Люди часто озираються на людей з обмеженими фізичними можливостями, "нагороджуючи" їх у спину колючим шепотінням із своїми здогадками.
І ніхто не озирається на тих, хто має найпотворнішу ваду - байдужість. Звісно, того ж не видно.
ЧАС НАШАРОВУЄ ШРАМИ У ЗБОЛЕНІ ДУШІ
Час нашаровує шрами у зболені душі,
Та перехожі не тицяють пальцем в каліцтво:
Люди, – здавалось би з людяності, але байдужість
Воском змертвілої маски вкриває обличчя.
Бігає стрілка по колу сама за собою,
Як нам дотла пломеніти, лиш попелу знати:
Навіть по вінця наповнене серце любов’ю
Цвинтарем, терном порослим, колись, але стане.
У болота́х не буває смачної водиці,
Згарище попелу квітів живихu не плекає,
Як би не було, як бачиш ти шрами, – не тицяй
Пальцем в чужі зарубцьовані рани.
| 
-->
