Будь-яке знайомство, та і спілкування взагалі, починається з привітання. А чи знаєш ти, що щорічно, починаючи з 1973 року, 21 листопада відзначається Всесвітній день вітань? Його придумали два брати-американці (Майкл і Браєн Маккомаки) в самий розпал холодної війни, на знак протесту проти посилення міжнародної напруженості.
«Потрібен простий, але ефективний вчинок», – вирішили брати і відправили листи з привітаннями у всі кінці світу. Вони нікому не нав’язували своїх ідей боротьби за мир. Вони лише просили адресата привітати ще кого-небудь, ще ну хоч би чоловік десять … Ця ідея була підтримана і керівниками держав, і простими людьми.
В цей день всі, хто знає про це свято, обіймають одне одного. І обов’язково посміхаються при зустрічі.
Вітання – це жест, словосполучення або ритуал для контакту з іншою людиною. Привітом людина демонструє своє ставлення до іншої. Кожен вітається по-різному.
Дуже позитивне свято! Адже можна ходити по місту й здороватися з усіма, хто вам хоч небагато симпатичний. Якщо витратити на це весь день, то можна обзавестися досить цікавими знайомствами й, чим чорт не жартує, зустріти любов всього свого життя.
21 листопада всі люди повинні дарувати один одному радісні емоції й гарний настрій.
(А ще в цей день всі працівники телебачення відзначають своє професійне свято. Тому навіть самий хмурий репортер постарається посміхнутися вам через об’єктив своєї улюбленої відеокамери.)
«Скільки разів на день ми здороваємося? "Добрий день!" – привітаємо ми клієнта. "Привіт!" – говоримо подрузі. "Здрастуйте!" – говоримо по телефону.
А чи знаєте ви, що значать ці слова? Звідки узявся звичай привітати один одного?
Якщо подивитися, як прийнято здороватися в різних країнах, то просто напрошується висновок про те, що вітання має якийсь глибинний зміст.
Дуже цікаво про вітання, традиції різних країн тощо розповідає на шпальтах одного з видань у мережі Інтернет Анатолій Присяжнюк (посилання на джерело: http://h.ua/story/152842/). Ось його розповідь.
От, наприклад, у Франції говорять: "Comment ca va", – що можна перевести: "Як це йде?". А італійці привітають один одного словами: "Come sta",– що значить: "Як коштуєш? (Чи – «Як стоїш», «Чи вартий»? – не знаю як перекласти)". Араб сказав би тобі: "Salaam alei–kun!", – "Мир вам!", а англієць би запитав: "How do you do?", – що буквально значить: "Як ти робиш?" А от в Індії, приміром, ранком у тебе поцікавилися б: "Чи не занадто турбували Вас комарі в цю ніч?"
Зараз часто мандрують до Таїланду. То варто знати про вітання в цій дивній країні. «Традиційне вітання в Таїланді — іменоване “вай”, при якому складені разом долоні прикладаються до голови або грудей, причому положення рук і тривалість усього жесту визначається соціальним станом того, до якого вітаються: чим значніше статус персони, тим вище піднімаються долоні, і тем довше триває “вай”. Походження цього жесту глибоко йде своїми коріннями в древню історію держави. На відміну від прийнятого в європейських країнах рукостискання, у тайському суспільстві здороваються на значній відстані друг від друга, притискаючи долоні до грудей і ледве схиливши голову. На перший погляд тільки здається, що всі тайці роблять “вай” однаково. Ви будете праві, якщо будете це затверджувати, тому що, напевно, судите по тому, як вони його роблять, вітаючи вас, іноземців.
Варто лише вам хоч небагато поспостерігати за тим, як це відбувається у звичайній домашній обстановці, де існують різниця у віці й положенню між членами сім’ї, як дуже незабаром побачите явні розходження.
От деякі приклади того, як відбувається вітання відповідно до тайських правил етики:
1. Вітання шановним персонам або старшим за віком. Молодші при зустрічі завжди здороваються першими. Чоловік або хлопчик робить низький уклін, а жінка або дівчинка робить присідання, чимсь віддалено нагадує реверанс. У відповідь старший привітно посміхається й відповідає жестом “вай” на рівні грудей.
2. Вітання ровесників. Ровесники привітають один одного, а також прощаються при розставанні звичайним вайем. Долоні рук тримають разом на рівні грудей і виконують невеликий уклін. Це символізує рівноправність у їхньому суспільстві. У наш час у більших містах усе більше використовується європейський тип вітання – рукостискання, або відкрита долоня, піднята догори.
3. Вітання для ченця. При зустрічі з кожним, навіть незнайомим ченцем прийнято завжди вітатися. Привітальний вай повинен бути високим, на рівні чола, із глибоким уклоном. Цим виказується велика повага до його особистості. Але в жодному разі не потрібно зупинятися на його шляху, як би перепиняючи дорогу, для того, щоб привітати. Досить відійти убік і зробити “вай”, не залучаючи до себе особливої уваги.
4. Молитовний вай. У храмі до ченця або до вівтаря наближаються навпочіпках. І привітають сидячи, трьома повними уклонами до підлоги. Так само при вході й виході в храм, тайці ніколи не наступають на поріг, тому як це місце належить хазяїнові землі.
Крім перерахованих вітань, існують також особливі ваи: наприклад такий, як вдячний вай – це вай яким дякують за надану можливість, подарунок або ін., а так само вай для шанування осіб королівських кровей і високопоставлених осіб. Про ці жести вітання можна тільки сказати, що вони самі шанобливі й досить складні у виконанні.»
Ясна справа – люди різних народів у вітанні підкреслюють, що є найбільш важливим у їхньому житті. Для слов'ян – здоров’я, від якого й відбувається наше "Здраствуй!", тобто живи в здоров’ї, будь здоровий. Для англійців і американців – це праця. Для італійців – стабільність, а для французів, навпаки, – зміни. Для арабів, так само, як і для деяких африканських народів – мир.
А якщо постаратися, то напевно можна знайти підтвердження цьому в історії країн. Крім слів і виражень, для вітання ми використовуємо й жести.
 Найпоширеніший, напевно, рукостискання. Його досліджують психологи, уважаючи, що воно багато говорить про характер людини. Етикет приписує цілий ритуал, хто, коли й кому повинен жати ручки. В індіанців було прийнято підбігати друг до друга й тертися носами. Так вони виражали свої радість від зустрічі з людиною й гарне до нього ставлення.
«А за старих часів у знатних панів було прийнято розкланюватися один перед одним, знімаючи капелюха і підмітаючи пір’ям порох? Безумно гарний і романтичний звичай! Але це теж був не просто елегантний ритуал. Стиль вітання, кількість кроків і змахів капелюхом, говорили про знатність і положення вельможі, навіть про його звання й привілеї. Таким чином, добродії показували один одному, яке місце в суспільстві вони займають. Пізніше це вітання стало простіше, як, властиво, і самі капелюхи. Чоловіка стали привітати один одного, ледве піднімаючи свій головний убір. А тепер і капелюха рідко хто носить. А сам звичай здороваючись, знімати капелюх, прийшов до нас ще з лицарських часів, коли два лицарі, вітаючи один одного, піднімали забрало шолома, або взагалі знімали його, щоб відкрити особу. Так вони демонстрували щирість і чистоту намірів.
У Європі й Новій Гвінеї розповсюджений звичай привітати один одного на відстані "зльотом" брів, коли обидві брови одночасно піднімаються, злітають нагору. Тільки в Європі цей жест використовують для вітання гарних друзів і рідних, у Новій Гвінеї – для вітання іноземців.
А в древні часи в плем’я туарег, що живе в пустелях, було дуже складне й довге вітання. Воно починалося, коли ще два чоловіки перебували метрів за сто один від одного й могло тривати цілих півгодини! Туареги кланялися, стрибали, кривлялися... Зараз, напевно, багато таких звичаїв можуть здатися безглуздими. Але в них своя історія й свої спонукальні причини. Туареги, наприклад, намагалися в такий спосіб розпізнати, а не чи чужинець наближається до нього, щоб підготуватися, у випадку небезпеки, до оборони.
Такої ж мети переслідували й особливі вітання членів таємних суспільств або організацій. Пам’ятаєте, книги про Анжеліку? Жителі Двору Чудес, злиденні, вітаючи один одного, плювали на землю. Нацисти викидали вперед руку з розпрямленою долонею. Навіть у дайверов із книги Сергія Лук’яненко було своє особливе вітання – простягаючи руку, вони хитромудро складали пальці.
Існує кілька теорій виникнення звичаю, здороваючись, потискувати один одному руки.
Найпоширеніша полягає в тім, що в древні часи, коли люди збиралися невеликими купками–племенами, що часто ворогують один з одним, зустрічаючи один одного, вони, подібно туарегам, простягали один одному руки, показуючи, що в них немає зброї, що вони прийшли з миром. Але є й інша теорія.
Соціолог Спенсер уважає, що рукостискання – залишкове явище стародавнього звичаю.
У стародавності, воїни не залишали живих повалених ворогів. Але пізніше людині спала на думку думка, що ворога можна тримати як безкоштовний слуга, раба. І визнаючи себе переможеним і скореним, на подяку за те, що йому дарована життя, новоспечений раб спочатку падало ниц, як би показуючи, що він убитий, переможений, потім повільно піднімався, встаючи на коліна, і простягав своєму володареві обидві долоні, показуючи, що він віддає себе йому. Можливо, тому в латинській мові і є однокорінними слова "рука" – "manus" і "покорятися" – "manus dare", а пізніше й "mansuetus"– "приручений", "раб". І, може, звідси виникає звичай цілувати руку більше знатній і впливовій особі? Вельможа – королеві, слуга – вельможі, чоловік – жінці, демонструючи свою покірність, відмінюючись перед чужою величчю. Спенсер не зупиняється на цьому. Далі він припускає наступне. Перенесемося в більше пізні часи, коли явище рабства було вже в минулому, але залишався ще розподіл на касти. Уявіть – не дуже впливова людина хоче зробити приємне більше впливовому, поцілувавши йому руку, демонструючи повагу. Але впливова людина в міру якихось своїх причин, не те скромності, а, може, бридливості, противиться цьому й намагається відвернути руку. Перший наполягає на своєму. І що виходить? Цілком можливо, що з такого перетягання руки міг народитися звичай потискувати, вітаючи, один одному руки. Цікава теорія? Тому (торкається жінок, - прим.), коли наступного разу чоловік поцілує Вам руку, можете сміло вважати себе королевою!»
«Юрій Никулин у своїй книзі згадував про те, що в перші дні війни на нашу територію в більших кількостях закидалися німці, переодягнені у форму радянських військових. Одного з таких диверсантів підвела несподівана зустріч на вулиці з радянським генералом: замість того, щоб взяти під козирок, він викинув руку нагору.
«Memento more – «помни про смерть». Знаменита фраза, виявляється, теж була вітанням: так здоровалися в Середні століття члени ордена траппистів. Ченці нагадували один одному про те, що людина повинен жити гідно, щоб уникнути кари за гріхи на тім світлі.»
«Вітання жителів острова Великодня: стати прямо, стиснути руки в кулаків, витягнути їх перед собою, підняти над головою, розтиснути кулаки й дати рукам спокійно впасти. У деяких індійських племен прийнято побачивши незнайомої людини сидіти навпочіпках доти, поки незнайомець не наблизиться й не помітить вас.»
Тибетці при зустрічі знімають головний убір правою рукою, ліву руку закладають за вухо й висувають язика. У новогвінейському племені коири при зустрічі лоскочуть один одного підборіддям. У Самоа вас неправильно зрозуміють, якщо ви при зустрічі не обнюхаєте свого приятеля. Вітання аборигенів Нової Зеландії: при зустрічі вони спочатку викрикують слова в лютій і уривчастій манері, потім ляскають долонями по стегнах, потім з усією сили тупотять ногами й згинають коліна, і, нарешті, роздмухують грудні клітки, витріщають очі й час від часу висувають мови.»
«А в тридцяті роки в Німеччині деякі, ризикуючи волею й життям, кричали на мітингах замість «Хайль Гітлер» – «Хальб літер», тобто півлітра.»
Французи – розмова окрема. Треба пов’язувати вітання з їх «звичаєм». По своєї, м’яко говорячи, ощадливості, вони перевершили всі країни й народи. Тут ви не зустрінете (або дуже рідко) широту й щедрість душі. Усе підраховується, аж до самих дріб’язків.
А що стосується їжі, то справа доходить до абсурду. Для порівняння: якщо ми запросили на вечерю 5 чоловік, а прийшло 6, те шостому будемо тільки ради, знайдемо місце за столом і нагодуємо. У Франції таке просто неможливо представити. Якщо шостий і прийде, то за стіл його ніхто не посадить, а він буде сидіти в сторонці. Так, він буде спілкуватися, але...
Навпаки, «коли нас вп’ятеро запросили на вечерю, але одна людина не змогла піти й відмовилася. Це катастрофа! Ви б бачили того месьє, що нас запросив. Його перекосило, він обурювався: «Моя Франсуаза приготувала на п’ятьох, що вона тепер буде робити?» (такі витрати!!!). Загалом, вечір був зіпсований, а з Франсуазою ледве інфаркт не трапився. Але зате коли приїжджають до нас, люблять поїсти й попити (за наш рахунок, звичайно). Так що менталітет у нас досить різний, хоч ми і європейці.» Бельгійці якось нам ближче психологічно: «ти в гості прийдеш? – Так. – А їсти будеш? (!!!!)» Але таки – французи дуже привітні й здороваються з тими, кого бачать у перший раз.
«У туркменів є такий звичай...хоча не зовсім звичай і навіть не зовсім традиція, просто вони так завжди роблять! Коротше, при зустрічі (у чоловіків) просто НЕОБХІДНО,ОБОВ’ЯЗКОВО потиснути руки! Ким би не був твій співрозмовник і зустрічний, знайомий ти з ним чи ні, але завше треба потиснути руку! Це називається "салам". "Салам" переводиться як «здрастуй», «привіт.» (Між іншим, коли узбек готує – плов його дружині категорично забороняється допомагати йому в цьому).
Сьогодні більше 140 країн миру беруть участь у цьому святі-грі. Зміст святкування цієї дати полягає в тім, щоб протягом дня від всієї душі привітати не менш 10 незнайомців. Зробити це можна по-різному. Як вам завгодно. Головне – щирість.
P.S.
– собаки вітаються хвостами; гігантські африканські равлики розпізнають голос господаря за інтонацією і радісно свистять у відповідь на вітання; ящірки агами, коли бачать один одного, змінюють колір; рисі під час зустрічі виконують ритуал вітання: обнюхують один в одного носи, потім становляться напроти і починають буцатися лобами, аж стук кісток чути; вовки (деякі), коли хочуть привітати приязне – відкидає в бік передню лапу; лелеки під час зустрічі цокочуть дзьобами.
|
-->
