завдання не можна було, адже знали, що обов’язково викличуть усіх, готуватися мали до кожного уроку.
Його мама, Наталя Володимирівна, телефоном підтвердила:
— Мала кількість учнів у класі — це плюс. До школи їх ішло п’ятеро. Перша вчителька (нам вона дуже подобалась!) щодня питала усіх. Щодня з кожного предмета у Стаса була оцінка. Тому він як почав навчатися, так і продовжував, коли їх стало шестеро, семеро, потім лишилося троє. Син із задоволенням учив уроки. Для дитини і батьків учитель дає більше, коли у класі мало дітей.
— Мені було трішечки незручно, бо у своєму класі не мала подруги, тільки в інших класах, але то нічого, я звикла, — додала 16-річна Альона. — Інколи ми з хлопцями сварилися, як і всі однокласники, та щоразу дуже швидко мирилися. За партою я завжди сиділа сама, Рома зі Стасом то удвох, то порізно. Бувало таке, що їх немає, а мене одну учать.
Іноді навіть усі троє могли не прийти до школи.
— У такому разі вони заздалегідь попереджали, що їх не буде. А потім відпрацьовували, — додає Ольга Зволь.
Ці одинадцятикласники останніх два роки навчалися за індивідуальною формою. Для них усе було, як для всіх: вони щодня ходили до школи, за ними був закріплений класний кабінет, де вони чергували, мали обов’язки (наприклад поливання квітів). Тільки навчальний план розроблявся на кожного учня окремо. Й офіційно класного керівника у них не було — для класу з менш ніж п’ятьма учнями він не призначається. Ольга Вікторівна — заступник з навчально-виховної роботи, викладала біологію й екологію і вела цей клас на добровільних засадах до самого кінця. Навіть склала пару Стасові в їхньому прощальному випускному вальсі.
Завуч переконана: навіть у такому малокомплектному класі той, хто хоче вчитися, має змогу здобути знання не гірші, а то й кращі, ніж у повному.
— Коли їх було більше, хтось підлінювався, не все учив. А в 10-му й 11-му класах усі одне до одного тяглися і справлялися.
Зовнішнє незалежне оцінювання практично підтвердило їхні здобуті знання. Усі складали українську мову та літературу, історію України і математику, а хлопці — ще й географію. Найуспішніший із трьох — Станіслав — ледь-ледь не дотягнув до срібної медалі. В атестат «заскочили» дві «дев’ятки», які попсували середній бал: з математики (на ЗНО поїхав із температурою й не зміг викластися на повну) і з української мови та літератури (хоча в завданнях з літератури не зробив жодної помилки і бал отримав непоганий — 183, втім апеляції подавати не став).
— Прикро, звісно! — не приховує Стас. — Стільки учився — і таке… Ну нічого, зараз головне — вступити.
Куди хто пробуватиме, ще визначаються. В усіх трьох серед варіантів фігурує Чернігівський національний технологічний університет.
Урочистий випускний вечір, вирішили, неодмінно буде. Готувалися до нього старанно. У сценарії було все як належить: і вже згаданий вальс, і коровай, і танцювальні вітання від молодших школярів. Придумали й цікавинки: флеш-моб — танці учнів з учителями під нарізку музичних пісень (такого в Іванівці ще не було), феєрверки. Уже в понеділок випускники повідомили: усе вдалося, пройшло на «ура!».
Унікальне село
Не думайте, що оскільки в Іванівці всього троє випускників, то школа на межі закриття. Зовсім ні. Цього навчального року там було 84 учні. І на наступний планується стільки ж, розказав директор Іванівської ЗОШ І-ІІІ ст. Анатолій Бондар:
— Із 11 класу випустились троє і з 9-го планують іти два чи три (ще думають), а першачків очікуємо 5 (торік набрали 11). Усі 84 учні — місцеві, у нас немає підвозу.
Це село взагалі називають унікальним. У фотокнизі «Welcome to Semenivka» автори Едуард Асмаковський та Михайло Волк розповідають, що Іванівка — єдиний населений пункт Семенівщини, який протягом останніх 100 років практично зберіг чисельність свого населення. Зараз там проживають 747 мешканців.
Передусім іванівський феномен полягає в тому, що в селі є робочі місця, тому молодь звідси не виїжджає. ТОВ «Поліська картопляна компанія», Іванівський льонозавод, кілька селянсько-фермерських господарств — працювати є де, аби було бажання.
— Плюс ми близько до Семенівки, багато хто їздить працювати туди, — додає Наталія Сенченко. — У нас по вулицях немає жодного порожнього будинку.
Отож школа в Іванівці ще житиме.
— Торік ми випустили 5 учнів, наступного року проводжатимемо 6. Зараз найменшим у нас буде 8 клас — там четверо дітей. В інших же в середньому по 8-9 чоловік. Коли після 9-го ідуть, залишається менше.
У нашій школі є комп’ютерний клас, мультимедійний проектор, ноут-бук, вчителі проводять заняття із застосуванням сучасних технологій. Усі основні предмети викладають фахівці. Якщо діти хочуть навчатися, то роблять це в будь-якому класі. Питання тільки у побудові стосунків з однолітками, адже йдеться не лише про знання, а й про здатність до комунікації. Коли на всю школу один такий клас, як нинішній випускний, то це не страшно. У нас одинадцятикласникам було з ким спілкуватися. Я тут тільки перший рік директором. До цього працював у школі, де на момент мого приходу було 28 учнів, а коли її закривали, залишалося всього 12. То 28 — це ще більш-менш, а ось 12 — уже малувато.
Аліна КОВАЛЬОВА,
с. Іванівка Семенівського району.
Фото автора та з архіву випускників
Мовою цифр
За словами начальника відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Олени Кресс, цього року, окрім Іванівки, мало одинадцятикласників також в Олександрівці та Машевому — по двоє. В обох селах урочистого випускного вирішили не влаштовувати.
| 
-->
