 Сонячний ранок зустрів мене на міській автостанції яскравими променями та зеленою тінню парку навпроти. Руку трохи тяготила сумка з речами, давався взнаки час у дорозі, але настрій був піднесений: серце билося жвавіше, аніж завжди. Всередині вирувало якесь особливе відчуття чогось небуденного. Не вперше і ще не востаннє я приїхав складати сесію, все до болю знайоме і, ніби, також раде мене бачити.
Ноги знають уже всі дороги і несуть на квартиру на автопілоті, майже не взаємодіючи з мозком, котрий зайнятий хаотичними думками, неквапливо розкладаючи все по «поличкам» , певно, відчуваючи, що працювати йому доведеться багато, вмикає енергозберігаючий режим. Але я не просто йду – насолоджуюся, просто оглядаючись навколо себе.
Глухів нині – невеличке мальовниче містечко на Сумщині, історія якого сягає глибокої давнини. Згадки про нього з’являються в Іпатіївському літописі. Місто жило в різні часи по-різному, найвизначніші сторінки для нього – 18 століття, коли його було обрано столицею Гетьманщини. Друга половина 19 століття була характерна архітектурним та культурним відродженням за рахунок меценатів, найвідомішим із яких був цукрозаводчик М. А. Терещенко (на скільки мені відомо, його нащадки й нині не залишають місто без допомоги).
У 1874 році було відкрито Глухівський учительський інститут, який майже за півтораста років свого існування та перебудов системи педагогічної освіти увібрав у себе досвід трьох віків та знання багатьох світил науки. Сьогодні – це Глухівський національний педагогічний університет ім. О.Довженка, названий на честь свого видатного випускника.
Доля привела мене сюди три роки тому. Спочатку відчуття були неоднозначні: невелике місто, аж ніяк не мегаполіс… Але не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти - перше враження виявилося помилковим. Місто живе студентами, воно ними наповнене, вбираючи енергетику молоді. В той же час нема столичного хаосу та швидкості, натомість є неквапний плин, розмірений та впевнений. Ще пізніше виявилося, що саме такий ритм і був мені потрібен, а викладацький склад університету – сильний та досвідчений, що не може не тішити. Доводилося стикатися зі скептиками, які неоднозначно посміхалися, коли чули, що навчаюся в Глухові, на що слід зауважити: тебе навчать усьому не гірше ніж деінде, але коли не схочеш сам – не допоможе жоден престижний столичний ВУЗ.
Другий день сесії – найскладніший. Розклад уже узгоджено, група у зборі,а викладачі у повній боєготовності і ще не встигли з нами виснажитися. Пари, пари, пари… Наприкінці дня переповнює відчуття, ніби мозок починає сам себе перетравлювати. Але усвідомлення того, що ти успішно виконав певну роботу та знайшов сили не скласти руки, дає відчуття маленької перемоги над собою та навчальною програмою.
Тому ввечері, коли сутінки починають спускатися на верхівки споруд та лягати перехожим на плечі, з чистою совістю можна викроїти час на прогулянку містом, вдихаючи прохолодне повітря, цілком і повністю віддавшись думкам. Блукаючи парковими доріжками, милуючись краєвидами та ошатністю міста відчуваєш себе частинкою великого благородного середовища.
Так склалося, що спробувати на смак граніт науки мені вдається тільки тричі на рік. На жаль, не можу описати студентське життя усіма фарбами та розповісти про всі позитивні сторони навчання, але одне я знаю точно - пам’ятатиму протягом усього життя свій університет, історичний дух міста, а колись, коли відчую, що про молодість згадую в минулому часі, махну на все рукою і відвідаю вулиці та сквери, наповнені згадками про юність, щоб побачити, як весело та жваво снує містом молодь.
Тож, шановні абітурієнти та студенство початкових курсів,цінуйте кожну хвилину неповторного студентського життя. Це одночасно період романтики та напруженої роботи. І пам'ятайте - саме у цей період (студенства) формується "трамплін" для стрибка у життя на багато років уперед.
|
-->
