 Жовтий лист, кружляючи в повітрі, під музику осіннього вітру спустився на землю. Чарівна природа волинського краю навіяла мені щемливо-радісні й разом із тим незабутньо-сумні спогади про літа, які пролинули, як дивний сон і залишили в душі те, що ніколи не забувається. Як кадри кінофільму, вони з'являються переді мною знову і знову...
Дитинство. Незабутнє й неповторне. Біла селянська хата, а біля неї різнобарвні чорнобривці й розкішні жоржини - квіти осені. Матуся, ненечка моя рідна проводжає мене до школи вперше, урочисто вручаючи розкішний букет, який я несу своїй найдорожчій і найкращій першій вчительці ( Катерині Володимирівні). 
Тендітна, як берізка, вона мала велику силу волі і витримку, і ніхто з нас навіть ніколи не здогадувався, як їй багато прийшлося пережити, як до останніх сил боролася наша вчителька з невиліковною хворобою, а нам дітям дарувала сонцесяйну усмішку, добро і ласку, давала знання. Саме їй я завдячую тим, що вона зронила в мою душу зерна любові до моєї майбутньої професії. Саме тоді я вирішила стати вчителькою.
Юність. Пора розквіту й реалізації майбутніх планів. 10-й клас. Випускний бал. Я танцюю вальс зі своїм класним керівником. Дивлячись на мене уважно з-під великих окуляр, він історик за фахом пророкує мені майбутнє: "Ти будеш чудовим учителем"." Сподіваюсь, що я не розчарую Вас", - з усмішкою відповідаю йому.
Ніжин. Шумні аудиторії старовинного вузу притягують й разом з тим лякають абітурієнтів.
 Кожен із них мріє стати студентом цього престижного закладу, а конкурс - 8 чоловік на місце. І бар'єр потрібно подолати: чотири екзамени. І ось нарешті "списки щасливчиків" і радість осяює моє обличчя: я в ньому.
Чотири роки бурхливого студентського життя, промайнули, як одна мить: великі перемоги й маленькі невдачі, кропітка праця над конспектами й незабутні враження від подорожей до Києва, Львова, Бреста, Хотині, Краснодона, Москви...
15 серпня 1975 року - це єдиний запис у трудовій книжці, яким розпочато відлік моїй педагогічній праці.  Із розкритими обіймами мене, випускницю з червоним дипломом приймає досвідчений колектив, підтримує своїми мудрими порадами, навчає педагогічної майстерності.
Ніколи в житті не забуду свого першого наставника, директора школи №1 у якій я пропрацювала усе своє життя. Крок за кроком, рік за роком, я зростала тут як учитель. Моя улюблена робота давала мені натхнення. Як дитина, я раділа кожній бодай навіть невеликій перемозі своїх учнів. Вона рятувала мене в години розпачу й утрат, розправляла за плечима крила, не даючи впасти, піднімала до небес. І так 40 років.
І зараз перебуваючи на заслуженому відпочинку, перегортаю сторінки свого життя, згадую про все пережите, намагаюся допомагати всім, хто звертається до мене за порадою й підтримкою. Ніколи й ні за яких обставин не пожалкувала, що обрала такий шлях, який пройшла гідно і чесно.
 "Усе проходить, а музика вічна", - сказав герой фільму "У бій ідуть одні "старики". І наша професія теж вічна, бо ніяка найновіша техніка не може замінити живого слова, яке проникає в людські душі й запалює в них вогник любові і доброти.
Надія Курпас, м. Семенівка
--------------------
Читайте також:
- ПОДВИГ В ІМ'Я ЛЮДЕЙ
- КРИК ДУШІ. НАРИС.
- СОЛОДКЕ СЛОВО - ДИТИНСТВО. ОПОВІДАННЯ.
- ОСОБЛИВИЙ ДЕНЬ ДЛЯ ДІТВОРИ...
|
-->
