54-річний майстер лісу Семенівського лісництва Валерій Піскун з Миколаївки Семенівського району — один з шести учасників Миколаївського громадського формування «Кордон». Всього по області 15 таких формувань, загальною чисельністю 152 чоловіка. Від Миколаївки до Ломаківки Брянської області менше восьми кілометрів. А тому увага до цієї ділянки кордону особлива. Хоча у самій Миколаївці все спокійно. Увага місцевих зосереджена на заготівлі сіна. Сепаратистів тут, кажуть, не тільки не чули і не бачили, а и слова такого не знають (сепаратизм — прагнення до відокремлення, відособлення). На допомогу прикордонникам виїжджають хто на машині, хто на мопеді. А Валерій Піскун 15 кілометрів державного кордону з Росією об'їжджає на велосипеді.
За сепаратиста — премія
— Загін «Кордон» існує з 2008 року. Раніше до нього входило близько десяти чоловік. Зараз залишилося шестеро. Нас зібрали у лютому прикордонники. Просили про допомогу, — розповідає Валерій Піскун. — Я частяком по кордону їжджу. Лісник, робота така. Кордон за селом іде аж під саму Галаганівку (село Семенівського району).
 Ось на цьому старенькому велосипеді і патрулюю, — гладить свого залізного коня Валерій Гаврилович.
До «Кордону» раніше належавші його син Сергій Піскун. Його, як повідомляють прикордонники, навіть грамотою нагородили, у приклад усім ставили. Працював у лісництві. Але у травні розрахувався і поїхав у Росію, де на нього чекала дружина.
— Кордон, він який? — цікавлюся у чоловіка.
— Там і дріт колючий, і рови викопані, і полоси прориті. Дільничні по двоє ходять, — пояснює.
— Когось підозрілого зустрічали?
— Гриби, ягоди збирають. А більше нікого нема. Я ж їх не спеціально відловлюю. Як кого бачу незнайомого, документи прошу.
— Хоч одного росіянина на цьому боці бачили?
— Он росіянин поїхав, — сміється чоловік, показуючи на односельця. — Тільки він наш, місцевий. Поїхав у Москву, а потім повернувся. Пенсію російську отримує, бо там більша. А так — чистий українець.
— Документи якісь маєте, аби в інших паспорти вимагати?
— Звичайно, нам і посвідчення видали.
Валерій Гаврилович показує блискучу картонку. 3 одного боку — фото, прізвище та ім'я, з іншого — синьо-жовте тло.
— Якщо когось підозрілого помітите, що робити треба?
— Одразу повідомляти або дільничному, або прикордонникам.
— Заохочували якось?
— Говорили, коли що — то премія положена. Чи велика, не знаю.
«Голова, руки і ноги — ось моя зброя»
 До «Кордону» входить і 58-річний Леонід Новік, пенсіонер, колишній працівник лісництва. До загону, каже, брали тих, хто менше завантажений роботою. Його, зокрема, по-сусідськи попросили допомогти знайомі прикордонники.
— У мене мопед є. Чи по гриби, чи по ягоди поїхав, то і гляну. Шкоди поки нема ніякої.
До того, як почались конфлікти, росіян у нас багато було. Їм до Семенівки 12 кілометрів, а від Ломаківки до російського районного центру Стародуб більше 30 кілометрів. Нормальні, прості люди. Вони до нас їздили, ми — до них. Було, і наші п'яні трактористи на границю заїжджали замість села. То раніше вони хуліганами були, а тепер уже, виходить, провокатори.
Та зараз чоловіків і не пускають. От, наприклад, хоронили людину у Миколаївці, їхали родичі з Росії, то чоловіка не пустили. Треба документ. А хто похорон може передбачити, щоб документи готувати?
На діди приїздило повно людей із Ломаківки. А в цьому році не пропустили. Тільки трохи жінок було.
Навіщо тут блокпости? Ломаківці проти нас ніколи не підуть. Ми ж там усіх знаємо.
— Танків у Ломаківці немає?
— Як жінку проводили після дідів, не бачили танків. Казали, що у Климові танки стояли. Та хто їх бачив?
Вертольоти літають по кордону. В один і другий бік. У село до нас не залітають.
— А зброя у вас є?
— Навіщо мені зброя? У мене є руки, голова і ноги.
«Яка там б...дь буде. Кроме пастухів да грибників»
Добровольці допомагають охороняти державний кордон з Росією і у селі Костобобрів Семенівського району. До найближчого російського села Азарівка близько 6 кілометрів. Тут діє загін «Зірка».
— У нас життя не змінилось. Як пахали на городах, так і пашемо. Одно шо стали потроху зарплату затримувати.
Весною нас зібрали. І сказали, як щось побачите, то кажіть. У загоні цьому в основному мисливці, — говорить водій із Костобоброва Василь Шестак. — Як машина поламається у прикордонників, поїду поможу зробити.
— Як проїздиш, так і оглядаєш. Хоч на велосипеді, хоч на машині. Протяжність кордону до семи кілометрів. Усе спокійно. Кордон закритий, ключ у кармані, — сміється Василь.
— Зарплату вам платять?
— Яка там зарплата. Бензин і той за свій рахунок. Прикордонники — свої хлопці, як не допомогти, — запевнив Василь.
— То росіян ви тут не бачили?
— Яка там б...дь буде. Кроме пастухів да грибників.
— А як стіну від Росії ставити будуть?
— Поможемо, — запевнив Василь.
Чоловік запрошує разом з ним оглянути кордон. Ідемо полем по бездоріжжю, по накатаній траві.
— Оце ліс російський. Перед лісом пройшли, розпахали плугом, щоб наряди ходили, щоб дільничні мотоциклом проїздили, — показує Василь. Перед ровом табличка: «Увага. Державний кордон України. Прохід заборонено».
Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №26 (1468)
-------------------------------------------------
Читайте також на сторінках нашого сайту:
Холостяк Сергій Біда з села Лосівка.
74-річний листоноша на велосипеді проїжджає 36 кілометрів за день.
«Тишики давні голуб’ятники. Голубів і батько держав, і дід»
113-летняя Кристина Нагорная:«Если бы я мало работала, давно уже умерла бы»
Дожить до Победы
Прошел сквозь ад штрафбата
|
-->
