 9 травня, День Перемоги. Це свято викликало в мене найсвятіші почуття з самого дитинства. Ще коли був учнем молодших класів, п'ятнадцять років тому, прокидався якомога раніше, адже з самого ранку телебачення транслювало фільми про війну, котрі рідко можна було побачити в будні.
І справа не в червоному прапорі «совєтів» чи георгіївській стрічці, важливо те, як герої, не жаліючи свого життя, незважаючи на власну зацікавленість, боронили свою Вітчизну та гнали ворога з рідної оселі.
Сьогодні ми святкуємо сімдесятиріччя Перемога над німецькими загарбниками. Ми,як ніхто, відчули тоді всю біль та прикрість окупації, коли вся країна була всіяна нацистською чумою, коли горіли від чужої руки не домівки – села, коли кожен день гинули наші земляки…
Не можна стерти з пам’яті жертв тих часів, невірно забути про ветеранів, котрих на сьогоднішній день залишились одиниці, помилково намагатися знайти винних у вчиненому серед своїх.
Склонімо ж голови перед тими, хто дарував змогу народитися нам, нашим батькам, народитися в тому житті, яким ми живемо! Нехай для нас назавжди залишиться прикладом їх мужність та відданість рідній землі, Вітчизні. Ми мусимо,ні, просто забов’язані, пам’ятати часи Великої війни, коли спільними зусиллями було зупинено чорні руки нацизму в світі, силами наших дідів та прадідів, ціною їх непрожитих життів та нездійснених доль.
Не будьмо байдужими до нашого минулого! Пам’ятаймо та шануймо, здійснене задля нашого сьогодення!
Олександр Похилець, м. Семенівка
|
-->
