19 грудня Православна церква молитовно згадує святителя Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця.
Святитель Миколай народився в місті Патарі Лікійської області. Він був єдиним сином благочестивих батьків Феофана і Нони, що дали обітницю присвятити його Богу. Плід довгих молитов до Господа бездітних батьків, немовля Миколай з дня свого народження явило людям світло майбутньої своєї слави великого чудотворця. Мати його, Нона, після пологів відразу зцілилася від хвороби. Новонароджене немовля ще в купелі хрещення простояло на ногах три години, ніким не підтримуваний, віддаючи цим честь Пресвятій Трійці.
З дитячих років Миколай досягав успіху у вивченні Божественного Писання; вдень він не виходив з храму, а вночі молився і читав книги. Дядько його, єпископ Патарський Миколай, радіючи духовним успіхам і високому благочестю племінника звів Миколая в сан священика, зробивши його своїм помічником і доручивши йому говорити повчання пастві. Служивши Господу, хлопець горів духом, а досвідченістю в питаннях віри був подібний до старця, чим викликав здивування і глибоку повагу віруючих.
Пресвітер Миколай проявляв велике милосердя до пастви, приходивши на допомогу тим, хто страждає, і роздавав все своє майно жебракам. Дізнавшись про гірку потребу і убогість одного з жителів його міста, святий Миколай врятував його від великого гріха. Маючи трьох дорослих дочок, батько, який зневірився, замислив віддати їх на блудодіяння для порятунку від голоду. Святитель, переживаючи за грішника, вночі таємно кинув йому у вікно три мішечки із золотом і тим врятував сім'ю від падіння і духовної загибелі. Творячи милостиню, святитель Миколай завжди прагнув зробити це таємно і приховати свої благодіяння.
 Відправляючись на поклоніння святим місцям до Єрусалиму, єпископ Патарський доручив піклування паствою святому Миколаю. Коли єпископ повернувся, Миколай, у свою чергу, виклопотав для себе благословення на подорож в Святу Землю. По дорозі святий передбачив бурю, що насувалася, і яка загрожувала кораблю потопленням. На прохання подорожніх, які зневірилися, він заспокоїв своєю молитвою морські хвилі. За його молитвою ожив один корабельник-матрос, який впав з щогли і розбився на смерть.
Прийшовши до древнього міста Єрусалиму, святий Миколай, зійшов на Голгофу, подякував Спасителю роду людського і обійшов з молитвою всі святі місця. Обійшовши святині, пов'язані із земним служінням Сина Божого, святий Миколай вирішив віддалитися в пустелю, але був зупинений Божественним голосом, який умовляв його повернутися на батьківщину. Повернувшись в Лікію, святий, прагнучи до безмовного життя, вступив до братської обителі, яка називалася Святим Сионом. Проте Господь знову сповістив Миколая про інший шлях, який чекає на нього. У видінні Господь подав йому Євангеліє, а Пресвята Богородиця – омофор.
І дійсно, після смерті архиєпископа Іоана він був вибраний єпископом Мир Лікійських після того, як одному з єпископів Собору, що вирішував питання про обрання нового архиєпископа, у видінні був вказаний обранець Божий – святий Миколай. Покликаний пасти Церкву Божу в архиєрейському сані, святитель Миколай залишався тим же великим подвижником, виявляючи пастві образ лагідності, тепла і любові до людей. Під час гоніння на християн при імператорові Діоклитіані (284 – 305) єпископ Миколай, ув'язнений в темницю разом з іншими християнами, підтримував їх і наставляв твердо переносити ув'язнення, тортури і муки. Його самого Господь зберіг неушкодженим. З початком правління святого рівноапостольного Констянтина святитель Миколай був повернений до своєї пастви, яка з радістю зустріла свого наставника і заступника.
У 325 році святитель Миколай був учасником І Вселенського Собору, що прийняв Нікейський Символ віри, і разом зі святими Сильвестром, папою Римським, Олександром Олександрійським, Спиридоном Тримифутським і іншими отцями Собору боровся з єресю Арія. У запалі святитель Миколай, який полум'янів ревнощами до Господа, навіть вдарив псевдовчителя у щоку. За це він був позбавлений омофора і посаджений під варту. Проте декільком святим отцям було відкрито у видінні, що Сам Господь і Богоматір висвятили святого в єпископа, подавши йому Євангеліє і омофор. Отці Собору, зрозумівши, що відвага святителя бажана Богові, прославили Господа, а Миколая відновили в святительському сані. Повернувшись в свою єпархію, святитель приніс їй мир і благословення, сіючи слово Істини.
Досягнувши глибокої старості, святитель Миколай після нетривалої хвороби мирно помер 6 грудня 342 року, і був похований в соборній церкві міста Мири. У 1087 році його мощі були перенесені до італійського міста Бар, де знаходяться і понині.
|
-->
