Перед тим, як надавати публікацію про с. Чорний Ріг Семенівського району кілька слів про автора цієї роботи.
Дюбенок Микола Володимирович народився й виріс в селі Чорний Ріг. У 1991 році закінчив Чернігівський державний педагогічний інститут ім. Т.Г. Шевченка за спеціальністю вчитель історії та був направлений на роботу до своєї рідної школи. Уже 22 роки працює вчителем історії та правознавства Чорнорізької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. За цей час зарекомендував себе як творчий і талановитий педагог, його учні завжди беруть активну участь в олімпіадах та історичних конкурсах.
Як справжній історик він не міг просто викладати свій предмет, не заглиблюючись в недосліджені прогалини історії рідного краю. Усе починається з малого: людина -з дитини, країна -з маленьких сіл і містечок, в яких ми живемо й працюємо на благо своєї держави. Дана робота вчителя присвячена малій батьківщині - селу Чорний Ріг
Історія села Чорний Ріг.
В другій половині XIX століття більшість території належала поміщику Капністу, який продав поміщику Шиманському село Козилівщину, а Орлівщина належала поміщику Закревському. В урочищі Борок розташувалась економія Шиманського, де знаходилась худоба, що була тягловою силою, і люди, що обробляли землю і доглядали за худобою.
Пізніше ці землі поміщики розпродали багатим селянам із навколишніх сіл, а ті вирубували ліс, викорчовували пні і розорювали ці землі. Сюди стали переселятись жителі навколишніх сіл: Радомки, Козилівки, Орлівки та інших. Селяни будували житлові будинки та інші господарські споруди. Спочатку тут було засновано шість дворів, а потім з кожним роком їх кількість збільшувалась.
Назва села Чорний Ріг походить від того, що зі сторони села Радомка була чорна ділянка землі, що походила на зігнутий ріг і вона заросла густим лісом, і тому на питання, де вони живуть, перші поселенці відповідали: «В Чорному Розі». Так поступово ця назва закріпилась за всім селом. До революції в Чорному Розі було близько 100 дворів, більшість селян були заможними, а господарства Урожка, Мисника, Дейкало мали по 40 гектарів землі. Два заможні господарі - Мигун та Дейкало - мали вітряні млини.
Брати Григорій та Федір Воробей, Микита Савелійович Бондаренко були членами РСДРП, керівником місцевого осередку був Іван Савицький. Торкнулись нашого села і протиріччя між окремими групами жителів. Бідні селяни, очолювані більшовиками, вели боротьбу з куркулями, палили їх житлові будинки і господарські приміщення, забирали їхнє майно. У Григорія Вороб'я деякий час нелегально проживав керівник більшовицької групи Іван Савицький.
Унтер-офіцер царської армії Дейкало Микита Мойсейович служив у Варшаві і за революційну роботу був засуджений і посаджений в Петропавлівську фортецю Петрограда. Житель села Білогур Павел Никифорович, перебуваючи в царській армії, писав листи про революційні події, що відбулися в Росії. Він сам приймав участь в революції 1917 року, служив солдатом 176-го полку, був членом полкового комітету, який вів підготовку солдат для виступу проти тимчасового уряду Росії. Жителі села Парний В., Ковтун А.М., Ананченко М.С., Бардаков І.Л. приймали участь у громадянській війні, захищаючи Радянську владу, яка була встановлена в селі в 1918 році. Першим представником Радянської влади в селі був Білогур П.Н.
Після революції і громадянської війни чисельність населення села почала зростати. Сюди переселялись багато безземельних і малоземельних селян із навколишніх сіл, які по декрету Раднаркому отримали від держави конфісковані у поміщиків землі.
Колективізація в селі розпочалась у 1929 році. Першим було створено колгосп «Більшовик». Ініціаторами створення колгоспів були Ворона Д.П., Бардаков І.І., Воробей В.Г. В 1930 році були організовані колгоспи ім. Сталіна, ім. Ворошилова, «Червоний Став», ім. Калініна. Частина селян, в основному малоземельні, вступали в колгоспи добровільно і першими, а трохи багатші, ті, що відчули вже за 12 років смак господарювання на своїй власній землі, добровільно не погоджувалися на вступ до колгоспу. Багатії, якщо і йшли туди, то тільки під натиском і загрозою бути розкуркуленими. Частина ж селян навідріз відмовлялась віддавати землю, худобу, сільськогосподарський реманент до колгоспів, і вони підлягали насильницькому «розкуркулюванню». У них забирали землю, все майно, в тому числі житлові й господарські приміщення, а самих виганяли ні з чим.
З розібраного будинку Гутника Мирона та розібраних будинків інших розкуркулених збудували сільський клуб, сільраду, школу, фельдшерсько-акушерський пункт. У всіх п'яти колгоспах почалось будівництво господарських приміщень для суспільної великої рогатої худоби, коней, свиней, овець, птиці.
В 1920-х роках більшість жителів села жили на хуторах: хто де отримував землю, там і поселявся, будував житло, інші споруди і жив там однією родиною. Вулиці в їх сучасному розумінні і плануванні створювались у 1930-ті роки. Одним із завдань колективізації села була боротьба з одноосібниками, тобто тими, хто так і не вступив до колгоспів.
Сім'ї цих розкуркулених селян поселяли на централізованих вулицях в заболочених місцях, сім'ї колгоспників — на кращих землях. Але всім доводилося тяжко працювати, перш ніж землі, де вони оселилися, ставали придатними для землеробства. Треба було вирубувати ліс, викорчовувати пні, все розчистити, спалити рештки і тільки тоді братися обробляти землю. Не всі землі були придатними для господарювання через значну заболоченість. До початку війни всі вулиці села набули такого розпланування, яке є і зараз.
В період Голодомору 1932-1933 років виживати було неймовірно складно, частина людей померла, а ті, що все ж вижили, завдячують взаємодопомозі, винахідливості, оточуючій природі. Все зерно сільські активісти позабирали і повивозили: спочатку продовольче, потім фуражне і посівне. Але люди дещо з продуктів старалися приховати в ямах, під гноєм в хлівах, в соломі в клунях, в печах, замуровували й замазували в боровах на горищі. В багатьох колгоспників залишились корови, які стали годувальницями для цілих сімей по 10 -15 чоловік. Їли все, що можна було з'їсти:птицю, собак, котів, гризунів. Тим, хто працював у колгоспі, після роботи давали юшку, яку варили з невеликої кількості борошна, добавляли полову, тирсу.
Одноосібникам було важко: їли кору дерев, корінці, товчені жолуді, навесні щавель, листя молодих дерев, розкопували в земфлі рештки замерзлого минулорічного врожаю картоплі, буряків. Багатші родичі допомагали голодуючим біднішим — так і вижили.
Велика Вітчизняна війна прийшла в село в середині липня 1941 року, коли воно потрапило під окупацію фашистськими військами. Сотні односельчан боролися з фашистами на фронтах війни, з них 187 віддали своє життя у цій боротьбі, серед них і Герой Радянського Союзу Семен Тимофійович Голуб. П'ятеро жителів села були розстріляні фашистами в 1941 році за зв'язок з партизанами і допомогу в порятунку від арешту єврейської сім'ї.
Жителі села Чорний Ріг Костюченко Т.Я., Гришини - батько та син, Солохненко та інші пішли в партизани. Гришини загинули в боротьбі, а Костюченко та Солохненко пройшли весь бойовий шлях зі з'єднанням О.Ф.Федорова.
Під час окупації, як і з інших сіл, з Чорного Рогу вивозили на примусові роботи до Німеччини молодь, серед вивезених були Костюченко Гаша, Гришина Марія, Пологенько Варвара, Голуб Варвара.
Меморіал загиблим під час війни односельцям у центрі Чорного Рогу
Чорний Ріг було звільнено від фашистів 18 вересня 1943 року. Після звільнення села жінки та підлітки взялися за відбудову колгоспів: орали та сіяли на залишившихся конях та коровах, врожай збирали серпами та косами, молотили цепами. Повертались з війни після Перемоги солдати, почалася відбудова зруйнованого та знищеного за роки війни в селі. Люди активно бралися до роботи, засівали поля, вирощували худобу, збирали врожай, будували будинки, ферми та інші господарські приміщення. Село розбудовувалося, вулиці стали прямі, більш впорядковані. В колгоспі з'явилась перша техніка, збудували тракторний стан (біля Нового ставка). Люди жили бідно, але дружно. Колективна робота в колгоспі згуртовувала людей. Працювати було важко, більшість трудових операцій виконувались вручну, як тяглова сила використовувались коні, воли, а в перед- і в післявоєнні роки – і корови. Але люди, долаючи всі труднощі, жили, працювали, вирощували врожай, кожен господар після війни намагався побудувати собі новий будинок. Спільно садили колгоспні фруктові сади, дерева обабіч всіх нових вулиць, допо-магали один одному будуватись.
В колгоспах доводилось працювати не за гроші, а за трудодні, на які в кінці року нараховували трохи зерна. А ще на кожен двір доводились натуральні податки: здати державі певну кількість шкур свиней, великої рогатої худоби. Крім того, кожному господарству треба було сплатити грошовий податок на фруктові дерева, ягідні кущі, велику та малу рогату худобу. Коней тримати в приватних господарствах заборонялось. На кожен двір виділялась присадибна ділянка – 0,32 га для колгоспників, 0,25 га-для вчителів, та 0,15 га для тих, хто не працював у колгоспі. З 1968 року присадибна ділянка для колгоспників була встановлена в розмірі 0,45 га, для всіх інших-0,25 га.
Працювати було необхідно всім, це був обов'язок перед державою. Діти допомагали батькам не тільки в приватному господарстві, а й на колгоспних роботах. Так як в колгоспі грошима не платили, то, щоб сплатити грошовий податок, треба було щось продати на базарі в Семенівці або в Холмах і віддати потім ці гроші державі.
У 1953 році в селі було відкрито фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП), а в 1956 році - родильне відділення при ньому. Фельдшером ФАПу з моменту відкриття і до 1987 року працював Хроленко Ф.К. З 1988 року і до цього часу фельдшером працює Білик С.П. З червня 2014 року місцевий ФАП через відсутність фельдшера тимчасово не працює, хоча будівля зберігається і підтримується в належному стані.
Пошти в селі довго не було, кореспонденцію возив з Холмів Проява Михайло. Поштове відділення в селі вперше було відкрито в 1957 році. В 1995 році пошта була перенесена до колишнього приміщення сільради, де воно перебуває і зараз.
Історія Чорнорізької школи
Перша початкова (двокласна) школа в селі з'явилася в 1923 році. Вона була розташована в сільській хаті. Посеред великої кімнати стояв стіл, діти сиділи по обидві його сторони на ослонах, а кому не вистачало місця, сиділи на грубі, писали на пікальній діжці. Було два класи, навчання велося у дві зміни. В 1928 році була відкрита школа на Броду. Школа була чотирикласна, навчання теж велося у дві зміни. Школу відвідували далеко не всі діти шкільного віку. Одні через те, що змалку треба було працювати вдома, або на полі, іншим нічого було одягти або взути. Частина учнів припиняла навчання через рік, два, або три — треба було допомагати батькам. Лише незначна частина селян до війни могла дозволити собі відправити дітей продовжувати навчання після 4-го класу до школи семирічки, що знаходилась в сусідній Козилівці.
Під час окупації села в Чорному Розі працювала Більшовицька школа, де навчались учні 1-го та 2-го класів. Учнів навчали дві вчительки, однією з яких була Чепурко Паша Григорівна. Після закінчення війни на території Чорнорізької сільради працювало 4 школи: на Броду, в Козилівщині, в центрі Чорного Рогу, в конторі колгоспу і в Більшовику. В Козилівщині вчителювала Білоус Галина Юхимівна. В школі, в центрі села - Радич Марія Василівна, Лантух Марія Михайлівна, Єременко Іван Савич, Єременко Наталія Кирилівна, Кубрак Уляна Михайлівна. В школі, в Більшовику, працювала Литвин Паша Григорівна, а з 1950 року — Дюба Варвара Яківна, Каплюк Петро Євграфович, Лемішко Марія Хомівна, Федосенко Груня Федорівна, Яковець В'ячеслав Юхимович, Комар Іван Іванович, Комар Оксана Ларіонівна. Після війни школа була трирічною, а з 1947 року стала чотирирічною. В 1949 році з'явився 5-й клас, а в 1952 році відбувся перший випуск (28 учнів) семирічної школи. Цей клас був збірним з дітей 1936-1938 року народження. Першим директором семи-річки був Приходько Микола Якович. В 1953-1954 роках школою керував Костюченко Тимофій Якович.
В 1954-1956 роках було збудоване нове приміщення школи, в якому воно знаходиться й зараз. Будівництво велося на центральній вулиці ім. Голуба, але на дуже низькому місці, ліс для будівництва возили з села Тополівки. В 1956 році всі школи були зведені до однієї школи, яка постала в новозбудованому приміщенні. Директором школи був Пичевський Петро Григорович.
В 1960 році Чорнорізька школа перетворена на восьмирічну. В цьому ж році було збудоване з перевезеного клубу села Бобрик другий, менше за розміром, приміщення школи, де зараз розташовані майстерні. Спочатку воно планувалося як тимчасове, для навчання початкових класів, але потім залишилося і збереглося до цього часу. В 1959-1975 роках директором школи працювала Іващенко Валентина Григорівна, 1975 - 1977 роках – Мірошник Людмила Василівна, 1977 - 1979 роки — Мотора Віктор Іванович. З 1979 року і до 2012 року школу очолював Артеменко Валерій Васильович, після смерті якого директором працює Лантух Тамара Володимирівна.
Післявоєнна школа у с. Чорний Ріг
Школа у 60-ті роки
Сучасна будівля школи
Сучасний стан села
Розвиток сільського господарства
Сільська рада в селі почала діяти з 1918 року. До війни на території нинішньої Чорнорізької сільської ради існувало 5 колгоспів: «Більшовик», ім. Сталіна, ім. Ворошилова, ім. Калініна, і «Червоний став». Колгосп ім. Калініна в селі Козилівщина з моменту створення (1929 рік) мав назву «Зелена діброва», а з 1943 року переіменований в ім. Калініна. До 1952 року село Козилівщина відносилося до Орлівської сільської ради і тільки внаслідок адміністративно-територіальної реорганізації 1952 року було передано Чорнорізькій сільраді.
В 1952 році внаслідок укрупнення колгоспів всі 5 невеликих господарств на території села були об'єднані в один колгосп ім. Свердлова, який в 1959 році було перейменовано в ім. Шевченка.
Головою сільради в довоєнний період був Бардаков Іван Ілларіонович, він же головував в селі і в перші повоєнні роки. Приміщення сільради було розташовано на території, де зараз знаходиться двоповерхове адміністративне приміщення. Потім головами сільради працювали Гарбуз Микола Митрофанович, Лантух Сава Никифорович, Гаврик Іван Минович. В 1980-1990 роках головами сільради були: Лантух Г.О., Лантух А.Я., Автомієнко О.М., Михайленко В.Ф., Бондарець М.А., Лантух М.В. З 1999 року на чолі сільської громади стоїть Водоп'янова Л.М.
Головою центрального колгоспу ім. Сталіна після війни був Войстрик Андрій Опанасович. Першим головою укрупненого колгоспу в 1952 році став Гаврик Іван Минович. В колгоспі тоді налічувалося 7 бригад: 1 — центр села; 2 — Більшовик; 3 — Ворошилов; 4 — Лубня; 5— Червоне; 6 — Бобрик; 7 — Калінін.
В кінці 50-х на початку 60-х років, після укрупнення, колгосп міцнів, розширювалися площі орних земель, будувались різні адміністративні та господарські споруди: тваринницькі ферми в кожній з чотирьох бригад, новий тракторний стан (1965 рік), зерносховища (1966 рік), нова кузня, в якій допомагали тримати на належному рівні сільськогосподарську техніку та реманент коваль Дюба Іван Василь-ович та його помічник Панченко І.М. За значний вклад в розвиток господарства Дюба І. В. в 1966 році був нагороджений орденом «Знак пошани».
На полях колгоспу з'являється нова техніка.Першими трактористами, що працювали на тракторах ДТ-54, МТЗ-5, Т-28, ДТ-20 були: Журбенко Михайло Степанович, Кожедуб Кузьма Васильович, Бондаренко Петро, Степаненко Михайло. Першим водієм вантажного автомобіля ЗИС - 5-1, що працював на дровах був Литвин Сергій Денисович, пізніше з'явились машини САЗ, ГАЗ-51 з двигунами внутрішнього згоряння.
З 1963 по 1966 рік включно укрупнений колгосп імені Т. Г. Шевченка очолював Тимофій Якович Костюченко. Окрім всього названого, за цей час на території колгоспу було збудовано 5 водоймищ, в яких вирощу-вали товарну рибу - коропа. Головне ж досягнення за цей період – заняття колгоспом першого місця по Україні по виробництву свинини на 100 га ріллі з врученням перехідного Червоного прапора.
Свинарками в цей час працювали Таран Віра Петрівна, Михайленко Ганна Миновна, Величенко Поля, Дюбенок Ганна Іллівна та інші.
В 1968 році, в результаті укрупнення, в колгоспі з семи залишилось чотири бригади, які діяли до початку 90-х років.
Перший зернозбиральний комбайн був С-6, який причіплювали до трактора, з'явився в колгоспі в 1954 році. В 1956 році з'явився перший самохідний комбайн С-4М. Комбайнерами були Тихомович Андрій Ан-тонович, Веретенник Дмитро Платонович, Кубрак Іван Назарович, пізніше – Іващенко Микола Андрійович, Лантух П.В.
Перші картоплезбиральні комбайни КПК-2 з'явились в 1967 році. В1978 році в колгоспі було збудовано АВМ для вироблення гранул вітамінної муки. В 1979 році відкрився КЗС для очищення та підсушування зерна. В 1980 році почав діяти КСП для перебирання і сортування картоплі; в 1980 році було збудовано нову будівлю гаража для техніки. Вдосконалювалась зернозбиральна техніка. На зміну комбайнам СК-4, що домінували на початку 70-х років, в кінці 70-х і на початку 80-х років з'являються комбайни СК-5 «Нива» та СК-6 «Колос». Фізично важку працю по збиранню льону замінили льонозби-ральні комбайни. Ширше почала використовуватись механізація при вирощуванні сільськогосподарських культур. В кінці 60-х на початку 70-х років в колгосп надходять вантажні автомобілі ГАЗ-51, ГАЗ-52, ГАЗ-53, які в кінці 70-х стають домінуючим транспортним засобом. Поля обробляли нові трактори ЮМЗ, МТЗ колісні, Т-74 гусеничні, трохи пізніше Т-150. В середині 70-х стали механізованими процеси скиртування соломи, збирання льону. Картоплю стали копати комбайни ККУ.
На початку 70-х техніка в основному витіснила коней, як основну тягову силу. До середини 80-х сіно для колгоспної худоби косили і заготовляли вручну на болотах далеко за межами села — під селами Хотіївка, Карповичі, Рейментарівка, там же й складали сіно в стоги, а перевозили в Чорний Ріг вже взимку. Колгосп спеціалізувався на вирощуванні зернових: жита, пшениці, ячменю, садили також льон-довгунець, картоплю. Кормові буряки, кукурудза, капуста відігравали допоміжну роль. Багаторічні трави на сіно на орних землях не висівали, цей процес розпочався вже в 909-х роках. На полях сіяли одно- та дворічні трави на силос та сінаж для худоби. Для вирощування сільськогосподарських культур стали ширше використовувати мінеральні добрива, гербіциди, засоби захисту та стимулювання росту рослин, що значно впливало на підвищення врожайності культур.
Будні сільгосппідприємства у 80-х роках
Розвиток освіти і культури
В 1986 році приміщення школи зусиллями ПМК-86 було обкладене білою цеглою, в цьому ж році було проведено перекриття покрівлі школи новим шифером, в 1988-1989 роках було реконструйовано стіни школи і проведена заміна електропроводки. В 1967 році в окремому приміщенні,неподалік школи було відкрито їдальню для учнів.
В 1990 році, завдяки спонсорській допомозі випускника школи Солохненка Івана Тимофійовича, було встановлене централізоване водяне опалення. Роботи по встановленню в приміщенні школи труб опалення проводив також колишній випускник школи Веретенник Олександр Іванович. В 1994 році було збудовано приміщення котельні і запущене в роботу парове опалення. Котел, який уже був у використанні багато років до цього часу працює на торфобрикеті з Ірванцівського заводу і місцевих дровах. Перший комп’ютер, що з’явився у школі в 2001 році (також б/в), був подарований колишнім народним депутатом Петровим Олегом Володимировичем. Зараз у школі шість комп’ютерів, з них лише два нових сучасних. Необхідне школі сучасне обладнання, що з’явилося за останні 10 років – це спонсорська підтримка і допомога певних політичних партій і кандидатів у народні депутати.
В 2006 році в тимчасовому приміщенні школи було відкрито дитячий садок з короткотерміновим перебуванням дітей, що перебуває на балансі сільської ради. На початок 2015 року в садочку перебувають 12 дітей.
З 1991 року в новому, збудованому в центрі села на державні кошти зусиллями ПМК-86 двоповерховому адміністративному приміщенні знаходиться Будинок культури,сільська рада, бібліотека та контора аг-рофірми.
При сільському Будинку культури по ініціативі його художнього керівника Бондаренко Л. М. в 1982 році було засновано фольклорний ансамбль "Джерело" - спочатку з восьми жінок, а згодом приєднувались інші ентузіасти, і утворився сталий мистецький колектив, відомий не тільки в своєму селі, а й далеко за його межами. Ансамбль - постійний учасник районних та обласних конкурсів, нагороджений різними відзнаками, в тому числі почесними грамотами, має звання "Зразковий художній колектив ", з 2012 року називається ,,Народно-аматорський фольклорно-етнографічний колектив ,,Джерело”. В його багатому репертуарі - народні, обрядові, сучасні пісні. Чому "Джерело" ? Як символ чистоти та прозорості - джерельна вода, так і народна пісня, що ллється від душі та серця - також. Головна мрія всіх учасників ансамблю - створити дитячий фольклорний ансамбль "Джерельце", прищепити дітям любов до народної пісні, збагатити їхню свідомість всім тим, що залишили нам пращури, зберегти самобутність та неповторність нашої нації.
Значні для села історичні події
В 90-х роках на полях колгоспу, потім КСП з'явилась нова потужна і продуктивніша техніка: зернозбиральні комбайни «Дон», силосозби-ральні КСК-100, трактори Т-150, ЮМЗ-6, МТЗ-80, 82, автомобілі Камаз, Зил-130,131. Розбудовувалось село, покращувався його зовнішній вигляд, розвивалась соціальна інфраструктура. В кінці 1967-1968 років в центрі села збудували 2 нові магазини, третій — на території Більшовика по дорозі на Семенівку. Торгівельні ларьки відкрились на території сіл Бобрик, Козилівщина, Лубня, що входили до складу Чорнорізької сільської ради. В 1966-1967 роках було прокладено лінії електропередач і електрична лампочка з'явилась в кожній хаті.
Село Чорний Ріг до листопада 1960 року територіально входило до складу Холминського району, з 1960 року і до лютого 1963 року нале-жало до Понорницького району, а з 1963 року і до цього часу відноситься до Семенівського району. В 1964-1965 роках через село проклали бруківку на Семенівку, а в 1976 році - асфальтовану дорогу. В 1977 році асфальт проліг від автобусної зупинки до центру села.
На початку цих же 70-х років в будинках селян з'явилось радіо і телефон. Кінець 70-х і 80-ті роки - це період активного освоєння державних коштів на будівництво: збудовано КЗС і АВМ. В 1979 році було збудовано дитячий садочок на 45 місць, який проіснував до 1993 року, коли його було закрито. В 1980 році введена нова будівля гаража для ремонту колгоспної техніки.
В 1980-1986 роках в урочищі «Горіле» було збудовано великий тваринницький комплекс для відгодівлі та вирощування великої рогатої худоби, утримання дійного поголів'я на 1000 голів тварин. У 1980 році будується 5 нових цегляних будинків по вулиці Молодіжній. В 1988 -1990 роках збудовано близько 20 житлових будинків по різних вулицях села за кошти держави. В 1983 році асфальтовано кілька вулиць села: до тваринницького комплексу, до тваринницької ферми №3, до тракторного стану. В 1988 році була зроблена нова асфальтова дорога від автобусної зупинки до центру села.
Будівництво жителями села власного житла за свій кошт практично припиняється, у 90-х роках деякі колгоспники при допомозі колгоспу збудували близько 10-ти будинків, в 2000-х роках в селі збудовано тільки один приватний будинок.
В листопаді 1988 року в центрі села відбулося відкриття монумента загиблим воїнам-односельчанам, на якому були викарбувані прізвища всіх загиблих в роки війни односельчан.
Нагальною проблемою села, що почалася ще в 70-ті роки, а в 90-ті стала просто загрозливо-катастрофічною, став масовий виїзд молоді за межі села в більші міста в пошуках кращої можливості реалізувати себе, неможливість отримати роботу на своїй малій батьківщині. Кожного року лише декілька молодих юнаків та дівчат залишалися підтримувати село і життя в ньому.
На початку 90-х років значні зміни в житті держави торкнулися і жителів села Чорний Ріг. В 1993 році колгосп ім. Шевченка було реорганізовано в колективне сільгосппідприємство (КСП) ім. Шевченка. В цьому ж році колишні колгоспні землі були розподілені на паї (всього 459) площею 2,5-4 га між працюючими в колгоспі працівниками та пенсіонерами. Фермерських господарств в селі не виникло, а паї селян були в колективній власності сільгосппідприємства. В 1999 році замість колективної власності на землю приходить приватна, КСП реорганізоване в приватне підприємство (ПП) ім. Шевченка. В колгоспі відбувається часта заміна керівництва. В 1974 -1979 роках головою колгоспу працював Акусок І.М., 1979-1985 роки - Михайленко В.Ф., 1985-1990 і 1995-1996 - М'ягкий В.З., 1990-1995- Воробей К.М.,з 1996 року до 2008 року сільгоспідприємства різних форм власності з різними назвами очолював Васильченко С.П.
В 2008 році відбулася зміна власника сільгосппідприємства. Власником ПП і орендарем земельних паїв жителів села став відомий український сільгоспвиробник екологічно чистої продукції Жуковський Олег Олексійович. Управляючим чорнорізьким підрозділом великого агрохолдингу було призначено Михайленка О.В. Але відпочивала земля від хімічних препаратів недовго – до 2012 року, коли цех підприємець згорнув діяльність спочатку в сусідній Радомці, а потім і в Чорному Розі.
В кінці 2012 року починається функціонування нової структури - ПП ,,Агрофірма ,,Чорний Ріг”, директором якої став Зінченко Володимир Іванович. Ця агрофірма тваринництвом не займається, а вирощує в основному кукурудзу і соняшник приблизно в однакових пропорціях.
Влітку 2013 року на місці колишнього тваринницького комплексу, де б могли утримуватися більше 1000 голів великої рогатої худоби, було збудовано зернопереробний і сушильний комплекс, а колишні два приміщення для худоби стали складами для зберігання кукурудзи і соняшника. Влітку 2014 року від сусідньої Радомки, де пролягала ділянка газопроводу, була протягнута гілка до зерносушильного комплексу, який перший рік працював на скрапленому природному газі.
Люди отримали роботу – на зерносушарках, на потужних німецьких тракторах CASE – 270, 285, надпотужних CASE – 500 і комбайнах (CASE), але ця робота є сезонною – взимку роботи в ПП завмирають і люди залишаються без роботи.
Чимало жителів села на початку 2010-х років почали займатися вирощуванням картоплі для продажу перекупникам. Тепер на пустуючих присадибних ділянках, господарі яких померли або повиїжджали з села і частково на орендованих ділянках земельних паїв селян росте картопля голландських, німецьких та інших європейських високопродуктивних сортів.
В 2007 році нашого села торкнулася Державна програма ,,Дорога в глибинку”. За 2 млн. грн., виділених державою, була прокладена, мабуть, найкраща в районі ділянка дороги довжиною 2 км від центру Чорного Рогу до села Бобрик, збудована автобусна зупинка в центрі села, прокладено тротуари і зроблені під'їзди до кожного будинку по центральній вулиці ім. Голуба. В 2011 році для вшанування пам’яті шістьох односельчан, розстріляних в 1942 році фашистами, на місці їхнього розстрілу, біля Старого ставка було відкрито пам’ятник, а наступного року відбулося його освячення.
Восени 2014 року за ініціативою і завдяки спонсорській підтримці колишньої піонервожатої і бібліотекаря школи Баранюк О.О. група учнів школи на чолі з Хромком Данилом розфарбувала в патріотичних кольорах автобусні зупинки в центрі села та на в’їзді до нього.
На жаль, майбутні перспективи села залишаються дуже невтішними. Якщо в 60-х роках в селі щороку народжувалося по 20-25 дітей, у 80-90-х – по 8-10, то в 2000-х – по 4-5, а в останні роки і ще менше. Школу зараз відвідує 38 учнів, ще 23 дітей дошкільного віку. Більша ж частина жителів села – це люди пенсійного чи передпенсійного віку.
Якщо держава не повернеться обличчям до села, не буде проводитись цілеспрямована державницька політика по створенню в селах робочих місць, залученню інвестицій, то сумна доля таких частин села як Козилівщина, де залищився 1 житель, чи Лубня, де живе двоє людей, може торкнутися і центральної частини села. Через 20-30 років тут практично не залишиться людей працездатного віку, лиш одні пенсіонери, але якщо й ті не переберуться до дітей у міста.
Визначні постаті села
Герой Радянського Союзу Семен Тимофійович Голуб
Голуб Семен Тимофійович – командир батареї 652-го артилерійського полку 202 стрілецької дивізії 27-ї армії 3-го Українського фронту, капітан.
Народився Семен Тимофійович 5 травня 1916 року в селі Чорний Ріг Семенівського району Чернігівської області в селянській сім’ї. В 1934 році закінчив три курси лісо технікуму, потім працював в колгоспі бригадиром.
В 1939 році був мобілізований до Червоної Армії. Брав участь в радянсько-фінляндській війні 1939-1940 років. В боях Великої Вітчизняної війни з лютого 1943 року. Перед відправкою на фронт закінчив курси молодших лейтенантів. Потім воював на Північно-Західному, 1-му, 2-му, 3-му Українських фронтах.
Командир батареї 652-го артилерійського полку капітан С.Т.Голуб відзначився навесні 1945 року в боях поблизу населеного пункту Шимонторнья на північний захід від міста Пакш поблизу озера Балатон в Угорщині.
9-11 березня батарея капітана Голуба відбила шалений наступ гітлерівських ,,тигрів” і ,,пантер”. Сам капітан Голуб особисто знищив три ворожі танки, два міномети, три кулемети і багато гітлерівців. Коли він вже був пораненим, продовжував керувати боєм батареї, доки десятки осколків від чергового вибуху ворожого снаряду не зупинили його серце.
Похоронений поблизу села Шимонторнья, на могилі Героя встановлено скромний пам’ятник. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування і виявлені при цьому мужність і героїзм капітані Семену Тимофійовичу Голубу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Крім цього звання, нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки. Ім’ям Героя названо центральну вулицю і школу в селі Чорний Ріг.
|
-->
