Дмитро Мирончук народився в селі Олександрівка Семенівського району, здобув вищу освіту, за фахом історик. Коли почалася війна і німецькі війська стрімко просувалися на схід нашої країни, його призвали в армію, а згодом перевели в Москву і зарахували до Вищої дипломатичної школи при Міністерстві закордонних справ. Я з сестрою і мамою Вірою Мирончук були евакуйовані на її малу батьківщину в Олександрівку. Це село було рідним і для мого дядька Дмитра, рідного брата моєї матусі.
Трохи про село. Започатковане воно на початку ХІХ століття, тоді в складі Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії. Заснували його організовані тодішньою владою переселенці з села Радомка Сосницького повіту Чернігівської губернії, серед них були і Мирончуки. Переселенці збудували цукровий завод, потім і працювали на ньому. Мій дідусь і прадід за професією були бондарями. Я пам'ятаю, що на бабусиному подвір'ї було багато бочок. Виявляється, в той час дубові бочки використовувалися для зберігання та транспортування цукру.
В 1947 році померла моя бабуся Мотрона Карпівна, я був свідком її поховання. Саме тоді я вперше побачився з дядьком Дмитром. Одягнений він був у формений костюм, як я потім дізнався, дипломатичної служби. На мене, маленького хлопчика, це справило незабутнє враження. Працював дядько в той час у Києві в Міністерстві закордонних справ України.
Але згодом був репресований, звільнений з посади, переведений в Дніпропетровськ. Йому було доручено створити Інститут іноземних мов, а згодом його призначили першим ректором.
Ця людина була патріотом України, високих моральних якостей, протягом всього життя піклувалася про родичів, знайомих і незнайомих людей. Коли мій батько С.К. Сморщок, залізничник, в 1951 році був репресований і залишився без роботи, то поїхав до Дніпропетровська і за сприяння мого дядька влаштувався на роботу. Таким чином і я став жити і вчитися у Дніпропетровську. Дядько служив прикладом для нас, молодих людей, в прагненні вчитися. Наді мною, тоді ще учнем школи, він взяв шефство, брав з собою до театрів, залучав до культури. Був чудовим оповідачем, багато цікавого згадував зі своєї дипломатичної служби про зустрічі з відомими людьми того часу.
Все життя мого дядька було присвячене родині, людям і служінню Батьківщині.
Віктор СМОРЩОК,
заслужений працівник
промисловості України
За матеріалами "Отчий поріг" № 12 (180), видання Чернігівського земляцтва у м. Києві. Повне видання - за ПОСИЛАННЯМ
Джерело - http://chz.org.ua/
|
-->
