|
У статті розглянуто історію та роль органів місцевого самоврядування в житті суспільства на прикладі територіальної громади міста Семенівка Семенівського району Чернігівської області від найдавніших часів до сучасності. Показано багатовікову історію розвитку Семенівки від поселення часів Мезинської стоянки до хутора, дєрєвні, села, слободи, містечка, селища міського типу, міст, вплив зміни статусу населеного пункту на його розвиток. Розкривається роль Семенівки як первинного адміністративно-територіального центру навколишньої території – Семенівської волості, селищної та міської рад, Семенівського району. Матеріали та факти, викладені в статті, будуть цікаві історикам, краєзнавцям, спеціалістам місцевого самоврядування та державної служби, студентам та широкому колу читачів, особливо напередодні проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні. Враховуючи прикордонне розташування Семенівки, стаття буде цікавою для жителів Росії і Білорусії.
Місцеве самоврядування – це здатність жителів територіальної громади самостійно вирішувати свої питання.
Якість життя українців та наближення його до світових стандартів – одне із головних та важливих завдань нашої держави, яке неможливо реалізувати без надання громадам широких повноважень. Адже сильні і незалежні громади є ознакою міцного громадського суспільства.
Реформа місцевого самоврядування – пріоритет регіональної політики в Україні. Згідно «Європейської хартії місцевого самоврядування» місцеве самоврядування означає право і спроможність місцевих властей в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення. Місцеві власті, в межах закону, мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене ніякому іншому органу. Муніципальні функції, як правило, здійснюються тими властями, які мають найтісніший контакт з громадянином [5].
Згідно статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» – «Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право на реальну здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст» [6].
Реформа місцевого самоврядування повинна проводитись з врахуванням досвіду багатовікової історії розвитку самоврядування в Україні. Розглянемо, як розвивалося місцеве самоврядування в кожну історичну епоху, від найдавніших часів до наших днів на території, яку зараз займає місто Семенівка, Семенівська міська рада та Семенівський район Чернігівської області.
 Місто Семенівка – районний центр Семенівського району Чернігівської області, адміністративний центр Семенівської міської ради. До складу міської ради входить місто Семенівка та село Кути другі. Територія міської ради - 154 кв. км, площа міста Семенівка - 6,7 кв. км. В місті Семенівка - 8500 жителів. Територія Семенівського району - 1470 кв. км, населення – 18 тисяч жителів. Район межує з Новгород-Сіверським та Корюківським районами Чернігівської області, Стародубським та Климовським районами Брянської області Росії.
Першими населеними пунктами на території Семенівщини були стоянки давніх людей. За даними археологічних досліджень, проведених на території Семенівського району, заселення території, на якій зараз розташовано місто Семенівка та Семенівський район, розпочалося в період палеоліту, близько 20 тисяч років тому, за часів найдавнішої, знайденої та дослідженої на Європейському континенті Мезинської стоянки, розташованої на відстані 50 км від сучасного міста Семенівка [1]. Назва річок Ревна і Дрестна, на яких розташоване місто Семенівка – це за походженням балтійські гідроніми. Назви цим річкам дали представники давніх балтійських племен, які жили тут у 3-му – 1-му тисячоліттях до нашої доби.
Люди в ті часи жили племенами, мали досить високу внутрішню організацію /самоврядування/. Етнографи прорахували, що в селищах епохи палеоліту та неоліту, люди жили по 20 – 30 років. Кількість населення селища складали 25 – 50 жителів. З них 30 % займалися мисливством, рибальством та збиранням плодів, 30 % – домашнім господарством, вихованням дітей, приготуванням їжі, доглядом за дітьми, старими та хворими. 40 % жителів селищ складали непрацездатні жителі – діти, люди похилого віку. Деякі вчені вважають період пізнього палеоліту періодом матріархату – тобто, старшою в сім’ї була жінка, а родовід вівся по жіночій лінії [2].
На Мезинській стоянці знайдено залишки культових споруд, це означає, що давні жителі Семенівського краю мали свої релігійні культи, а частина жителів професійно займалася релігією /шамани/. Завдяки самоорганізації населення краю того часу (місцевого самоврядування) жителі селища колективно влаштовували добування їжі (полювання, рибальство), відсікали напади ворожих племен, раціонально могли організувати свій побут, протистояти суворій природі, налагоджувати контакти з сусідніми племенами, організувати піклування про дітей та старих людей. Без місцевого самоврядування люди тих часів вижити поодинці не змогли б. Саме в цей час, на думку істориків, парна родина стала першою ланкою, основним осередком соціальної організації родової та родоплемінної общини. Родова община була побудована на колективістських засадах, які визначали звичаєво-правовий стан родини й кожного члена общини. На чолі кожної общини стояла родова знать: старійшини, вожді. Кілька родових общин складали плем’я, на чолі з радою племені. Кілька племен входили до об’єднань племен. Об’єднання племен могли спільно розподіляти сфери впливу, територію, розселення, давати відсіч ворожим племенам. Для керівництва общиною, родом, племенем, об’єднанням племен на загальних зборах відповідного колективу людей обиралося керівництво з числа найбільш здорових фізично, заможних та авторитетних членів колективу – це було керівництво органів місцевого самоврядування тих часів – відповідно ради общини, роду, племені, об’єднань племен.
З розвитком виробничих сил людства та удосконалення форм організації людського суспільства, на початку нашої доби, на базі родоплемінних відносин виникла модель існування людей в рамках держави.
З 2-го ст. нашої доби на території, яку зараз займає місто Семенівка та Семенівський район, жили племена східних слов’ян – антів, які входили до складу ранньодержавної формації східнослав’янських племен Полянська Русь, або Держава Антів. На думку історика Ореста Субтельного, Держава Антів займала територію від півночі Чернігівщини до Чорного моря.
У 2 – 9 ст. нашої доби наш край був прикордонною територією між східнослов’янськими племенами сіверян, дреговичів, радимичів, кривичів. Умовний кордон між цими племенами проходив по річці Снов. На думку російського історика В. Крашеніннікова «По річці Снов та її лівим притокам Ревні та Дрестні, по течіям річок Судость, Десна, Вабля – розселились племена сіверян. Праві притоки Снову, правобережжя Десни, були заселені радимичами, дреговичами та в’ятичами [15]. В Державі Антів був демократичний устрій грецького типу.
Візантійський історик того часу Прокопій Кесарійський писав: «Слов’янами і Антами не править один муж, а з давніх часів вони живуть суспільним громадським управлінням, і всі справи свої, добрі або погані, вирішують громадою» [2].
Політична організація племен ранніх слов’ян мала такий вигляд: верховна влада належала «кращим людям» – представникам родоплемінної знаті. Найбільш важливі справи вирішувались на загальних зборах жителів – «віче». Однак реальну владу мало не народне зібрання, а малі племінні вожді. В часи Полянської Русі у сіверян відбувається перехід від первіснообщинного устрою до ранньофеодального.
Під час Київської Русі на території краю, заселеного сіверянами, дреговичами, радимичами, річки Снов та Ревна (притоки Десни) проходив шлях великого полюддя, яким князі збирали та транспортували данину з підвладних племен та територій. Для охорони шляху великого полюддя, по берегам річок, які були в ті часи головними транспортними артеріями, за велінням князів, засновувалися укріплені «городища», «городки», що виконували військово-охоронні та торговельні функції. На території Семенівського району за 200 років археологічних досліджень такі городки були виявлені археологами по берегах річки Снов біля сіл Тимоновичи, Медведівка, Городок, по берегам річки Ревна біля Семенівки, Баранівки, Орликівки [1].
За часів Антської слов’янської держави Полянська Русь та в часи Київської Русі територія Семенівського краю, розташованого неподалік, в 60-ти кілометрах від давньоруських міст Новгород-Сіверський та Стародуб, які були центрами Новгород-Сіверського та Стародубського князівств, була в епіцентрі історичних подій тих буремних часів.
В старослов’янських легендах та билинах до нас дійшли відгуки боротьби наших пращурів – слов’ян – сіверян з хазарами, остготами, половцями, печенігами. Відлуння давньої історії Семенівсько – Сіверсько – Стародубського краю, який на протязі тисяч років був постійним прикордонням між різними народами і державами, ми знаходимо у »Велесовій книзі», «Повісті минулих літ», «Слові про Ігорів похід», давньоруських билинах «Про богатиря Іллю Муромця та Солов’я Розбійника».
Досі вабить істориків історія ранньофеодальної адміністративно-територіальної одиниці часів Київської Русі – Сновської тисячі, яка проіснувала більше 150 років і займала в 9 – 11 ст. нашої доби територію від Ревни до Замглаю, була однією з найбільш заселених територій давньоруської держави. На думку науковців саме в часи Полянської та Київської Русі формуються такі типи поселень людей як: «поселення», «хутір», «дєрєвня», «село», «селище» «город», «городок», «волость», «приход», «жизнь».
Історично так склалося, що в різні історичні епохи і в різних країнах (Київська Русь, Золота Орда, Велике князівство Литовське, Російське царство, Польща, Україна, Російська імперія) сам зміст цих понять суттєво змінювався. В часи «Київської Русі «місто» («город») –являло собою укріплене поселення. В «Енциклопедичному словнику» Ф.П. Брокгауза та І.Л.Ефрона «город» визначається як «поселення людей, штучно укріплене огорожею або валом чи ровом для захисту від нападів ворогів». Таких «городов» або «огорожених поселень» в Київській Русі було дуже багато. Саме тому давньоруська держава отримала від скандинавів назву Гардаріка – «країна городов», «країна огорожених поселень» [9].
Філарет Гумілевський в «Історії Чернігівської єпархії» називає Семенівку поселенням дотатарських часів (поселену до 1240 р.) і вважає, що спочатку наше поселення мало назву Задрєстновка» – від назви річки Дрьост (Дрестна), на якій розташована Семенівка. Тобто, Семенівка, раніше (до 1680 р.) мала назву Задрєстновка і цілком вірогідно пройшла такий шлях розвитку: поселення, хутір, дєрєвня, село, пригород, городок.
Як відомо з письмових джерел, у 1680 р., стародубським полковником, сином гетьмана України Івана Самойловича – Семеном Івановичем Самойловичем на річці Дрестні та Ревні було засновано козацьку слободу Семенівку, названу на честь засновника.
Інтернет ресурс «Словопедія»дає таке визначення різних видів населених пунктів на території сучасної України: [10].
Город (місто) – було на Русі центром,навколо якого групирувалися окремі поселення волості, був головним пунктом поселення, давав ім’я всій волості.
Хутор – невеличке поселення, яке зазвичай мало не більше 10 хат. Часто буває родинним поселенням. По мірі свого розширення перетворювалося на «дєрєвню», село. У донських козаків – хутор – це поселення на території станиці, яке не мало окремого адміністративного управління. У Східно-козацьких військах Російської імперії аналогом хутора було станичне селище.
Дєрєвня – це населений пункт з кількома десятками або сотнями жилих будинків індивідуальної забудови. Жителі, як правило, селяни, в основному зайняті в сільському господарстві. Великими вважають «дєрєвні» з 30 та більше будинками. Слово «дєрєвня» у відношенні до сільського поселення стало застосовуватись з 18 ст. До того воно мало значення «двор», ще раніше «пахотне поле». Саме давнє значення слова «дєрєвня» – розчищене від дерев місце для ниви, поля.
Село – до революції 1917 р. чітко відрізнялося від «дєрєвні». В селі обов’язково була церква. Село таким чином було центром сільського приходу – адміністративної одиниці, яка об’єднувала навколо себе декілька навколишніх «дєрєвень».
Слобода – це поселення, яке на певний час звільнялося державною владою, або її представником, від сплати державних повинностей та податей. Це розповсюджений тип поселень на території України, Росії, Литви у 11 – 17 ст. Характер пільг слободи залежав від часу та місця. Звільнення від податків було стимулом для заселення певної території.
В 1680 р. Семенівка виникла як козацька слобода на кордоні України з Росією та Польщею. У 18 ст. такі пільги були відмінені зовсім. Слободи стали звичайними селами, або ж поселеннями міського типу – «мєстєчками».
В Київській Русі існувало дві форми земельної власності – «жизнь» – село, повна власність господаря – феодала та «волость» (бєнєфацій) – власність умовна, яка не відчужувалася.
Приход – адміністративно-територіальна одиниця, в деяких країнах аналогічна «общині», «волості». Виникають приходи зазвичай на основі поділу на церковні приходи, внаслідок розподілу церковних та адміністративних потреб.
Якщо історичним першоджерелом місцевого самоврядування є племінне самоврядування в додержавний період, то основними формами місцевої демократії за часів Київської Русі були віче (міське, територіальне) та збори (сходи) верві – жителів кількох сіл або інших населених пунктів.
Віче – це збори дорослого вільного населення населеного пункту і навколишніх територій. Віча скликалися для вирішення найважливіших питань. Для розгляду поточних справ громади з числа вільних жителів населеного пункту обирався війт. Для вічової організації було характерним більш-менш чітке розмежування повноважень між князем та вільним населенням громад. До компетенції князя відносилися питання судочинства, адміністративного управління, податків. Віча відали питанням миру та війни, закликали або виганяли князя, брали участь у формуванні адміністративних та судових органів.
Суб’єктом міського та сільського самоврядування виступали міські та сільські громади, які користувалися значною адміністративною, господарською і судовою автономією. Економічною основою міського та сільського самоврядування часів Київської Русі становила міська та сільська корпоративна власність, у тому числі і на землю. Місцеві громади самостійно встановлювали правила господарювання, місцеві податки, платежі та інші повинності.
Після входження українських земель до складу Великого Князівства Литовського елементи місцевого самоврядування, особливо в містах та містечках отримали подальший розвиток у формі війтівства. Війтів обирали на сільських та міських вічах, що у документах отримали назву «громади», «копа», «купа». Досі на Семенівщині зберіглися прізвища Войток, Старовойт, Старостін, Войтенко, Войтік, предки яких були в свій час війтами (старостами) місцевих громад.
Згідно офіційних джерел Семенівська волость Новозибківського повіту Чернігівської губернії була утворена у 1861 р. Проте, на думку автора, це відбулося набагато раніше. В Інтернет ресурсі «Словопедія» дається така інформація: «Волость – це поняття означало:
1. У Київській Русі певна територія, підпорядкована єдиній владі (князю, монастирю, тощо).
2. У Великому Князівстві Литовському – це складова частина повіту, інколи тотожня повітові.
3. Форма територіальної громади в Україні 14-го – 16-го ст.
4. У Росії – найнижча адміністративно-територіальна одиниця в сільських місцевостях; з 1861 р. волость – одиниця станового селянського самоврядування; зберігалася в Україні як самоврядна одиниця до адміністративної реформи 1924 – 1925 рр., в Росії до 1928 – 1930 рр.»
Згідно «Толкового словника» В. Даля – «Волость – від старинного слова «власть», урядова сила; область, край, частина землі, держави у власності однієї особи; княжий уділ.
Волость – це старовинна побутова назва одиниці сільського населення; декілька сіл або поселень одного власника або відомства; зараз (у 19 ст.) це кілька сел і «деревень» під управлінням одного голови або волосного старшини. Волосне управління складається з старшини і старост та писаря і земського. Волосний сход або сходка, міська сходка з усієї волості, протилежне значення – сільський або приватний сход з одного поселення. Волоститель – управитель волості; волосити – управляти, «властвовати».
Вірогідно, що враховуючи географічні, природно-кліматичні, геополітичні, прикордонні та військово-адміністративні фактори впливу на розвиток Семенівки, населений пункт, який носить сьогодні назву Семенівка, і який існує дуже давно, був адміністративним центром навколишньої території (волості) ще з часів Київської Русі та Великого Князівства Литовського.
З найдавніших часів і до другої половини 17 ст. не можна було провести чіткий кордон та встановити різницю між міськими та сільськими поселеннями по кількості населення, характеру управління і господарювання.
В Російській імперії початок новому «городовому устройству» покладено у 1699 р. Петром 1, коли місто («город») становив собою складне «сословное поселение», адміністративний і господарський центр, основний пункт імператорської влади.
Наприкінці 18 ст. на території Російської імперії з’явилися «посади» та «містечка» – окремий тип поселень, жителі яких були в основному зайнятими у торгово-промисловій сфері. Такі поселення займали проміжний стан між містом («город») і селом, були схожі на сучасні селища міського типу [16].
У перші роки свого заснування Семенівка мала статус слободи, а з початку 18 ст. до 1917 р. Семенівка – «местечко владельческое и козачье». У 1859 р. напередні відміни кріпосного права, в Семенівці нараховувалося 1287 дворів, де проживало 7774 жителя. З них лише 30 сімей складали чиновники, торговці, представники духовенства, козаки. Решта – кріпосні селяни власника Семенівки поміщика П.Ладомирського. У 1860 р. поміщик П. Ладомирський володів в Семенівці та Семенівській волості 23645 десятинами орної землі, а його селяни-кріпаки мали 1300 десятин землі.
Внаслідок вигідного економічного розташування та спритності власників Семенівка швидко розвивалася. Ще у 18 ст. Семенівка стає значним торговим центром, де відбувається обмін товарами і продуктами сільського господарства та ремісництва між північною і південною частинами Малоросії. В середині 19-го ст. в Семенівці щорічно відбувалися три ярмарки, діяли 4 церкви, працював цукровий завод, парусинна мануфактура, різні дрібні кустарні майстерні. Семенівка з кінця 18 ст. стає центром Семенівської волості Новозибківського повіту (уезда) Чернігівської губернії [1].
Волость – це нижня, первинна одиниця адміністративно-територіального поділу в Росії в сільській місцевості. У 1797 р.і волості були утворені спочатку для казенних селян, після відміни кріпосного права у 1861 р. волості були утворені також для колишніх власницьких кріпосних селян. Утворена в ході реформи 1861 р. Семенівська волость була найбільшою за територією і кількістю жителів серед 11 волостей Новозибківського повіту Чернігівської губернії [13].
У Древній Русі волость – вся територія землі (князівства); напівсамостійна доля; сільська територія, підпорядкована місту [10].
До 18 ст. в Україні та Росії не було єдиного адміністративного поділу. Російська імперія ділилася на повіти, стани і т. д., які в свою чергу ділилися на дороги, волості, сотні та інші одиниці. Петро I провів реформу верхнього рівня, були утворені губернії, пізніше, в часи правління Катерини II, кількість губерній було збільшено, а самі губернії розділені на повіти. При Павлі I триває уніфікація адміністративно-територіального поділу, для управління казенними селянами затверджені волості. Таким чином вперше в Російській імперії склалася єдина система «Губернія – повіт – волость» (для казенних селян) і «Губернія – повіт – поміщицький маєток» (для власницьких селян). У 1837 – 1841 рр. волості були розділені на сільські товариства. Після реформи 1861 р. поділ на волості і сільські суспільства розповсюдили на селян-кріпаків.
Волость була нижчою адміністративною одиницею селянського самоврядування, утвореною з суміжних сільських товариств, з чисельністю населення від 300 до 2000 ревізьких душ чоловічої статі. Найбільша відстань віддалених селищ волості від центру управління в середньому не повинна була перевищувати 12 верст. При утворенні волостей за основу було прийнято поділ на приходи [10].
Кожне сільське суспільство, в тому числі і в Семенівці, мало свій орган самоврядування – сільський сход, де обирали сільських посадових осіб: сільського старосту, збирача податків, керівників сотень і десятків, на які був поділений населений пункт по кількості хат – соцьких та десяцьких. Сільський сход вирішував деякі земельні питання (наприклад, щорічний перерозподіл общинних земель громади по кількості «їдців»), розкладку податків, дрібні поліцейські справи.
Набагато більше значення мало для управління Семенівською волостю Семенівське волосне управління, яке складалося з волосного сходу, волосного старшини з волосним управлінням, волосного селянського суду. Всі ці селянські установи знаходились під управлінням та наглядом системи органів урядово-дворянського нагляду (мирові посередники, повітовий та губернський з’їзд мирових посередників, земський дільничний начальник ) [11].
Волосний сход Семенівської волості складався з виборних сільських і волосних посадових осіб /волосного старшини, сільських старост, помічників старшини, збирачів податків, засідателів волосного правління і суддів волосного суду/ і з селян, що обиралися від кожних десяти дворів. До компетенції волосного сходу Семенівської волості входило: проведення виборів волосних посадових осіб, розгляд всіх господарських та громадських справ волості, заходи організації громадського піклування, контроль за роботою волосних училищ (шкіл), волосних магазинів, розгляд скарг від жителів волості, видача довіреностей на ведення справ, планування проведення волосних зборів, затвердження питань, які виносяться на їх розгляд, перевірка та ведення справ за відправленням військової повинності, затвердження рішень сільських сходів.
Волосний старшина Семенівської волості обирався волосним сходом з селян, затверджувався на посаді і підпорядковувався з 1861 по 1874 р. мировому посереднику, з 1874 по 1889 р. – повітовому представнику з селянських справ, з 1889 по 1917 р. – земському начальнику. Остаточне звільнення його з посади залежало від повітового з’їзду. Волосний старшина відповідав за законом, за збереження «загального порядку і спокою» у волості. Він доводив до населення закони і розпорядження уряду, спостерігав за виконанням паспортних правил і судових вироків, вживав заходів до упіймання злочинців. Крім поліцейських, на нього покладалися і адміністративні обов’язки – він скликав і розпускав волосний сход, приводив у виконання його рішення, спостерігав за справами утримання шляхів сполучення, за відбуванням повинностей, завідував волосною казною, був розпорядником волосного бюджету.
Семенівське волосне правління складалося з старшини, всіх сільських старост або помічників старшини, збирачів податків, одного – двох засідателів і писаря. Обов’язковим у волосному правлінні була присутність тільки старшини та писаря. Писар призначався повітовим посередником, а згодом земським начальником і грав у волосному правлінні важливу роль. Волосне правління мало характер контрольно-дорадчої установи для деяких адміністративних справ, які підлягають колегіальному обговоренню і пов’язаних з матеріальною відповідальністю. У його діяльності поєднувалися елементи адміністративного управління та станового самоврядування і воно вело досить значне діловодство.
Волосний суд являв собою колегію з 4 – 12 суддів, які щорічно обиралися сільськими сходами. Цей становий селянський суд розглядав суперечки і позови між селянами (якщо сума позову не перевищувала 100 рублів, а з 1889 – 300 рублів), а також дрібні кримінальні проступки.
Волосні правління були ліквідовані Постановою Раднаркому РРСФР від 30 грудня 1917 р. «Про органи місцевого самоврядування». На зміну їм прийшли виконкоми місцевих рад народних депутатів [11].
Значний вплив на розвиток Семенівки мав статус «містечка» – поселення напівміського типу. Містечко вважалося «малим містом». На відміну від села в містечках жителі відносились до декількох соціальних та майнових станів. В Семенівці 18 – 19 ст. крім селян жили родини козаків, священників, ремесників, торговців. Великий вплив на розвиток містечка Семенівка мала значна єврейська громада, яка тут проживала у 18 – 20 ст. З 1791 по 1917 р. через Семенівку проходила «смуга постійної єврейської осілості» – кордон території, за межами якої заборонялося постійне проживання євреям. Це явище виникло внаслідок указу Катерини ІІ 1791 р., яким обумовлювався перелік населених пунктів на території Російської імперії, де дозволялося селитися і торгувати євреям. Зокрема ця територія – «черта єврейской оседлости» охоплювала спеціально обумовлені населені пункти міського типу (містечка), до яких було віднесено і містечко Семенівка Новозибківського повіту Чернігівської губернії [16].
Значний вплив в 17 – 19 ст. на розвиток містечка Семенівка та Семенівської волості Новозибківського повіту мали старообрядці, які оселилися неподалік від Семенівки. Новозибків – центр повіту був і є найбільшим центром Старообрядницької протопопії [1].
Після Жовтневої революції, з листопада 1917 р. до травня 1919 р., Семенівська волость входила до складу Новозибківського повіту Чернігівської губернії, була так званою «нейтральною зоною» між УНР та Росією. З травня 1919 р. 4 північних повіти, включаючи Новозибківський, були вилучені зі складу Чернігівської губернії УРСР і передані до складу новоутвореної Гомельської губернії Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки.
Значний вплив на прийняття такого рішення мав той факт, що з 1903 р. в місті Гомель був утворений Поліський комітет РСДРП (б), який об’єднав більшовицькі організації по лінії Поліських залізниць, до складу яких входили,і побудована у 1901 р. залізнична станція Семенівка (Семіоновка). До речі, статус «містечка» в Російській імперії мали також населені пункти біля залізничної станції [14].
З 1808 по 1924 рр. містечко Семенівка в територіальному плані було розбито на 13 менших за розміром адміністративно-територіальних одиниць – сотень. 1 грудня 1924 р. рішенням Новозибківської повітової ради Семенівка була віднесена до категорії селищ міського типу [1].
Постановою Центрального Виконавчого Комітету СРСР від 16 жовтня 1925 р. «Про врегулювання кордонів Української Соціалістичної Радянської Республіки з Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою і Білоруською Соціалістичною Радянською Республікою»: «В цілях врегулювання кордонів УСРР з РСФРР і БСРР … до складу УСРР включається … наступні частини території РСФРР – а) Семенівка волость Новозибківського повіту Гомельської губернії,…» [17]. З жовтня 1925 по жовтень 1932 р. Семенівська волость входила до складу Конотопського округу УРСР. З 15 жовтня 1932 р. селище міського типу Семенівка – центр Семенівського району Чернігівської області Української Радянської Соціалістичної Республіки [1]. У зв’язку з реорганізацією Семенівки у 1924 р. з містечка в селище міського типу, було утворено Семенівську селищну раду, проведено територіальне об’єднання «сотень». Семенівка була розділена на 6 мікрорайонів, підлеглих Семенівській сільській раді. Утворене у 1924 р. селище міського типу Семенівка, згідно з «Загальним положенням про міські та сільські поселення і селища», затвердженого ВЦВК і РНК РРФСР від 15.09.1924 р. (за ним всі населені пункти на дві категорії: міські та сільські) відносилося до міських поселень. Це дало значний поштовх подальшому розвитку Семенівки та Семенівського району.
У 1930 р. територія Семенівської селищної ради складалася з 7 населених пунктів. У 1933 р. в селищі міського типу Семенівка функціонувало 4 ради: Семенівська селищна рада, Комінтернівська, Широкопланівська та Піщанська сільські ради. Рішенням Чернігівського облвиконкому від 31.05.1958 р. селище міського типу Семенівка було віднесено до категорії міст районного підпорядкування, була утворена Семенівська міська рада. Селище Семенівка, Комінтернівської сільської ради і села Широкий План та Піщанка Широкопланівської сільської ради, були включені до смуги міста Семенівка. До складу Семенівської міської ради увійшли місто Семенівка та села Кути Перші та Кути Другі [1].
Перший з’їзд народних депутатів СРСР, який відбувся 30 грудня 1922 р. проголосив, що «в Союзі Радянських Соціалістичних республік та в союзних республіках (в тому числі і в УРСР) … вся державна влада належить народу і здійснюється ним через Ради народних депутатів».
В СРСР система рад була така: Верховна Рада СРСР, Верховні Ради союзних республік (в тому числі і УРСР), обласні, районні, міські та сільські ради народних депутатів. Законодавчою базою діяльності рад в СРСР були: Конституція СРСР, Конституції союзних республік (в тому числі і УРСР), Закони СРСР та союзних республік «Про Верховну Раду», «Про обласну Раду», «Про районну Раду», «Про міські та сільські ради», «Про статус народних депутатів та депутатів місцевих рад».
Згідно Закону УРСР «Про районну раду народних депутатів УРСР» від 15.06.1971 р. – «районна рада народних депутатів є органом державної влади в районі. Вона обирається громадянами, які проживають на території району на основі прямого, загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні, строком на 2,5 роки». У ст. 3 було сказано: «Районна рада народних депутатів вирішує всі питання районного значення, виходячи з загальнодержавних інтересів та інтересів громадян, які проживають на території ради. Районна рада проводить у життя рішення вище стоячих державних органів, керує діяльністю нижче стоячих рад народних депутатів (міських та сільських)».
Згідно Закону УРСР «Про міську та сільську ради народних депутатів» міська рада на території міста, сільська рада на території сільської ради виконували всю повноту державної влади та органів місцевого самоврядування. Міська рада та міський голова обиралися жителями міста на термін 2,5 роки. Діяла жорстка вертикаль рад: сільські та міські ради підпорядковувалися радам вищого рівня.
Згідно ст. 6 Конституції СРСР 1978 р. Комуністична партія Радянського Союзу визнавалася «направляючою, керуючою та організуючою силою в державі». Тобто партійні органи СРСР були в радянській державі головною владою. Головним партійним органом в СРСР був ЦК КПРС. В Україні УК КПУ, в областях – обкоми компартії, в районах – райкоми компартії. В місті – міськкоми КПУ, в селах – сільські партійні організації. Ради не мали права приймати будь-які рішення без погодження з партійною організацією відповідного рівня, отже це були другорядні, залежні від партійних, органи влади та самоврядування. Проте незважаючи на всі недоліки, за 70 років радянської влади, в тому числі і при участі органів місцевого самоврядування, було зроблено дуже багато для розвитку міста Семенівка та Семенівського району.
Подальший розвиток місцевого самоврядування на території міста Семенівка та Семенівського району пов’язаний з проголошенням у 1991 р. незалежності України, з 22- річним періодом розвитку незалежності Української держави.
Згідно ст. 5 Конституції України – «Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи місцевого самоврядування. Законодавчою основою для роботи органів місцевого самоврядування в Україні є Конституція України, Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Роль, місце та завдання органів місцевого самоврядування в Україні визначаються розділом 1.1 (ст. 140 – 146) Конституції України. Згідно ст. 140 Конституції України «Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – …самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України».
Місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси громад сіл, селищ та міст є районні та обласні ради.
Згідно ст. 144 Конституції України «Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, виконання яких обов’язково на відповідній території».
21 травня 1997 р. вступив в дію Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», який є базовим в організації роботи всіх органів місцевого самоврядування на території України.
Зараз в місті Семенівка живе 8500 жителів. В місті працюють 2 лісгоспи, торфобрикетний завод, Семенівська мануфактура, яка займається виготовленням взуття та постільної білизни, сільськогосподарські підприємства, 90 суб’єктів підприємницької діяльності (магазини, пилорами), 4 школи, 3 дитячих садки, 4 клуби, 2 бібліотеки, історично-краєзнавчий музей, дитяча музична та спортивна школи, стадіон, органи районної виконавчої влади. Видається районна газета «Життя Семенівщини». Через місто проходить залізниця, працює залізнична станція Семенівка. Семенівський район межує зі Стародубським та Климовським районами Брянської області Російської Федерації, район прикордонний. В Семенівці працює прикордонна комендатура, митниця. В 10 км від Семенівки, в селі Миколаївка, на кордоні з Росією, розташований міждержавний пункт пропуску «Миколаївка».
Органом місцевого самоврядування Семенівської територіальної громади є Семенівська міська рада. За 22 рокиНезалежності України відпрацювало 5 скликань міської ради, зараз працює шосте скликання. До складу міської ради, як органу місцевого самоврядування входить міський голова, 30 депутатів міської ради, 12 членів виконкому, 15 штатних працівників міської ради.
До міської ради шостого скликання у 2010 р. загальним голосуванням виборців міста було обрано міського голову (з 5 кандидатів), 30 депутатів, які представляють 6 загальнодержавних політичних партій.
Комунальною власністю міської ради є 3 міських дитячих садки, 3 клуби, мережа вуличного освітлення, водовідведення, 70 км міських доріг, 13 кладовищ, міський парк площею 14 га, пам’ятки, розташовані в місті, мережа міського теплопостачання, міський ринок. Фінансовою основою діяльності міської ради, міських комунальних закладів культури та дошкільної освіти, проведення робіт з благоустрою міста є міський бюджет.
2 комунальні підприємства міської ради «Ревна» (займається водопостачанням, водовідведенням, благоустроєм) та КП «Ринок» (організація міської ринкової торгівлі) існують за рахунок надання населенню платних послуг (тарифи). На комунальних підприємствах міської ради працює більше 200 працівників різних спеціальностей.
Згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міська рада виконує 55 різних функцій і повноважень як власних, так і делегованих державою. Семенівська міська рада, як орган місцевого самоврядування міської територіальної громади, спираючись на підтримку земляків, в тісній співпраці з органами районної та обласної виконавчої та представницької влади, направляє свої зусилля на вирішення тих проблем, які турбують Семенівців, проводить постійну роботу по забезпеченню нормальної життєдіяльності міста, його розвитку, захисту прав жителів Семенівки та села Кути Другі.
Підсумовуючи статтю про історію та роль органів місцевого самоврядування в житті суспільства та прикладі Семенівської територіальної громади Семенівського району Чернігівської області можна зробити висновок – місцеве самоврядування в Україні, і в місті Семенівка в тому числі, має багатовікову історію. Ми маємо за плечима його традиційні форми за найдавніших часів та часів Киівської Русі, Великого Князівства Литовського, Російського царства, Української держави козацької доби, земського самоврядування Російської імперії, досвід Радянської епохи та двох десятилить незалежної Української держави.
Скільки існує людське суспільство, стільки існує місцеве самоврядування – спільне вирішення людьми, які живуть на одній території своїх спільних проблем. З розвитком людського суспільства розвивалося і місцеве самоврядування, його форми та ефективність. Місцеві інтереси не можливо розглядати без тісного взаємозв’язку з інтересами загальнодержавними, а діяльність органів місцевого самоврядування в усі історичні часи найтіснішим образом перепліталася з діяльністю органів державної влади. Сучасний стан розвитку місцевого самоврядування в Україні та перспективи його розвитку ґрунтуються на основі досвіду минулих історичних епох, напрацьованому за багатовікову українську історію самоврядних традиціях, з урахуванням кращого світового досвіду.
|
-->
