Степан Федосійович Бібік (1926-1998) – чернігівський живописець-пейзажист, який, обравши професію художника, впродовж усього наступного життя ні на крок не відступав від обраного шляху і залишався вірним своєму покликанню. Звичайний пейзажний мотив народжував у його душі неповторний емоційний відгук, який він переносив на полотно, Саме тому ці твори досьогодні зачаровують незліченним багатством настроєвих відтінків у передачі різних станів природи.
Він народився 1926 року в с.Хотіївка Корюківського (тепер Семенівського) району Чернігівської області. Його дитинство припало на період 1930-х років, юність - на роки Другої Світової війни. По закінченню Хотіївської неповної середньої школи (1934-1941) Степан Бібік залишився в окупованому селі, а після його звільнення від німців вступив до лав Радянської Армії (1943-1950). У 1945-1948 роках він брав участь у радянсько-японській війні. Демобілізувавшись, він повернувся до Хотіївки, а з 1951 року оселився в Чернігові. Цього ж року він влаштувався художником-оформлювачем до кінотеатру ім. Щорса, де працював до 1956 року, після чого вступив до Чернігівського товариства художників (1956) та став працювати на Чернігівський художньо-виробничому комбінаті (1957-1986). У цей же час він здобув художню освіту на відділенні живопису Заочного народного університету мистецтв у Москві, брав активну участь в обласних виставках.
Про любов до мистецтва живопису і дбайливе ставлення до своєї роботи свідчать багато фактів із його творчої біографії. Степан Федосійович був людиною скромною, але завжди відкритою до спілкування, тому у Чернігові він знайшов не тільки улюблену справу, а й товаришів по пензлю, з якими зав’язалася тісна дружба на довгі роки. Також митець багато і плідно працював з натури, про що свідчить його великий мистецький доробок, у якому велика кількість етюдів. Робота на пленері за будь-якої погоди і пори року стала його незмінною традицією. Багато років поспіль щотижня він ходив за Десну писати натуру разом з художниками В. Береговцем, В.Коржем, А.Мордовцем, М.Прокопюком. Саме М.С.Прокопюк написав портрет Степана Бібіка в майстерні (1978 р.).
Серед жанрового розмаїття художник обрав для себе лише пейзажний живопис, хоча у його творчому доробку одинично представлений і жанр натюрморту. Він писав багато етюдів - на картоні, оргаліті, полотні, постійно відкриваючи для себе щось нове навіть у знайомих мотивах. Твори С.Бібіка відображають його внутрішній світ – тонкого лірика і поета, який усією душею відчуває і передає найтонші, ледь вловимі настроєві нюанси природи у багаточисельних варіантах натурних пейзажів, серед яких «Зоране поле», 1971 р., «Без назви. Етюд», без дати, «Річка Білоус», 1964 р., «Осінь на річці Білоус», 1970 р. Його невибагливим, стриманим за колоритом поліським краєвидам-імпровізаціям притаманний ліризм, тиха елегійність («Взимку» та «Повінь» (обидві 1971 р.), «Похмурий день», 1970 р.).
Етюди С.Ф.Бібік писав, організовуючи простір за допомогою ритму силуетів та шукаючи вдале співвідношення кольорів, поступово висвітлюючи чи затемнюючи плани, в залежності від загального завдання. Художник передав нам широку палітру власних відчуттів від першого подиху весни чи захоплення першим снігом, сум за згасаючими кольорами золотої осені та насолоду від літнього тепла («Перший подих весни», «Перший сніг» (обидві 1971 р.), «Сінокіс», 1970 р.). Ці твори, наділені особливою харизмою і неповторним настроєм, дивують віртуозністю володіння художником палітрою.
Приглушені тони полотен і етюдів, виконаних ніби на одному подиху широким динамічним мазком, стали візитівкою особливої вишуканої «бібіковської» творчої манери. Особливою свіжістю і невимушеністю вирізняються зимові та весняні краєвиди, які кількісно переважають на виставці. С.Ф.Бібік з великою любов’ю і ніжністю на тональних співвідношеннях кількох кольорів будує переливчасті пейзажі зі сріблясто-блакитним снігом та перлистим небом «Прийшла зима», 1971 р., «Подусівка», 1966 р., «Зимовий день», 1973 р. Використовуючи психологічну виразність кольору, він у стриману палітру іноді вводить більш звучні акценти, що грають на загальному тлі. Завдяки цьому його роботи здаються емоційно-виразними за змістом і невимушеними за живописом («Вітряна осінь», 1970 р., «Весна прийшла», «Зима», обидві 1971 р.).
Улюбленим композиційним прийом художника була висока лінія горизонту, яка надає пейзажам ефекту панорамності. В основному Степан Федосійович прописує три плани – перший, другий і дальній. Інколи живописний лейтмотив може знаходитись майже на горизонті - тоді художник підкорює йому весь простір пейзажу («Хатка на горі», 1970 р.), а іноді вирішуються відношення у творі, відштовхуючись від домінуючої плями на першому плані («Вид на Новгород-Сіверський», 1971 р., «Лісовий струмок. Етюд», 1970 р., «Останній сніг. Етюд», 1971 р.). Часто перший план він залишає вільним, насичуючи центр композиції, завдяки чому твори наповнюються повітрям і динамікою руху вгору. Так, підпорядковуючись діагональному ритму, прагне до горизонту, захоплюючи погляд глядача, звивиста річка чи польова дорога, осіння рілля чи стрімке джерело («Осіннє поле», 1970 р., «Осінній сум», «Весна прийшла», обидві 1971 р.). Іншим пейзажам художник надає більш камерного характеру, зосереджуючи увагу на центрі композиції і ніби згортаючи простір навколо нього («Приміщення художніх майстерень по вул. Попудренка», 1973 р.).
Насправді, Степан Бібік ніколи не писав природу механістично, а завжди привносив у відчуття дійсності своє власне людське начало, коли душевний стан – радість чи сум, любов чи меланхолійна задумливісь приходили у повну відповідність з натурою. А сама творчість для Степана Федосійовича стала радістю і життєвою наснагою, адже, проникаючи в дух пейзажу, споглядання природи стало для нього невіддільним від роздумів над власним життям.
|
-->
