 Подорожуючи країною, вражає той багатий, мабуть, невичерпний та непідвладний часу, історичний потенціал, який набули ми за часи свого існування.
Незліченна кількість пам’яток архітектури: церкви, собори, палаци. Проте, найбільше вразила розповідь про церкву та про долю людей, яким не пощастило народитися й жити на певній території та в певний час.
Слухаючи розповідь та відвідавши ту місцевість, волосся ставало дибом. Невже таке могло статися. У підтвердження почутого, зазирнула до Інтернету, і ось що знайшла. Далі словами публікацій.
За матеріалами Вікіпедії
***
Церква св. Архистратига Михаїла – пам'ятка сакральної архітектури першої третини ХХ століття, розстріляна церква в колишньому селі Вишенька Велика, тепер – територія Яворівського військового полігону. Церкву побудовано у 1927 році, зруйновано – у 1940-му з приходом радянської влади. Напередодні Другої світової війни село Вишенька Велика на Яворівщині населяло близько 5000 мешканців. Поселення було великим, тож потребувало великого храму, будівництво якого завершили 1927 року на місці більш давньої дерев'яної церкви.
Парох храму отець Омелян Радзикевич особисто очолив проект побудови церкви. Храм освятили 1927 року за участі Митрополита Андрея Шептицького. Церква проіснувала лише 13 років. У 1939 році нова радянська влада вирішила розширити існуючий неподалік військовий полігон Війська Польського до площі 42 тисяч га (найбільшого в Європі) за рахунок навколишніх поселень, зокрема й Вишеньки Великої.
Під час розширення полігону звідси примусово депортували 125 тисяч мешканців сіл, розташованих на цій території.
Зникло з лиця землі більш ніж 170 сіл і хуторів, 12 церков і каплиць, 2 костели, 14 кладовищ, сотні культурних та історичних пам'яток. Мешканців виселяли в Південну Бессарабію (сучасний південь Одеської області), в колишні німецькі села, декотрих «перекидали» в Запорізьку та Дніпропетровську області. Особливо непокірних чекала дорога в Сибір. Із часом люди поверталися до рідних цілком зруйнованих осель, копали землянки, відбудовувалися.
Але в 1950-му прийшла друга хвиля депортації. Військовими і владними структурами СРСР та Німеччини було зрівняно із землею понад 170 сіл та хуторів, виселено десятки тисяч родин, знівечено понад 40 тисяч гектарів родючих земель, садів, лісів, засипано майже півтори тисячі колодязів.
Злетіли в повітря підірвані храми… Найбільше постраждали села Велика і Мала Вишеньки, Хотинець, Біла, Щирець, Курники, Тростянець. Частково депортовано населення з Верблян, Немирова, Верещиці, Старич.
***
У 1940 році почалась депортація і мешканців Вишеньки Великої. Того ж року храм св. Михаїла було зруйновано. Його використовували як мішень для стрільби танків, бронетранспортерів і гармат. Знищення церкви відбувалось особливо цинічно. Після перших влучань снарядів і руйнувань куполів, на їхнє місце ставили картонні імітації і по них стріляли знову.
 Стрілянину по церкві припинили після проголошення незалежності України у 1991 році. Правда, кажуть, що одного разу на полігон приїхав високопосадовець з Кремля і заборонив стріляти по зруйнованому храму, наказав залишити його як орієнтир для військових. Відтоді храм стоїть у руїнах, від нього залишився по суті лише каркас із деякими елементами оздоблення. Поряд, через дорогу, – залишки цвинтаря. Нині існують ініціативи зі збереження вцілілої частини зруйнованого храму та перетворення його на пам'ятник репресій комуністичного режиму. Раз на рік тут проводять богослужіння в пам'ять про депортованих. На стінах храму є залишки розписів, які, однак не є автентичними.
У 2012 році тут проводили зйомки фільму «Поводир» (2014). Для декорацій руїн на їхні стіни нанесли кілька розписів, які після завершення зйомок так і залишилися.
 Руїни храму видно здалеку, бо розташована вона на пагорбі. Наближаючись до нього, охоплює цілковитий смуток, соромно за себе, за всіх нас, що допустили таке лиходійство. Цей храм нескореності нашого народу – живий свідок і справжній пам’ятник злочинам тоталітарних режимів. Йому випала трагічна доля стати мішенню для стрільби. Вцілілі стіни озиваються болем і скорботою за тисячами безіменних. Неймовірно важка атмосфера пригнічує, з усіх боків тут гуляє пронизливий вітер. Постає питання: «За що?». І відповідь: «Тільки за те, що народились не в той час та не в тому місці».
Ось така сумна історія Яворівського військового полігону, який нині відомий усьому світові завдяки тому, що тут проводяться міжнародні військові навчання.
А яка мила назва була у цього села – Вишенька Велика!
Олена Кресс, м. Семенівка
|
-->
