 У 1782-1783 роках Російська імперія ліквідувала українську козацьку державу, що існувала у формі гетьманщини, та, відповідно – її адміністративно-територіальний устрій. Замість полків було утворено три намісництва: Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське. На території колишнього Стародубського полку було організовано шість повітів (уездов): Новозибківський, Мглинський, Погарський, Конотопський, Суражський, Стародубський. Семенівка у 1781 році увійшла до складу Новозибківського повіту Чернігівської губернії.
Значення Семенівки в житті Стародубського полку демонструє певною мірою той факт, що у 1746 році, за даними Д. Р. Поклонського, у Стародубі було сім воріт та в’їздів до міста – одні з них називалися «Семіонівські».
За даними Д. Поклонського, у липні 1733 року біля Семенівки було розташовано десять тисяч вояків російської армії на чолі з генералом-майором Г. Загряжським, та українських козаків на чолі з Генеральним обозним Яковом Лізогубом. Вони чекали на розпорядження щодо руху за польсько-литовський кордон. Військові мали підтримати зайняття Польського королівського престолу ставлеником Росії та Австрії саксонським курфюрстом Августом.
За даними історика Поклонського «Донський козак Ємельян Пучачов, який втік з під арешту, влітку 1772 року опинився в поселеннях старообрядців – розкольників на Стародубщині, які розташувалися неподалік Семенівки. За порадою старця Василя, тут він перейшов кордон з Польщею, а потім, звідти, представившись старовіром-розкольником, перетнув в селі Добрянка кордон Польщі з Росією (повернувся назад). Два роки по тому, у 1774 році, на придушення селянського повстання Пугачова («Для истребления злодея и самозванца Пугачева и его толп»), було направлено загін українських козаків, обозним в якому був обозний Стародубського полку Кондрат Кайкевич.
Згідно даних «Перечневой табели о числе состоящих в Малой Росии городов, местечек, сел, деревень и хуторов и в них разного звания жителів по состоянию на 1780 год» впродовж XVII-XVIII ст. Семенівка була приватною власністю нащадків Семена Самойловича – «Частновладельческим містечком». Всього ж, у 1780 році в Стародубському полку було 4 магістратських міста, 7 містечок «владєльческих», 5 коронних сіл, 40 сіл монастирських, 277 сіл «владєльческіх», 14 «деревень коронних», 36 «деревень владєльческіх», 9 хуторов монастырских, 103 хутора владдельческих»..
У 1780 році в Стародубському полку проживала наступна кількість родин (за соціальним становищем): духовенства – 432, світських – 240, козаків виборних – 7050, козаків під помічників – 18707, підданих коронних – 7084, підданих духовних – 11000, підданих «владельческих» - 107134, мещан – 3795, церковних причетників – 554.
Д. Поклонський наводить цікавий документ «лист 1781 року Стародубського полковника Степана Карновича із Москви в Стародуб Григорію Полєтікє», з якого можна скласти уявлення, що вирощували наші прадіди у XVIII ст. на своїх городах: «Прошу надіслати до мене в Москву саме добре насіння великих кияхів, бураків та свєкли, петрушки та чорнушки, гумбі, рути та чабрецю. Самої великої ріпи та великих білих гарбузів насіння, лаванди та щавелю, та їх кущиків по потрошки, пастернаку, який у нас добре родить. Для прививок пришліть черенків сливи, груш бергамотових, пізніх та скороспілих дуль чорносливу та буйних вишень саджанців. Покладіть оноє насіння в різні бумажечки та зав’яжіть вузлики, і надішліть де які, і коли їх висівати. А ще пришліть мені сухих малоросійських грибів та славетної вашої вєтчини хоч би один окорок».
За матеріалами книги «Семенівка – європейське місто»
(авт. О. Ф. Бичков, С. М. Гузоватий
|
-->
