Учень Погорільської неповної середньої школи Вася Коробко (31.3.1927-1.4.1944) став народним месником наприкінці 1941 року, коли йому виповнилось лише 14 років. Пізніше став розвідником та підривником. З березня 1943 року він був інструктором диверсійної групи в партизанському загоні імені Чапаєва, який діяв на території Семенівського, Новгород-Сіверського та інших районів північної частини Чернігівщини.
Про бойові справи В.Коробко свідчать щоденникові записи, зроблені Миколою Микитовичем Попудренком: «Група диверсантів-підривників т. Коробка 21 квітня 1943 року на перегоні Угли – Узруй, Новозибків- Новгород-Сіверський висадила в повітря ешелон з танками, бронемашинами і власівцями - нацистами. Знищено 1 паровоз, 2 вагони, рух на залізниці перервано на добу.
 Через деякий час командир партизанського з’єднання М.М.Попудренко сповістить у ЦК КП(б)У, що на рахунку В.Коробка 9 підірваних ворожих ешелонів. (Газети писали, що один підірваний ворожий ешелон дорівнював одному виграному бою).
Після визволення рідного краю від окупантів, він працює другим секретарем райкому комсомолу в Семенівці. На пленумі ЦК ЛКСМУ в Харкові В.Коробко домігся, щоб його зарахували у з’єднання Петра Вершигори в Першу Українську партизанську дивізію ім. С.А.Ковпака.
Знов летіли в повітря ворожі ешелони, знов гуляла легендарна слава про юного підривника, якому й сімнадцяти не виповнилось на віку. І рідні Погорільці тільки прислухались о неймовірних чуток про свого земляка.
В одному з боїв він загинув. Довгі роки по війні невідомим залишалось місце загибелі й поховання юного месника. Та з допомогою Василя Івановича Шельменка із міста Сквири Київської області, який був в бою, в якому загинув Вася, знайдено це місце: селище Смолокурне Каменського району Брестської області. Кілька років велося тут будівництво пам’ятного знака - триметрової стели з написом : «Тут 1 квітня 1944 року полягли смертю хоробрих за свободу і незалежність соціалістичної Батьківщини Коробко Василь Іванович, 1927 року народження, Сичева Павло Олександрович, 1921 року народження. Вічна слава партизанам – ковпаківцям.( «Деснянська правда», 1987, 30 березня).
Василь Іванович Коробко нагороджений орденами Леніна і Червоного Прапора, медаллю «Партизану Великої Вітчизняної війни» 1 – ї ступені.
Скільки їх було юних героїв минулої війни? Юний подолянин Валя Котик, білорус Марат Казей, сини полків діючої армії, зв’язкові партизанських загонів. Вони ходили в розвідку, добували цінні відомості про ворога, а посилали їх у небезпечні місця, куди дорослому й не пробитися. А вони юні і самовіддані, з честю виконували бойові завдання.
«Ось вам Вася Коробко - юний і сміливий народний месник, що прийшов до нас на самому початку партизанської боротьби. Хлопець прожив героїчне, яскраве і страх яке коротеньке життя. Непросто це було: в ускладнених умовах сорок другого року – дуже не щедрого на нагороди заслужити вищий орден воїнської доблесті - Червоний Прапор. Тим паче важко цього удостоїтись, коли тобі п’ятнадцять хлоп’ячих літ. А яких героїчних зусиль, якої міцності духу, самовідданості коштувало йому, Васі Коробку, потім заслужити вищу нагороду Батьківщини - орден Леніна, -згадував О.Ф. Федоров.
«На всю півмільйонну армію українських партизан був один Ковпак і один Федоров, один Попудренко і один … Вася Коробко. Повторюю, один Вася Коробко. Хоч ім’я їм , як то кажуть - легіон. Але Вася Коробко був один такий, один самобутній і неповторний герой Великої війни, хлопчина з Погорільців. Можна розповісти десятки героїчних вчинків юних патріотів
( але то буде розповідь про вчинок, а не про героїчне життя протягом трьох років війни), можна розповісти про сотні молодих підривників, але такого як Вася не було». Так писав В.Маняк в романі - документі «Рейд».
Війна стала точкою напруги в житті кожного, кульмінаційним моментом вияву людських можливостей і звитяг - моральних і фізичних.
На життєвому прикладі Васі Коробка простежуються шляхи становлення, дорослішання, змужніння молодого покоління патріотів-учасників всенародної боротьби з фашистською навалою.
Партизанський рух – це не просто частина військової історії, це видатне явище духовного життя народу. На бій проти фашистського поневолювача піднялися всі - від малого до старого. Люди які ніколи не тримали в руках зброї, не вдягали військової форми стали воїнами. Вони не скорились завойовникам, мужньо боролися, мужньо приймали смерть, залишаючись патріотами своєї Батьківщини.
Вони залишаються в нашій пам’яті. Пам’яті як складової частини духовного життя. Той хто пам’ятає завжди сильніший - до його духовного досвіду додається досвід минулих поколінь. Поколінь - воїнів, поколінь нескорених та овіяних вітрами слави, поколінь – переможців!
| 
-->
