 Ось і відлунали останні дзвоники на Семенівщині… Щорічне маленьке свято, сповнене таких суперечливих емоцій: радість очікування літніх канікул, полегшення після тяжкого навчального року, але в той же час – це смуток, коли ти усвідомлюєш ще один рік життя за спиною, а для когось він завжди останній в стінах школи.
Природа сьогодні зіграла символічну роль, немов, відтворивши сльози радості й розпачу нових випускників, які в черговий раз не стримали своїх емоцій, чи жарт – стільки невідомого чекає попереду? Той самий унікальний випадок, у який потрапляє кожна без виключення людина.
Слова директора та завуча зі сходів школи, банальні й давно знайомі, рівно десять разів чуті крізь позіхання, раптом беруть і набирають сенсу! Нове життя попереду: труднощі й перепони, висоти та бар’єри – ось вони, справжні життєві екзамени, уже не ті, коли ти потай від учителя тягнувся одним оком до шпаргалок. Відповідальність, самоорганізація, зміна звичного ритму життя – далеко не кожному це все дається легко й просто.
Знову кульки в небі – символ випуску, який покидає школу і дитинство, направляючись у великий і незвіданий світ. Знову вальс з батьками, коли ти востаннє робиш свої па з дитиною – нудно, кожного разу одне й те ж саме…
Але ж… Щороку сходами школи востаннє спускаються нові життя, нові історії й долі. Неповторні й унікальні, такі різні з усіх боків. Директор проводжає чергових одинадцятикласників, я певен, з очима, сповненими смутку, адже їх тут назавжди запам’ятали маленькими першокласниками: декого беззубим, когось плаксивим, когось пухким, з величезними бантами й ранцями… А сьогодні вони - юнаки й дівчата, вищі за класних керівників.
Але насправді все не так і сумно, точніше, це засмучення тимчасове. Не за горами незабутні студентські роки, які стануть яскравою незабутньою плямою в пам’яті надалі, безліч нових емоцій та знань, які були недоступні в межах рідного містечка; самостійні рішення та побудова свого власного життя.
Сьогодні на святі Останнього дзвоника Семенівська ЗОШ №1 попрощалася зі своїми 25 вихованцями, котрих виростила з першого класу…
Олександр Похилець, м. Семенівка
|
-->
