Ігор Стах, "Чернігівщина" №36 (540), http://www.gorod.cn.ua/
Село Блешня Семенівського району стоїть всього лише за 1 км від україно-російського державного кордону. Територія навколо заросла лісами, інформаційні стовпчики є не всюди, а тому перетнути кордон можна і випадково, загубившись у пошуках грибів.
– Такого, щоб піти у ліс за грибами і випадково зайти у Росію, зі мною трапитися не може, хоча і прикордонних стовпів там немає, а тільки квартальні (які позначають межі висаджених кварталів лісу. – Авт.), – запевняє один з чотирьох мешканців Блешні, 52-річний Олександр Дмитрович Шевкун.
А випадки на кордоні бувають всякі.
«Мене кожна сосна знає»
– З Миколою, одним моїм знайомим, було таке: поїхали вони на кордон по лисички, а тут прикордонник нізвідки з’явився і вимагає документи. «А не пішов би ти до такої-то матері, – каже Микола. – Ти ж сам на російській території лисички збираєш». Той – круть, розвернувся і пішов геть. Хащами-городами в Росії опинитися можна, а чужа людина і випадково кордон перетнути може. Чому б і ні – тут же кругом ліс.
Дорогами та стежками, нині заборонними, пан Шевкун ходив у 1970-их у Росію навчатися. Школу села Каменський Хутір він обрав, по-перше, тому, що іспити там складали тільки у випускних класах, а не у кожному, як в українських школах. По-друге, тому що школа... далі від дому! А це означало, що простіше прогулювати.
– Замість книжок і зошитів поклав у сумку карти та сало і гайда з хлопцями у ліс, – згадує Олександр Дмитрович. – А як бачимо, що відмінниця зі школи повертається, то й ми разом з нею, немов теж зі школи. Зрозуміло, якщо б зараз мені будь-що треба було у Скачок, то я б коло у сотню кілометрів не робив, а без проблем зміг би туди непримітно навпростець потрапити. Я туди 10 років у школу ходив – мене там кожна сосна знає, і прикордонників обдурити, якщо б дуже треба було, простіше простого.
– У Скачку одна Тамара живе, – додала Лідія Шевкун, мати Олександра.
 «Святий» борщ
Пан Шевкун говорить, що у Росії давно не був, а ось його мати Лідія Андріївна до цього року регулярно туди ходила. Насамперед на Івана Купала, до Монахової криниці. Це природне джерело, що знаходиться всього за 200 метрів за кордоном і є російською державною пам’яткою природи обласного значення (Брянської обл.).
– Туди стільки людей наїжджає, що продихнути ніде, – пояснює пані Шевкун. – Тільки піп посвятить воду, її так починають розбирати (і в каністри, і в бутилі, і в бідони), що джерело набиратися не встигає.
Блешнянці відзначають цілющість та святість води з Монахової криниці, а тому не тільки набирають її побільше собі, а й передають родичам.
– Вода там дійсно свята, бо від багатьох хвороб допомагає. Я на собі це відчув, – говорить Олександр Шевкун. – Буває, голова дуже розболиться чи без причини, чи з причиною. Причина, розумієш, одна може бути – від дурмана. Так ось, ходжу, поковтую її потроху – і голова стає легшою, біль відходить. Та вода і не псується. Жінка одна говорила, що зварила на воді з джерела борщ і він не кисне. Скільки років, кажете, не кисне? Чому років – вони за тиждень каструлю борщу з’їли, але він анітрохи не прокис.
«Батюшка» у шортах
З’їжджаються до джерела на Івана Купала мешканці багатьох російських сіл. Також, за словами пані Шевкун, «попи там дуже сильно правлять».
– Позаминулого року, мати говорила, одного дюнделя звідти прогнали, – каже Олександр Шевкун. – Він попом прикинувся, одну якусь молитву, яку знає, кілька разів повторив, воду ніби посвятив і давай гроші з людей збирати. Ті дивлять і не розуміють: ніби піп, як піп, з бородою, але… у шортах. Хіба може так бути? Думав, мабуть, на пляшку чи на дві назбирати, але не вийшло – люди його прогнали.
Рідкий паспорт
Окрім святого джерела, ходила Лідія Андріївна іноді до родички на хутір Луговий (5 км від Блешні, а від кордону вглиб Росії 3,5 км). Якось спіймали її російські прикордонники.
– Куди, бабусю?
– А туди-то.
– Паспорт маєте?
– Звісно.
– Ідіть тоді.
Погостювала баба Ліда у родички, треба вже додому повертатися, але якось незручно перед хлопцями-прикордонниками. Попросила у родички пляшку. Як знала: знову зустрічають.
– Додому, бабусю?
– Так.
– Паспорт з собою?
– І не тільки паспорт, хлопчики...
Триденна прогулянка лісом
Минулого місяця пані Шевкун поставила на вуха усю Блешню, коли пішла у ліс і не повернулася. Не прийшла на ніч, не прийшла наступного ранку – зникла. Син кружляв лісом, шукав її, кликав, але – марно. Повідомив у міліцію.
– Приїхали й кажуть: показуй, де тут ягідник, – згадує Олександр. – Я думав, вони якісь її сліди там шукати будуть, а вони сіли і ягоди їдять.
За словами тимчасово зниклої бабусі, у лісі вона загубилася і ніяк не могла знайти дороги додому.
– Першу ніч я спала в очереті, – говорить Лідія Андріївна, – другу під сосною. Ходжу весь день лісом, але нічого знайомого не бачу: виходила на якісь лісові дороги, йшла ними, але весь час в нікуди.
Блукала баба Ліда три дні, доки не вийшла у село Баранівка (Україна, 9 км від Блешні). Там її побачив знайомий, нагодував і провів назад у Блешню.
– Після того я думала, що ніколи більше у ліс не піду, – ділиться враженнями пані Шевкун, – але зараз знову хочеться. Я ж усе життя у лісі прожила і не можу без нього. Син наказує: якщо дуже хочеться, то можемо піти разом, але в жодному разі не йти самій.
Непрохані гості
Ліс для блешнянців – головний годувальник. А для Олександра Шовкуна (тільки він у Блешні не є пенсіонером) – єдиний спосіб заробити якісь гроші. Селяни, зокрема з сусіднього села Мхи (Україна, 5 км від Блешні), збирають гриби та ягоди і здають їх приймальникам. Однак у плодовиті місцеві ліси їдуть з усієї округи, чим, на думку місцевих, забирають у селян шмат хліба.
– Години дві ночі, а хтось вже тарабанить мопедом з Семенівки, – каже Олександр. – На одне місце прийдеш – вирізані гриби, на друге – теж. Підійдеш тихенько, ножем колесо поріжеш, а потім ідеш з іншого боку, ніби ні при чому. Я, звичайно, такого ніколи не робив, але люди говорили, що таке буває.
* * *
Вдивившись у карту Чернігівської області, пан Шевкун зробив висновок, що територія лісів навколо Блешні дуже схожа за формою на територію Криму. А ну як і її Путін анексувати захоче?
– Не знаю, як Путін, а Жириновський поговорював…
– Що було б непогано Блешню окупувати?
– Ні, говорив: мені б Чернігівську, Сумську та Харківську області – й більш нічого не треба. Чому саме ці: Харківська – це машинобудування, Сумська – хімічна промисловість, а Чернігівська – житниця.
– А Блешня, значить, грибниця та ягідниця.
|
-->
