Серед квітучих садів, зелених дібров, джерельно-кришталевих озер, ставків та річок, серед дрімучих лісів, осяяних яскравими промінчиками ласкавого сонечка, під дзвінкий мелодійний спів солов'я народилася маленька дівчинка.
Це крихітка була настільки беззахисною й тендітною, що Земля - матінка побоялася показати її світу...
Довго думала вона, яке ім'я дати білолицій, чорнобровій, неземної вроди красуні. Пильно вдивлялася ненька в її личко, охоплена жагучою любов'ю до своєї дитини, і назвала - Україною...
Виростала маленька донечка, оточена любов'ю, добротою ніжністю та увагою. Полюбила вона все, що дала їй Земля - мати. Щоранку цілувала квіточки на луках, пестила кожне деревце, кущик і травинку, купалася в теплих променях сонця, брала сили від землі, думками линула в чисте, безхмарне небо, насолоджувалася ніжним співом пташок і мріяла про щасливе майбутнє.
Одного разу дівчинка зустріла трьох сестричок, які так само милувалися природою, танцювали й співали, споглядаючи ту красу, яка їх оточувала. А звали тих дівчаток - Віра, Надія та Любов. Їх знайомство згодом переросло в щиру дружбу. Подружки разом веселилися, співали пісні, зростали в гармонії з природою-чарівницею в радості, щедрості та любові.
Фото - М. Волка
Але так тривало не довго...
Чорні зловіщі крила війни дихнули на них своїм безжалісним і холодним подихом.
Вони не знали, що робити, куди бігти, де сховатися від них. Поникла природа : замість яскравих пелюсток - жахливе попелище, замість п'янкого аромату - нестерпний сморід ... Безхмарне небо вкрилося темними грозовими хмарами.
Замовк голос пташок. Їх життєдайний мелодійний спів заглушив безперервний гуркіт гармат. Усе прекрасне, чарівне вмить зникло.
Дівчата стояли серед спустошеного поля й злякано дивилися одна на одну, "Що це?" - виникло на їх устах німе запитання. Протягнувши руки до неба, вони почали молитися Всевишньому.
Першою здалася Любов. Вона сказала, що треба тікати, бо нічого доброго тут нема й бути не може. Дівчата благали її зостатися, але було марно - Любов пішла тернистою стежиною долі й зустрілася з Ненавистю.
У дівчат щеміло серце від туги, коли вони дивилися на почорнілі листочки зеленої діброви, бо в ній уже не тьохкали солов'ї, не повівав ніжний вітерець, який так лагідно пестив їх золоте волосся.
Потім опустила руки і Віра, яка так довго трималася, і вона зробила свій вибір - теж пішла із важким каменем на душі й познайомилася із Зневірою.
Тяжко було Україні, її серце щеміло від болю, а на душі був такий тягар, що вона вже й не вірила, що підніметься із колін. Побачила це Надія й підішла до змарнілої дівчини. У глибині її душі ще жевріла іскра : не згасла віра й любов до людей. Побачивши Україну, повірила у свої сили, зрозуміла, що раз її подруга не здається, то й вона витримає все. Ніжно обнявши її, зронила чисту, мов кришталь, сльозу на озера, річки і ставки і сказала, що все буде добре, бо вони сильні й ніколи не зійдуть із обраного шляху.
Подивилася на неї Україна, гордо підняла голову, повернула своє біле личко до сонця - і враз ворожі руки втратили свою демонську силу. Надія сказала : " Поверни Віру й Любов на свої квітучі луки, зелені ліси та гаї. Повір у них - і знову вони будуть радувати твою виболілу душу.
Україна повірила... На місці згарищ і попелищ на понівечену Землю повернулася Віра, Надія і Любов. Знову поля запахли п'янким нектаром, заспівали радісний гімн невгамовні пташки, зашуміли ліси під трепетним подихом вітру, річки заблищали різнокольоровим діамантами - бризками.
Піднялася з колін Україна - і наступив мир на Землі.
с. Погрільці
Семенівський район, Чернігівщина
Редакція - Н. Курпас, м. Семенівка
|
-->
