 Чим далі населений пункт розташований від мегаполісів, тим він колоритніший. Проявляється це у найрізноманітніших деталях - місцевому діалекті, традиціях, у побуті, вишивці, у конфігурації будинків тощо.
Дійсно, усіх нас оточують різні речі, які вважаються для нас буденними й ми не звертаємо на них уваги. У той же час вони можуть мати цікаве історичне підґрунтя.
У цій публікації - кілька слів про будинкове різьблення, яке ми усі часто можемо спостерігати на будинках Семенівщини, і, у першу чергу, на лиштвах та віконницях.
На фото - елементи різьблення, яке притаманне нашому краю.
Автор фото – М. Волк, м. Семенівка
А чи замислювався хтось із читачів про його походження та мету? Чи то суто для краси, чи то у ньому щось таємниче та сакральне?
Як кажуть, "з ходу" на це питання навряд чи хтось готовий дати чітку відповідь. Витративши досить часу на пошуки цих відповідей на теренах світової сережі адміністрація нашого сайту публікує деякі відомості.
* * * * * * * * *
Дійсно, серед багатьох пам’яток народної творчості почесне місце належить архітектурі народного житла. Свого часу Олександр Довженко назвав її “архітектурною праматір’ю пристанища людського”. З глибокої старовини архітектурна народна творчість донесла до сьогоднішнього дня елементи, які свідчать про високі художні, господарсько-культурні, моральні ідеали народу-трудівника.
Відлуння давніх слов'янських культів дожили до 19 століття і в фольклорі, і в будинковому різьбленні. Домове різьблення і лиштви зокрема - це не тільки своєрідність художніх традицій певного регіону. У них закарбувалися стародавні уявлення та знання.
Виходячи з логіки традиційної культури на будинок, як на родової мікрокосмос, люди не стануть поміщати що попало. Особливо - на вікна, які повинні бути захищені від напастей, будь то морова пошесть або лихе око.
Семантика домового різьблення спрямована, з одного боку, на оберігання, з іншого - на залучення благополуччя. В цілому будинкове різьблення відтворює традиційну картину світу - від небесних сфер, і денного сонця, до світу підземного і "нічного сонця".
Якщо повeрнутиcь до орнaмeнтaцiї Полicьких житeл, то вaрто зaзнaчити, що рiзномaнiтними гeомeтричними орнaмeнтaми дeкорувaлиcь тaкож фронтони, лиштви та віконниці. Ю. Лaщук у прaцi «Нaроднe миcтeцтво Полiccя» зaзнaчaє: «По обох бокaх фронтонa його cхили чacто cпоряджeно двомa дошкaми для зaхиcту вiд нeгоди, оздоблeними вирiзними зубцями, пiвколaми. У мicцi пeрeхрeщeння цi дошки увiнчують вирiзними cилуeтaми волячих рогiв, птaшиних, змiїних aбо кiнcьких голiв. Якщо дошки нe виcтупaють зa вeрх дaху, нa них cтaвлять шпиль – гоcтровeрхий cтовпчик, ромб, трипeлюcткову, cхожу нa тризуб, фiгурку (видозмiну cимволa дeрeвця чи богинi-бeрeгинi)».
Отжe, з прaцi Ю. Лaщукa ми дізнаємося, що поширeними знaкaми обeрeгaми нa фронтонaх були волячi роги, птaшинi, змiїнi тa кiнcькi голови a тaкож ромб тa бeрeгиня. Що до cимволiки ромбa тa Бeрeгинi – то цe дaвнi обeрeговi cимволи, якi мaли нa мeтi зaбeзпeчити мир тa доcтaток у оселі. Стосовно iншої групи зобрaжeнь (волячих рогiв, птaшиних, змiїних aбо кiнcьких голiв), то пишуть, що, дaнi cимволи є вiдголоcком дaвнiх тотeмiчних уявлeнь. Викориcтовуютьcя в рiзьблeннi дaного рeгiону i тaкi мотиви як: «дeрeвця», «гiлки з лиcтям», «виногрaднi грона», «cилуeти пташок».
Для декоративно-ужиткового мистецтва Полісся характерне переважання архаїчних геометричних мотивів, що простежується як у вишивці так i в різьбі по дереву цього регіону. Символіка знаків-символів вишивки та різьблення по дереву подібна, і пов’язана з виконанням захисної функції. Відмінності ми можемо простежити у формі знаків-символів, що пов’язано з різною площиною предмета та технікою нанесення орнаменту.
Дерево - найбільш доступний і красивий природний матеріал на Поліссі.
Чернігівщина має один з найбільших творчих потенціалів і одні з найкращих здобутків у галузі художньої деревообробки. Наші талановиті земляки не тільки зберегли, а й розвинули традиційне мистецтво, надто ж у Чернігівському, Новгород-Сіверському та Ніжинському осередках.
Традиції художнього різьблення у поліській зоні Чернігівщини, де було багато лісів, мають давню історію. Деревообробними промислами тут займалися з часів прадавніх слов’ян. У ХVІІІ-ХІХст. значні різьбярські осередки склалися у Глухівському, Глинському, Кролевецькому, Сосницькому, Чернігівському повітах. В цих регіонах розвивалися різні види різьблення: плоске, тригранно-виїмчасте було більш характерним для речей народного побуту (рубелі, праники, сволоки, тарілки, полички-божиці); у техніці об’ємного різьблення робили дерев’яну скульптуру або вирізували деякі деталі оздоблення виробів (меблів). Розвивалось у краї й ажурне (пропильне) різьблення, яке найбільш часто використовували у декорі дерев’яних архітектурних споруд. Високорельєфне різьблення застосовували у декорі різних деталей іконостасів, рам для дзеркал, меблів.
Чернігів, як центр художньої обробки дерева, відомий ще з ХVІІІ ст. Численні майстри робили з дерева меблі (столи, стільці, крісла, шафи для посуду, полички). Посуд (тарілки, чарки, стільці, миски-корці, салатниці, яндоли), прикрашені різьбленням. Славився Чернігів сніцарями-майстрами іконостасного різьблення. Столярно-різьбярські майстерні відігравали велику роль у виготовленні іконостасів України. Особливо поширена у місті була архітектурна різьба, яку й досі можна побачити на деяких дерев’яних будинках міста. На початку ХХ ст. визначними майстрами профілювання віконних наличників були майстри В.Романовський, І. Шапоренко та Р. Клішко.
У сучасний період на Чернігівщині (за інформацією Чернігівського обласного навчально-методичного центру культури і мистецтв) працюють майстри, які розвивають у своїй творчості елементи стародавнього чернігівського різьблення, такі як А.Г Каменецький, Є.С.Нагорний, О.В.Колоша, М.Л.Панько (м. Чернігів); А. І. Колошин, А. Г. Іваньков, В. О. Ворожбит (м. Новгород-Сіверський); А. П. Семенцов (смт Сосниця); С. О. Святний (м. Ніжин); Л. П. Ковальчук (м. Корюківка); В. Л. Вовк, Ю. В. Вовк (м. Семенівка) та багато інших.
|
-->
