Події 1708 - 1709 років співпали зі змінами власників Семенівки та й, певною мірою, вплинули на них. У 1687 - 1709 роках містечко належало вдові Марії Сулимівні Самойлович. Але за нормами права Литовських статутів, що діяли на теренах Гетьманщини, права жінки на володіння землею були обмежені - вона мала їх реалізовувати через родича чоловічої статі. Власне, на Семенівку довгий час претендували два зятя Марії - Антон Гамалія та Максим Корсак. У 1709 році Марія Самойлович померла, заповівши Семенівку своєму онуку - Григорію Гамалії. Але в зв'язку з малолітством Григорія, фактично Семенівка знаходилися у власності його опікуна, чоловіка материної сестри - Максима Корсака. Корсак відібрав Семенівку у племінника та закріпив за собою право на володіння нею у 1718 році.
В універсалі Гетьмана України від 9 березня 1718 року Максиму Корсаку "за вірну його службу пожалувано маєтності у полку Стародубському Семенівку і Гремяч з усіма до них належними полями пахатними, млинами, сіножаттями та іншими угіддями куплених покійною тещою його батька Михайла Корсака та посесію йому доставшихся..., а саме: на слободку Хотєєвку та хутор Новосілки до Семенівки належні на два млини на річці Ревні та один млин на річці Дресновці (Дрьост)... на поля пахотні та сінокісні та бортні угіддя... двори, рибні ловлі та інші угіддя... суворо наказуємо нашою Гетьманською владою, аби у тому зробленому розмежуванні між Гремячим, Семенівської волостю та Волостю Шептаківською ніхто не смів зі старшини полку Стародубського та старост порушувати...".
Таким чином Семенівка стала належати родині другої доньки Семена Самойловича, що була одружена з Максимом Корсаком. Корсак видав свою доньку Олену (онуку Семена Самойловича) заміж за сина майбутнього гетьмана Данила Апостола. Свої землі він потім передав сину - Михайлу Корсаку, відставному майору, який жив у місті Гомель.
У 1772 році Михайло Корсак заклав всі свої маєтки та маєтності родичу - І. М. Римському-Корсакову за сто тисяч рублів. Після смерті Михайла Корсака, його сестри не змогли погасити братові борги і продали всі маєтки І. М. Римському-Корсакову за двісті тисяч рублів.
Новий власник з часом передав місто своєму позашлюбному сину В. М. Ладомирському. В листопаді 1798 року указом російського імператора Павла І Семенівка була закріплена за новим власником. У власності родини Ладомирських, які були далекими родичами Семена Самойловича, Семенівка юридично перебувала до відміни кріпостного права, 1861 року, фактично ж - до 1917 року (дані з книги "Наш край родной Семеновщина").
За даними краєзнавця Е. А. Слуцкера, у 1703 році, в Семенівці було 546 дворів: 508 селянських та 38 козачих.
За інформацією, що міститься в Историко-статистическом описании Черниговской епархии", "... у 1749 році в містечку Семенівка було три церковних приходи, в яких народилося за рік 133 жителі, в тому числі 61 чоловічого та 72 жіночого полу. Померло за 1749 рік 171 житель, в тому числі 90 чоловіків, 81 жінка. У 1771 році в Семенівці було три церковних приходи. За рік народилося 215 жителів, померло 220".
У книзі "Черниговская губерния. Уезд Новозыбковский" наводиться наступні відомості про Семенівку на початку ХІХ ст.: "Семіоновка (Задрестновка) містечко козачье и владелческое на речке Ревна. Расстояние в верстах от уездного города 62 верты, от станов. кварт. - 26. Число дворов 1287. Число жителей мужского пола 3907, женского вская г полу 3867, церквей правостлавніх - три. Два училища, ярмарок - три. находится на транспортной дороге от г. Новозібкова в г. Новгород-Северск".
За матеріалами книги «Семенівка – європейське місто»
(авт. О. Ф. Бичков, С. М. Гузоватий
| 
-->
