Іду по якійсь будівлі, щось на кшталт науково-дослідницького центру. Різні лабораторії, вчені…
Бачу Д. Її підводять до крісла. Вчений торкається якимось приладом її руки, показання приладу фіксуються на комп’ютері.
Д. бродить по лабораторії. Її ніхто не спиняє, мабуть, не заборонено. В руках – чорний ворон. Декілька пір’їн білі. Д. з вороном ходить по лабораторії, на неї здивовано зиркають вчені.
Д. відмовляється пройти вакцинацію. Дивлячись на неї, відмовляються інші пацієнти. Назріває бунт.
Двері розчиняються, ззовні вбігають люди в захисних костюмах і дихальних масках. Пущено якийсь газ. Викинувши руки вперед, Д. випускає птаха, щоби він зміг врятуватись. Закриває обличчя тканиною, та це не допомагає. Д. зникає з поля зору за фігурами людей у захисних костюмах.
Ворон сідає на моє плече. У дзьобі птах тримає папірець. Беру, обережно розгортаю, щоби прочитати одне слово: «Чекатиму».
Я в розпачі. Метаюся по будівлі. Вибігаю з нього до міста. Ніби провалююся в інший сон, опиняюся на кладовищі, блукаю нескінченим лабіринтом, пливу неспокійним морем... Знову й знову переходжу від одного сну до іншого. В голові й навколо неї повний безлад…
Чергового разу відкриваю очі й знаходжу себе на ліжку в якійсь невідомій кімнаті. Не можу її добре оглянути, тому що значну частину закриває добре відома мені людина. Чоловік стурбовано мене оглядає…
- Тату? Що сталося?
- Добрий день. Я Ваш лікар. Чи пам’ятаєте Ви своє ім’я й хоч деякі моменти з свого життя?
- Лікар?
- Я відповім на деякі Ваші питання, але спочатку ми маємо провести тестування Ваших ментальних здібностей. Будь-ласка, можете назвати своє ім’я?
Питань у мене багато. Відповідаю на питання лікаря, з нетерпінням очікуючи своєї черги. Деякі питання збивають з пантелику…
- Який зараз, по-Вашому рік, місяць?
- …
- Можете пригадати, коли, по-Вашому, Ви останній раз діяли не уві сні?
- …
- Як Ви ставитесь до людей, які не бачать у Вас людину?
- …
За півтори години лікар припиняє розпитування, нерішуче дивиться на мене.
- Виглядаєте стомленим…
- Лікарю, як Ви мені зараз нічого не розкажете, завтра я буду виглядати ще більш стомленим. Що зі мною? Де я? Що це за сни я постійно бачу? Чому я так мало пам’ятаю?
- Гаразд. Я розповім Вам основне. Решту Ви пригадаєте самі через добу-дві.
Ви згадали своє ім’я, ще деякі факти з минулого, це добре. Ви назвали рік невірно, тому що події, які відбувалися того року, були використані при реконструкції Вашої особистості й лікуванні психіки. Зараз 2121 рік і ми не на Землі.
Всі Ваші сни були пов’язані з боротьбою певних протилежних сил. Ви з друзями вважали при цьому себе патріотами.
Одне з відомих визначень поняття: «Патріот – той, хто любить свою Батьківщину, відданий своєму народу, готовий на жертви й подвиги в ім’я інтересів своєї Батьківщини». Тобто, поняття має позитивне забарвлення. Однак, патріотизм – це, як говориться, лише один бік медалі.
Для всього живого логічним є бажання зберегти життя. Віддати своє життя за життя іншого - також зустрічається в природі. Це може зробити бджола, захищаючи сім’ю; пташка, яка безстрашно кидається на кішку, що підкралася до гнізда; мати, захищаючи дитину. Наука називає це явище родинним альтруїзмом. Родинний альтруїзм дістався й нам у спадок від первісних людей і зберігся до наших часів, тому що допомагав людству вижити. Людина, що гинула за своїх родичів, гинула за збереження й поширення своїх генів. Якщо самопожертва (або інші, не такі крайні вчинки) робиться за весь народ чи країну, в якій, звичайно, живе багато родичів героя, ми називаємо це патріотизмом. Самопожертви в ім’я своєї країни й народу сприяли виживанню народу в сутичках з іншими народами. Те плем’я, в котрому було більше осіб, готових до самопожертви, мало більше шансів за однакових інших умов.
Війна – завжди кров і смерть. Є, звичайно, війна визвольна і є війна загарбницька. Перша з них визнається справедливою, друга – ні. Результати в обох однакові: страждання й смерть. Єдина істотна різниця – в першому випадку народ не має прийнятних можливостей уникнути нав’язаної сусідом війни. І в такому разі альтруїстичні жертви виправдані. Але в обох випадках зростання патріотичних почуттів супроводжується ростом ксенофобії і агресії у певного кола осіб до протилежної сторони. Ділянки нашого мозку, які відповідають за ці функції, дуже тісно взаємопов’язані. Тому, сталося так, що в ХХ-ХХІ столітті гіпертрофований патріотизм став загрозою існування людства.
В глобальному світі нашпигованому ядерною зброєю наша любов до Батьківщини, зневага чи ненависть до сусідів, у яких ми вбачаємо пародію чи карикатуру на нас могли привести до катастрофи. І привели. Лідер однієї з країн, якому здалося, що його та його країну недооцінюють, розпочав війну. Народ країни, заражений почуттями зверхності й ненависті до всього світу, не усунув лідера від влади, а, навпаки, підтримав його.
На нашій планеті нема народів і країн і, здається, нема ніяких причин для розвитку групового альтруїзму і супутніх негативних моментів. Швидше за все, це явище поступово зникне. Але поки населення планети ще дуже мале, ми не можемо дозволити собі визволити цього монстра. Тому ми дуже ретельно тестуємо реанімованих. Тих, чий рівень ксенофобії перевищує встановлену норму і ми не можемо вилікувати, залишаємо до кращих часів.
За 25 років по війні планета втратила понад 90 відсотків усіх видів живих істот. У віддалених від наукових і промислових центрів регіонах, які дивом вціліли, без сучасної медицини, без розвиненого сільського господарства середня тривалість життя знизилася до 30 років.
На щастя для людства знайшовся вихід.
Космічні подорожі в фантастичних романах ХХ століття гарно виглядали, але були нездійсненні через проблему нестачі енергії. Навіть фантасти не могли запропонувати таке реальне джерело енергії, яке дозволило би розігнати до потрібної швидкості космічний корабель з десятками астронавтів, водою і їжею, одягом, кімнатами для них, з масивним корпусом, який би захищав людей і прилади від жорсткого випромінювання в космосі, і ще більшою масою палива, яке давало би цю енергію протягом усього багаторічного польоту. Однак одній з груп учених вдалося (зважаючи на обставини, в яких їм довелося працювати, це подвиг) зробити відкриття у науці, зовсім із космічними подорожами не пов’язаній, у біології. Вони розробили комп’ютерні симулятори всіх видів нейронів – нервових клітин людини. Далі справа була за комп’ютерами нового покоління, які змогли виконувати всі необхідні операції з 100 мільярдами нейронів і в сотні разів більшою кількістю можливих зв’язків між ними.
На жорсткому дискові нашого корабля масою 60 кг зберігалися близько 200 тисяч особистостей...
- Як з нашого мозку робився електронний варіант? Ми – копії, а оригінали лишилися на Землі?
- Оригінали – ми, копій не лишилося.
Уявіть собі, що Вам замінили один з Ваших нейронів на комп’ютерний. Це Ви чи Ваша копія? Повторимо ту ж саму операцію з 10, 100, 1000, мільйоном нейронів і до тих пір, поки не замінимо всі. Це й було зроблено з нами. ДНК наших тілесних оболонок розшифровані й, разом з банком ДНК всіх відкритих на час відльоту тварин і рослин, також зберігаються на комп’ютері.
Пріоритетними, хоча не без винятку, для космічних кораблів вважаються планети з великим вмістом карбону, кисню і води. Коли наш корабель досяг мети подорожі, то з речовин, які були знайдені на планеті, на 3d принтері були створені роботи, які, в свою чергу, створили всю необхідну на перших етапах інфраструктуру. Зараз за допомогою розшифрованих ДНК продовжується створення органічних тіл, а наші віртуальні нейронні сітки замінюються на реальні. Так, поступово на планеті з’являється колонія. Зараз нас трохи більше 65 тисяч.
- Я точно не сплю? Це ще один сон?
- Зараз буде, після того як Вас покину.
- Лікарю, зачекайте. Ще одне питання. Хто така Д.? Чи вона реальна?
- Цілком. Як і більшість персонажів Ваших снів. Її справжнє ім’я – М. Вона дуже цікавилася Вашим станом. Їй дали знати. Зараз вона на іншому континенті, досліджує тамтешні мінерали, але завтра зранку буде тут.
Через три дні
Заходимо з Д. (я її все ще так називаю) до її кімнати. Д. закриває штори, вмикає світло, бере мене за руку, підводить до шафи й піднімає занавіс. З полиці на нас дивиться портрет Бандери. Ми з Д. зі змовницьким виглядом посміхаємося один одному.
* * *
Коментар.
Взагалі, ми хотіли потішили публіку описами снів десь сімнадцяти чи вісімнадцяти, але реакція декого зі знайомих, які говорили щось про психіатрів, насторожувала, тому це остання частина твору. Хіба що нас дуже попросють про друге перероблене й доповнене видання.
У творі я перш за все хотів познайомити читачів з деякими цікавими даними з біології, але зробив це в отакий от спосіб – фантастичне оповідання. Щоб краще читалося, ми додали трохи сучасних настроїв. Невідомо, щоправда, наскільки це спрацювало…
Щодо ідей лікаря, вони більш-менш докладно описані в тексті. Якщо кому щось не до кінця зрозуміло, пропоную переглянути 10-хвилинний ролик за темою тут. Це відео спричинило значний резонанс у російському Інтернеті і, я вважаю, стане дуже великою краплею в тій воді, що камінь суспільної думки точить.
Якщо раптом про внутрівидову агресію кому захочеться взнати більше, хочу порекомендувати перш за все К истокам агрессии Конрада Лоренца. Хто-хто, а він про це знає. Нобелівський лауреат по біології в молоді роки був членом НСДАП і воював проти Радянського Союзу, за що відсидів декілька років таборів.
Ми з Іллєю Костянтиновичем дещо розійшлися в думках на те, що має бути написано в заключній частині, тому помилок, мабуть, буде більше
* * *
Петро Бузунко, м. Семенівка
|
-->
