 Автор даного матеріалу - Аліна Ковальова, "ГАРТ" №8 (2865) від 22 лютого 2018.
Влітку 26-річна Катерина і 33-річний Михайло Папченки із Семенівки святкуватимуть дерев’яне весілля — 5 років шлюбу. Разом же вони удвічі більше (до одруження ще стільки ж зустрічались).
Торік, коли їхній первісток Богданчик трохи підріс, вони захотіли дівчинку. А лелека приніс їм… трійню хлопчиків! 28 лютого Давиду, Макарові й Кирилку виповниться по 4 місяці.
«Так тут же трійня!»
На порозі у Папченків мене зустрів старшенький.
— Богдан Михайлович, — серйозно відрекомендувався. Відповів, що йому три з половиною роки. І повідомив: — Мама годує братиків.
Точніше, одного. Ще двоє малюків обідали на руках у бабусь — Катиної мами, Людмили Олександрівни, та Михайлової мами, Ніни Михайлівни. Богданчик крутився поряд, раптом стукнувся ніжкою — і до мами: «Подмухай!»
— Коли починаємо малих годувати, йому обов’язково в той самий момент потрібна мамина увага. Ревнує, — пожалівши синочка, пояснює Катя. — Аякже, він раніше був у нас один. І такий гіперактивний! Я жила тільки ним: без кінця колисала, два з половиною роки з рук не спускала. Тільки коли Богданчик став спокійнішим, звик сам засинати, мені трохи полегшало й захотілося другу дитину. Дівчинку.
Коли я пішла ставати на облік по вагітності, на УЗД виявилося, що б’ється не одне, а два сердечка (у нас тут апарат слабенький). У мене був шок. У моєму роду були двійні, але я не думала, що й самій прийдеться. Як одразу із двома справлятися?.. Чоловік підтримав, сказав: «Виростимо, все буде гаразд».
Перших два місяці вагітності пройшли нормально. Я ще перед Великоднем робила вдома генеральне прибирання, прала тюлі-штори, саджала грядки. Потім же було пекло…
Через загрозу зриву вагітності Катя двічі лежала на збереженні в Семенівці, потім її направили в область.
— У Чернігівський пологовий я потрапила на 14-му тижні, до лікарів Олександра Анатолійовича Скрипки і Людмили Валентинівни Познєвої. Мене зразу повели на УЗД і там ще раз шокували: «Так тут же трійня!» Але тоді вже сльози й переживання були більше через загрозу — не лише дітям, а й моєму життю. Мені порадили їхати в Київ, де краще обладнання.
Через знайомих ми дізналися про пологове відділення для вагітних з акушерською патологією в Інституті педіатрії, акушерства та гінекології (ПАГ). Там нас прийняла заслужений лікар України професор Наталія Яківна Скрипченко (до слова, за деякими джерелами, свого часу вона приймала пологи у співачки Ірини Білик і телеведучої Маші Єфросиніної. — Авт.). У мене виявили велику гематому матки. Призначили лікування. Там же сказали і про стать дітей. На іншому обстеженні перевірили їх аж до пальчиків, щоб переконатися, чи нема патологій.
Звістці про хлопчиків чоловік дуже зрадів. І, звісно, ми з полегшенням зітхнули, що із синочками все добре, що вони здорові. Адже нас лякали, що трійнята можуть «обкрадати» одне одного, бо одна плацента — одне харчування.
«Ексклюзивний випадок»
Загалом Катя провела в лікарнях аж 7 місяців.
— І в Чернігові, й у Києві догляд і ставлення до нас були дуже хорошими. До речі, в ПАГ я займала те ж саме ліжко, що й мама знаменитої п’ятірні з Одеси.
Зараз найперше, що у мене питають, дізнавшись про трійню: «Це було штучне запліднення?» У тому-то й рідкість, що ні. Науковою мовою це називається «монохоріальна тріамніотична трійня». До мене в палату постійно приходили аспіранти, під час професорського обходу про мене говорили: «Це наш ексклюзивний випадок». Лікар, Вікторія Геннадіївна Тиха, казала, що кожна їхня п’ятихвилинка починалася з мене.
Я вставала тільки в туалет, помитися, поїсти, перевдягтися. У мене був просто величезний живіт. Він давив на діафрагму, матка була розтягнута. Траплялися такі запаморочення, що перед очима кімната «плавала». Страшенно боліла шкіра на животі. Бувало, всі сплять, а я й очей не склеплю. Кожен рух подразнював шкіру, і вона пеком пекла. Лідокаїном бризкала живіт, аби знеболити. Я досі його не відчуваю, він онімілий.
28 жовтня стукнуло 33 тижні вагітності, і в мене почалися перейми. Лікар, Наталія Яківна, пообіцяла: «Я все зроблю так, що ти ще сама дівчинку народиш». О 7.30 мене забрали на кесарів розтин, а вже о 8.12 з’явився Давид, о 8.13 — Макар і Кирило. Розрив між ними — буквально секунди. Я зразу відчула таке полегшення! Стало вільно дихати. Кесарили мене під спинальною анестезією, мені синочків одразу показали й потім забрали в реанімацію, підключили до апарата штучної вентиляції легенів.
Перший день на них було страшно дивитися: вони лежали у трубочках (їх і годували через зонд), такі малесенькі! Давид народився з масою 2100 г і зростом 46 см, Макар — 2040 г, Кирюша — 1920 г, обидва по 45 см. Хоча це дуже хороша вага, навіть двійнята не завжди такими бувають.
Півтора тижня вони побули в реанімації, поки почали самотужки дихати і їсти, тоді нас перевели в сусідній корпус. А додому відпустили, лише коли всі троє набрали по два з половиною кілограми.
Потрійна радість, клопоти й витрати
— Ще в ПАГ хлопчиків досконально обстежили. На жаль, без проблем не обійшлося. У найменшенького Кирюші виявили ваду серця — дефект міжшлуночкової перегородки. Нам пояснили, що, можливо, знадобиться операція. Ось у березні маємо їхати на обстеження.
Уже вдома спочатку в Давида, а за два тижні — й у Макара з Кирюшею вилізли пахові грижі. Бо через недоношеність черевні стіночки у них слабенькі. У два місяці ми повезли їх в Чернігівську обласну дитячу лікарню, їх прооперував завідувач хірургічного відділення Олександр Риженко. Знову попопереживали, особливо за те, як у Кирюші відреагує сердечко. Слава Богу, обійшлося.
Так, трійнята — це не лише потрійна радість, а й потрійні клопоти і ще — витрати. Хтось скаже: «На дітей же виділяють гроші!».
— Так, на кожного — по 40 тисяч гривень. Зразу дали по 10, решту виплачують по 850 гривень щомісяця три роки. Але, думаєте, їх вистачає? Суміш для недоношених, якою ми спершу годували дітей, коштує 380 грн., а вистачало її на три дні. Це зараз ми перейшли на іншу, та й вона недешева. Щодня у нас іде по 24 підгузки. Зразу по приїзді додому всі троє поміщалися в одному ліжечку, яке залишилося від Богданчика. Потім узяли ще два напрокат у знайомих. Поки що сплять один окремо і двоє — «валетиком», та скоро треба буде розділяти і їх. Візочок один був і ще один купили подвійний (потрійні дуже дорогі й габаритні).
На 30 тисяч, які дали одразу, ми купили на майбутнє два двоярусних ліжка з матрацами, бо потім таку суму з постійними витратами назбирати буде нереально.
Спасибі, дуже допомагають і мої, й Михайлові батьки, деякі знайомі. Я додалась у чернігівську групу в соцмережі «Двійнята». Її учасниці — мами, які знають, що таке багатоплідна вагітність, почали надсилати гроші й одяг. Багато чим діляться й дівчата, з якими я в різний час лежала у лікарнях.
Сама із синочками я практично ніколи не залишаюся, завжди хтось поряд для підмоги. Бо як заплачуть усі троє, що робитимеш? А погодувати чи переодягти їх одночасно й поготів неможливо. Як і заколисати. Буває, двоє сплять — третій не спить, або один спить — двоє ніяк (їх мучать кольки). Колись було положено: якщо народжується трійня, виділяють няню. Вона дуже нам потрібна! Бо обидві бабусі вже геть виснажені.
Що вже говорити про саму Катю. Хоча виглядає молода мама чотирьох дітей чудово!
— Богданчик до братиків спершу боявся і підійти. Згодом став їх гладити, цілувати. Тепер бігає соски їм миє, і памперси подає, і ліжечко гойдає. Правда, ми домовилися: не будемо його змушувати до цього або обмежувати: не бігай, не кричи. У нього теж має бути дитинство. Коли бабусі відпускають нас із чоловіком погуляти, то намагаємось і його брати із собою.
Розрив із Богданчиком був для мене дуже болючим! А він, коли я приїхала додому, навіть засоромився. Відвик. Був мамсиком, а став папсиком. Бо постійно з татом. Без мене мої мужчини одразу подорослішали, стали самостійними, навчилися готувати і вмикати пральну машинку.
А якщо серйозно, всім нам було дуже важко. І фізично, й морально. Усі переживали. Спасибі за підтримку чоловікові! Тільки він знає, як йому прийшлося: дружини поряд немає, треба було і про сина дбати, й до мене мотатися, і фінансово родину забезпечувати. Він і зараз молодець: без проблем годує, сповиває, «чергує», поки я відпочиваю.
— Нічого в житті просто так не буває, — каже Михайло. — Для чогось же нам таке Боже диво випало, значить, маємо витримати. Завдяки цьому зі стількома хорошими людьми доля звела!
— Ми вже синочків похрестили. У кожного — своя пара хрещених. Адже у них різні характери. Давид — спокійняга, якщо ляже, то спить. Макар — як сірник, крикливий, він дає жару бабусям! Кирюша дуже шустрий.
— Як ви їх розрізняєте?
— Найперше за одягом. А якось увечері проводили експеримент: бабуся виносила по черзі дітей у ковдрі, щоб одягу не було видно, а ми мали вгадати, хто це. Скажу чесно: помилялися. Придумали різнокольорові нитки на ручки: у Давида синя, в Макара фіолетова, у Кирюші оранжева. Я розрізняю ще й за формою голівок: у Давида кругленька, в Макара більш витягнута, у Кирюші трохи з одного боку приплюснута, бо він так лежав. І за вагою: якими вони народилися, в такому порядку й набирають — більший, менший, ще менший. Коли ж лежать на один бік, дивишся — ідентичні.
Наостанок питаю, на кого всі троє схожі?
— Нехай будуть на маму, — хитро усміхається Михайло, — бо вона у нас — красуня! — з ніжністю дивиться на дружину, яка подарувала йому аж чотирьох спадкоємців.
— Розчарування, що хлопці замість омріяної донечки, немає. Головне — аби були здорові. І в майбутньому на 8 Березня мене вітатимуть аж п’ять моїх чоловіків!
Аліна КОВАЛЬОВА,
м. Семенівка.
Фото автора
До теми
* Трійня народжується на кожні 7000 пологів, тоді як двійня — на кожні 85, а четверо близнюків — на кожні 700 тисяч.
* Перша у світі трійня (дві дівчинки та хлопчик), зачата в пробірці, народилася в Австралії 8 червня 1983 р. На прохання батьків їхні імена та імена дітей не повідомлялися.
* Найшвидше народження трійні вдалося американці Джеймс Е. Дак: 21 березня 1977 р. її Бредлі, Крістофер і Кармон з’явилися на світ за 2 хвилини без хірургічного втручання.
|
-->
