Територією Семенівського району протікає 23 річки. Напевне, не є секретом для кожного читача, що назва кожної річки несе певні історичні відомості, і дослідивши походження цієї назви можна дізнатится багато цікавого про минуле нашого краю - розповідає Олександр Бичков, який багато років досліджує історію Семенівського краю. Своїми дослідженнями він поділився з адміністрацією нашого сайту (semenovka.at.ua). Отже, наводимо результати його дослідження.
Місто Семенівка, районний центр Семенівського району, розташовано на берегах річок Дрьост та Ревна.
На східній частині міста Семенівка протікає Ревна – лівий приток річки Снов. Річка Рівна має загальну довжину 81 км, в тому числі по території Семенівського району 71,4 км. Ширина русла Ревни 7 – 10 метрі, глибина 05 – 3 метри. Швидкість течії 0,1 м/сек. Нахил русла 30 м на 1 км. Ширина пойми річки 2 км, площа річкового басейну 1660 кв. м. річка Ревна має 7 протоків загальною протяжністю 58,4 км. Ревна впадає в річку Снов.
р. Ревна поблизу с. Орликівка Семенівського р-ну. Фото - М. Волка
Через місто Семенівка, з півночі на південь, протікає річка Дрестна, яку місцеві жителі називають Дрьост. Річка Дрестна є правою притокою річки Ревна. Річка бере початок в урочищі Дрестновка, яке розташовано між селом Миколаївкою та Семенівкою, де досі в лісах проходить русло-стариця, та в урочищі Лози, яке розташоване біля урочища Бродки в 2-х км від Семенівки. Загальна довжина русла Дрьоста 12 км, ширина русла 0,18 – 2 метра. Нахил русла 3 м/км, ширина пойми 0,3 км, річкова довжина 0,6 км. Площа басейну річки 58 кв. км. Швидкість течії 0,1 м/сек. Заболоченість 6%, заселеність долини річки людьми 61%.
Дрестна впадає в Ревну в районі міських очисних споруд.
Русла річок Ревни та Дрестни дуже хвилясті, заболочені, заросли чагарниками. В поймах річок існують болота та озера, родовища торфу, торф’яні кар’єри. На річці Дрьост, в межах міста Семенівка є русловий ставок в урочищі Козакево, загальною площею 5,5 гектари, середньою глибиною 1,5 м, з обсягом води 82500 кубічних метрів.
Річки Дрестна та Ревна відносяться до басейну річки Снов. Річка Снов є правим притоком річки Десна. Снов бере початок біля села Сновськоє /Риловичи/ біля міста Новозибкова Брянської області. Довжина річки 253 км. В тому числі по Семенівському району 41,2 км, площа басейну річки 8700 кв. м. Долина річки 10 – 12 м., пойма 60 м.
Річки Ревна, Дрьост, Снов та інші річки Семенівщини живляться водою на 70% за рахунок поверхневого стоку атмосферних вод /талі води, дощі/ та на 30% - за рахунок підземних ключів. Весною, на протязі 10 – 15 днів, внаслідок повені, річки мають максимальний підйом води, потім поступово рівень води зменшується. Літній без льодовий період складає 150 – 170 діб на рік. В зимовий період річки живляться підземними джерелами.
Мене, як історика та краєзнавця, давно цікавило, що означають назви річок Семенівщини – Дрьост /Дрестна/, Ревна, Снов…
Вивчивши різні наукові джерела, зокрема «Топонімічний словник України», книги Е.М.Мурзаєва «Словарь местных географических терминов», «Історія походження Поліських гідронімів», И.Рассоха «Украинская прародина индоевропейцев», В.Крашенинникова «О дохристианском периоде истории Брянщины», М.П.Янко
«Топонимический словарь Украины» та ряд інших друкованих та Інтернет джерел, я знайшов цікаві відомості про річки Семенівщини.
Річка Дрестна /Дрьост/: у «Словнику місцевих географічних термінів» Е.М.Мурзаєв зазначає, що назва річки рентна /Дрьост/ походить від слів старобалтійської мови Драгва, Дрегва, Дрягва – які означають болото, зибун, трясина, топке місце. В українській мові поняття «дреговина» або «драговина» означають «волога низменість», «топке місце», «іглиблення, з якого витікає вода». Є значення слова «драгва» - «студень» похідним від слова драгва є слово дреговичи. Дреговичи – це древнє слав»янське плем’я, локально приурочене до Полісся, ім’я оформлене суфіксом «ичи».залишило слабкий слід в топоніміці – «Дражно» - в Білорусії, «Дряжина в Псковській області.
р. Дрьост, м. Семенівка. Фото - М. Волка
На сайті Геоманія є відомості, що слово «Драсва» - це середньовікове польське та чеське слово, яке означає мілину на річці, рихлий дрібний камінний матеріал. В білоруській мові слово «Дригва», «Дриг», «Дрязга» означає зибке болото, грязюку, трясину, болото, поросле лісом та кущами.
В книзі «Історичне походження Поліських гідронімів» вказується на древній характер Поліської гідронімії, зазначається, що слово «драговина» - це болотна кочка, вказує, що це балтійський гідронім, тобто так називали болотні річки представники давніх балтійських племен, які жили на півночі сучасної України в 3 – 1 тисячоліттях до нашої доби, ще до приходу сюди слов’янських племен.
В «Топонімічному словнику України» сказано: «Дрестна – ріка, права притока Ревни /басейн Десни/. Назву річки виводять від діалектного «дрезна», «драговина», «мочар», «болото». Дослівно назва Дресна означає – ріка з заболоченим руслом. Існують і інші тлумачення назви Дресна, менш вірогідні».
Назва річки Дрестна пов’язана також напряму з племенами дреговичів, які в 9 – 12 століттях заселяли територію в тому числі, яку зараз займає місто Семенівка.
Інтернет ресурс Вікіпедія дає такі відомості про дреговичів: «Дреговичі /старослав»янське «дьрьговичи», білоруське «дригавічи»/ - це східнослав»янський племенний союз, який жив в 9 – 12 століттях в районі Гомельської, Брестської, Гродненської та Мінської областей теперішньої білорусі.
Етімонологія назви дреговичи – скоріш за все походять від давньоруського слова «дрегва», «дрягва», що означає «болото», від середньо білоруського «дригва» - болото. Тобто назва племені «дреговичи» означає «люди, які живуть на болотах».
При заселенні Білорусі дреговичи просувалися з півдня на північ /до річки Нєман/, що вказує на їх південне походження. Літописи говорять про походження дреговичів, наряду з поляками та древлянами від осівших на території, яку зараз займає Білорусь племен білих хорватів, сербів і хорутан, які прийшли сюди в 6 – 7 віках нашої доби.
Під ім’ям другувітов дреговичи були вже відомі у 913 році імператору Візантійської імперії Костянтину Порфірородному, як плем’я, підкорене племенем русичів.
Дреговичи мали колись своє князівство, столицею якого було місто Туров. Підкорення дреговичів та захоплення їх території Київськими князями відбулося в 10 столітті.
Цікавим є історичний факт, що у 1918 – 1926 роках, після Жовтневої революції, розпаду Російської імперії, в процесі створення Радянського Союзу та уточнення державних кордонів між Українською, Російською та Білоруською Соціалістичними Республіками, Білоруські науковці та керівники Білоруської радянської соціалістичної республіки претендували на територію Семенівської волості, вимагали її включення до складу БРСР як історично білоруської території, спираючись на дані археологів, істориків, мовників, етнографів.
Як корінний Семенівець, я добре пам’ятаю, що ще у 60 – 80-ті роки минулого століття місцева повсякдення мова корінних жителів Семенівки дуже відрізнялася і від російської і від української, була найближча до білоруської.
Слід згадати і той факт, що з травня 1919 року по квітень 1926 року територія чотирьох північних повітів /уездов/ - Мглинський, Стародубський, Суражський і Новозибківський з Семенівською волостю в його складі були передані Радянським урядом із Української РСР до складу Гомельської області Російської Радянської Федеративної соціалістичної республіки, а з квітня 1926 року Семенівський район був переданий назад до складу України. І сьогодні часто жителі Семенівки називають жителів вулиці Приозерна «задрестновци», тобто люди з вулиці, яка знаходиться за Дрестною, тобто з-за болотної річки, люди з-за болота.
Той факт, що з прадавніх часів до нашого часу дійшли незміненими назви річки Дрьост, Ревна, Снов та інших річок, свідчить на думку науковців про те, що корінне населення нашого краю не змінювалося /принаймні його ядро/ з продавніх часів. А нові племена та нації, які з плином історичного часу проходили та осідали на постійне проживання на цих територіях співіснували з корінними жителями краю, асимілюючись з ним, переймаючи його назви річок, озер, навколишньої місцевості, мови, традицій, культури. Приносячи при цьому своє, нове.
В енциклопедичному словнику Брокгауза – Єфрона, виданому на початку 20 століття про Семенівку сказано так: «Семёновка, ранее Задрестновка – населённый пункт на севере Черниговской губернии». Архієпископом Філарет Гумілєвський у своїй історичній праці «Историко-статистическое описание Черниговской Епархии», виданій у 1873 році стверджував, що «Семёновка – поселение по всей вероятности не гетьманское, а дотатарское, т. е. поселено до 1240 года».
Наведені документи підтверджують той факт, що на місті Семенівки, в більш давні часи ніж це, відомо з письмових джерел /1680 р./, з давніх давен жили люди. Жили по берегам річок Дрестна /Дрьост/ та Ревни. Один з найбільш наближених у часі до 80-х років 17 століття населених пунктів, існувавших до заснування у 1680 році Семеном Самойловичем Семенівки називався Задрестновкою. До речі, до цього часу так називають семенівці сучасну вулицю Приозерну.
Скоріш за все, саме на базі Задрестновки Семен Самойлович заснував нове поселення, або підпорядкував собі, та забрав у свою власність старе /Задрестновку/, давши йому власну назву на честь свого імені.
На відстані приблизно 1 кілометр від руслового ставка на річці Дрьост в урочищі Козакево, на території сучасного Задрестновського лісу розташовані групи курганних могильників – поховань дохристиянський часів, з залишками згарищ – тризни, де знайшли останній притулок якісь знатні продавні задрестновці, які жили за багато століть до нас.
Дізнавшись, скільки часу річка Дрестна /Дрьост/ несе свою назву, ми дізнаємося скільки років на її берегах живуть люди на території, яку зараз займає наше місто Семенівка.
Якщо деякі науковці вважають що слово «дрестна» - це слово, яке обозначало болотні річки у давніх балтійських /пробалтійських/ племен, то співставивши це з даними археологічних знахідок, зроблених та задокументованих археологами на території Семенівського району та даними історичних джерел, можна зробити висновок, що першими «пробалтійськими племенами», які були предками балтійських племен і сучасних корінних жителів Прибалтики /Естонії, Латвії, Литви/, які з’явилися у нашому краї, були представниками племен археологічної культури Шнурової кераміки, яку ще називали культурою Бойових сокір, та Ямної культури, які заселяли територію нашого краю в період Доби бронзи у 3-му – 1-му тисячолітті до нашої доби. Тобто, 5 – 3 тисячі років тому назад. Саме стільки гіпотетично можна вважати річка Дрестна носить свою назву, такий реальний історичний вік має наше поселення – яке зараз має назву місто Семенівка.
Археологічна культура Шнурової кераміки, або Бойових сокір, яка на початку Доби бронзи розповсюдилася по всій Європі, включно з нашою територією, першу свою назву має від типу орнаменту на керамічних виробах /глечиках, посуді/, друге – від камінних сокір ладьєвідної форми з висвердленим посередені отвором для рукояті. До речі, одна з таких сокір зберігається в Семенівському історико - краєзнавчому музеї.
Ямна археологічна культура отримала свою назву по типу устройства могильних ям під курганами. Такий тип могильників-курганів знаходиться в задрестновському лісі.
Історики відмічали, що ці племена відзначилися войовничим характером, сповідали культ предків. На зміну цим племенам наприкінці доби бронзи в нашому краї жили племена землеробської Трипільської культури /в другій половині другого тисячоліття до нашою доби/. З 15-го століття до нашої доби, на протязі останніх трьох з половиною тисяч років, на території, яку зараз займає місто Семенівка та Семенівський район, живуть слов’яни. В 15 – 13 століттях це були прослав»янські племена Сосницької археологічної культури. У 13 – 8 століттях до нашої доби на території нашого краю жили племена Бондарихінської археологічної культури, які належали до слов»яно-балтської групи народів. У 8 столітті до нашої доби вони були витіснені на північ сучасної Чернігівської області більш войовничими племенами – носите лями культури скіфського типу Іранського походження. Скіфи, які заселяли наш край у 8 – 7 століттях до нашої доби залишили по собі не тільки артефакти, які знаходять місцеві жителі на території біля сіл Тимоновичи та Карповичи, але й їхню назву найбільшої річки, яка протікає в Семенівському районі – річки Снов. В перекладі з давньоіранської мови слово Снов означає «снувати», «витися», «шнурок» - «річка, яка в’ється».
Вчений Ігор Рассоха в статті «Українська пробатьківщина індоєвропейців» зазначає, що «індоєвропейське походження мають багато річок України, в тому числі річка Снов, назва якої означає «пливти», «текти». Після скіфських племен на території Семенівського краю, зміняючи один одного, в різні часи жили різні племена. У 7 – 2 століттях до нашої доби тут жили племена Юхнівської археологічної культури /від назви села Юхново біля Новгород – Сіверського/. Ці племена були представниками фіно-угорського етносу /народу/. До наших часів зберіглася дана ними назва річки Ірванець /Рванець/.
В «Енциклопедії Українознавства» під редакцією Володимира Кубийовича зазначається, що «Ір» - це в перекладі з тюркської мови означає «ізлучина, ізвилина, меандра річки». В перекладі з мови народу комі «Ірванець» означає «омут, яр, глибина, крутий обрив річки або озера». В перекладі з фінської мови «Ірванець» - «крута річка», «річка, яка крутиться».
До 1 століття нашої доби територія нашого краю була сло»вянською прикордонною територією між племенами балтів, іранців-скіфів та угро-фінів.
На протязі всіх часів відбувався постійний взаємовплив і взаємозапозичення культур, мов, укладу побуту у різних народів, які заселяли наш край, відлуння якого дійшло і до наших часів, в тому числі і в назвах наших річок.
На Інтернет ресурсі Геоманія є відомості про назву річки Слоть /Слот/ - приток Ревни. Слово «Слоть» має балтійське, або давньолитовське походження і означає «болото», «трясина», «холодне», «рідке стояче болото на твердій основі». В німецькій мові слово «Слоть» означає «грязь», в білоруській «слота» - «слякоть».
З 2-го по 4-те століття нашої доби, в різні часи, через територію України, в тому числі і через територію нашого краю, проходила міграція різних народів: гунів /4 століття/, болгар /5 століття/, аварів /6 століття/, хазарів /9 століття/, печенігів /9-11 століття/, половців /11-12 століття/, татар /13 століття/ бурні події часів Великого переселення народів впливали на уклад життя місцевого населення нашого краю тих часів у всіх його проявах, дійшло до наших часів в топонімічних назвах.
З 2-го століття нашої доби на території нашого краю живуть слов»яни-анти, які входили до складу ранньодержавної формації східнослов’янських племен Полянська Русь, або Держава Антів, яка займала, на думку історика Ореста Субтельного, територію від півночі Чернігівщини до Чорного моря. У 2 – 9 століттях нашої доби наш край був прикордонною територією між східнослов’янськими племенами сіверян, дреговичів, радимичів. Наприкінці 9 століття наш край увійшов до складу Київської Русі.
В статті «Подесенье, как историко-культурный регион» зазначається, що в «Північному подесенні, з часів неоліту змінюють друг друга та взаємодіють імпульси, які йдуть з території Білорусі та Північної України та з території центру Росії в цьому регіоні пройшов головний для Східної Європи першого тисячоліття до нашої доби етнічний кордон – між іранським /скіфським/ світом /на південь Сейму та /нову/ та Балтським світом – на північ від цих річок.
Весь басейн річки Десна, включаючи всі її притоки, зокрема Снов та Ревну, займали бал0тські племена, які залишили численні гідроніми /назви річок/, починаючи з самої назви Десни – «світла, блискуча річка».
Де інде в топоніміці Подесення залишилися сліди і більш древніх –фіно-угорських племен епохи неоліту /Одра/. Смоленське, Брянське та Північно-Чернігівське Подесення зберегло культурну та етнічну /балтську/ стабільність майже до утворення Давньоруської держави Київська Русь. Племена балтів з часом асимілюються /розчиняються/ у складі слов»янських племен, які заселили наш край / сіверяни, дреговичи, родімічи, в’ятичі, кравичи/.
Назва другої за величиною річки Семенівщини – річки Ревна, як зазначено в статті В.Крашеніннікова «О дохристианской истории Брянщины» - це гідронім дослав»янський, балтського походження». В індоєвропейських мовах слово Ревна означає «крик, ревіння, шум». Ревна - /Ревун, Ревунець/ - це назва бурних швидких річок. Назва дана річці за характер течії, її бистрину, швидкість.
Фото із соц. мереж: красуня-річка Ревна поблизу с. Орликівка
Також слід зазначити, що внаслідок перетинання руслом річки твердих порід /каменю/ утворюється гуркіт води, ревіння, звідси і назва – Ревна. В литовській мові слово «Ревна» означає «поріг на річці», «міль на річці», «паводок весною». На балтийское происхождение гидронима «Ревна» указывает историк В.Крашенинников в своей статье «О дохристианском периоде истории Брянщины». Він вважає, що балтські племена, споріднені сучасним латишам та литовцям жили в басейні річки Десна та її притоків практично до кінця 1-го тисячоліття нашої ери. А заселення слов»ян цієї території відбувалося хвилями. Слов'яни поступово асимілювали балтів. Переважна частина гідронімів Подесення мають балтійське походження.
Фото М. Волка - р. Ревна у очікуванні повені
Фото М. Волка - р. Ревна, травень 2015 р.
Ряд істориків вважає, що по річці Снов проходив умовний кордон розселення літописних племен слов»ян – сіверян, родимічів, кривічів. Цікаво, що і зараз річка Снов є кордоном між Росією і Україною. Київські князі, на думку істориків, підкорили племена сіверян та сусідніх родимічів, дреговичів, кривічів у 884 році і обклали ці племена данью. В.Крашенінніков вважає, що версія історичного трактування загальновідомої билини «Про Іллю Муромця та Солов'я Розбійника», за якою Київський богатир Ілля Муромець за наказом Київського князя боровся та переміг Солов»я Розбійника, який не слухав князя, жив в лісах на північному кордоні Київської держави /цілком вірогідно що в наших краях/ основана на реальних подіях 996 року. Деякі дослідники припускають, що в образі Солов»я Розбійника відображені придворними князівськими «ідеологами» тих часів образ князів слов»ян-сіверян та їх сусідів, які довгий час чинили військовий спротив дружинам Київського князя, не хотіли віддавати йому свої землі.
р. Снов, с. Тимоновичі Семенівського р-ну. Фото з Інтернету
На думку В.Крашеніннікова «По річці Снов та її лівим притокам (Ревна, Дрестна та іншим річкам Семенівщини) по течіям річок Судость, Десни, Вибля, Снєжеть – розселялись племена сіверян. Праві притоки річки Снов та верхня течія Судості, правобережжя Десни і до річки Трубчевська – були основною територією розселення племен радимічів. На цій же території, зокрема біля сучасного міста Новозибків, виявлені окремі поселення слов'ян в'ятичів.
Про те, як складалися взаємовідносини населявших наш край у 880 – 900 роках слов»янських племен з владою Київської Русі та Київських князів в давньоруському літопису «Повість минулих літ» сказано так: «У 884 році Київський князь Олег під час військового походу переміг сіверян і поклав на них дань легку і заборонив сіверянам хазарам дань платити». За відомостями літописів в 984 році Київському князю Володимиру Святославовичу прийшлось ідти військовим походом на радомічів, які відмовились підкорятися Київу. В літопису зазначено, що загін києвлян на чолі з воєводою на прізвище Вовчий хвіст зустрів радимічів на річці Піщані і переміг. З тими подіями була пов’язана приказка «Піщанці від Вовчого хвоста тікають».
Землі сіверян, радомічів, в т. ч. і наш край підкорявся Київському князю довгі роки лише номінально, зберігаючи свої традиції, обряди та звичаї на довгі століття.
Київські князі для вивозу дані від підкорених племен по берегам головних річок Київської Русі, в тому числі і на берегах річки Снов, заснували невеличкі «городки», «укріплені фортеці», де були невеличкі військові гарнізони, куди звозилась дань з прилеглих територій, які контролювали рух по річкам. Це був так званий «Шлях великого полюддя», до якого входила і річка Снов. Цим пояснюються знахідки давньоруських городищ, зроблених та досліджених археологами біля сел. Тимоновичи та Карповичи Семенівського району, розташованих неподалік Снову. Є відомості, що з своєю дружиною пройшов «Шляхом великого полюддя», в тому числі і по річці Снов, легендарний засновник міста Москва князь Юрій Долгорукий. Було це в 40-х роках 12-го століття.
Нагадаємо, що Москва в той час входила до складу Чернігово-Сіверського князівства, князь Юрій Долгорукий був вассалом (підлеглим) Чернігово - Сіверських князів, платив їм податки – «данину».
Після розпаду Давньоруської держави Київська Русь, під ударами татаро-монголів, з 1240 по 1380 роки наш край знаходився у складі Монгольської держави Золота орда. З 1380 по 1500 – у складі Великого князівства Литовського. Місцеві жителі нашого краю підтримували владу Литовських князів, вважали її своєю.
Чому? Стає зрозуміло в контексті назв наших річок та історичних даних про те, що балтські племена були ядром населення нашого краю більш 1000 років, спільно довгі роки мирно співіснували з слов»янським населенням краю.
З річками Семенівщини пов’язано дуже цікавих подій і постатей. В рамках газетної статті про них не розповісти. Зазначу наприкінці статті лише про одну, цікаву, неординарну подію, яка на 300 років визначила долю України, лежить в історичному фундаменті незалежності Української держави. За даними істориків, у вересні 1708 року в містечку Семенівка, в урочищі, яке зараз носить назву Козакево, на річці Дрестна /Дрьост/, гетьман України Іван Степанович Мазепа став табором з своїм 5000-м військом і вперше звернувся до свого війська зі зверненням, в якому повідомив про свої наміри відійти від Росії, вийти зі складу Російської держави, і спираючись на військову підтримку короля Карла 12, будувати незалежну Українську державу.
Озеро Козакево на території м. Семенівка. Фото - з архіву нашого сайту
В книзі Георгія Кониського «Історія Русів або Малої Росії», виданій у 1846 році, про це сказано так: «Після промови Гетьмана козаки сперечалися між собою декілька днів. Потім 4500 козаків пішло до війська російського, розповісти що вони в замислах Гетьмана участі не приймають. 500 козаків та найближчих до Мазепи пішло на зустріч з військом Карла 12».
Завершуючи статтю зазначу: річки Семенівщини несуть колосальну інформацію про історію нашого краю, історію практично невивчену, дуже цікаву і славну, про нашу з вами історію…
Автор - О.Ф.Бичков
 P.S. від автора цього дослідницького матеріалу:
Стаття Про назви річок Семенівщини була надрукована мною в газеті Життя Семенівщини у 2014 році.
Сподіваюся, що в разі розміщення на Вашому сайті, матеріали, викладені в цих статтях, стануть доступними широкому колу людей зацікавлених історією нашого славного Семенівського краю. З повагою, Олесандр Бичков - краєзнавець, міський голова міста Семенівка Чернігівської області.
 Від адміністрації сайту:
Враховуючи зацікавленість істориків Семенівщини у розміщенні матеріалів на нашому веб-ресурсі, попереду ще багато цікавих публікацій історичного плану про наш славетний край.
р. Стратива, с. Медведівка Семенівського р-ну
-------------------
Читайте також про історію Семенівського краю:
ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО СЕМЕНІВКУ У XVIII СТ.
О. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ ПРО СЕМЕНІВКУ У XVIII СТ.
УНІВЕРСАЛ ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ
КОЗАК СЕМЕН ІВАНОВИЧ САМОЙЛОВИЧ - ЗАСНОВНИК СЕМЕНІВКИ, ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ
З ІСТОРІЇ СЕМЕНІВСЬКИХ ЯРМАРКІВ
|
-->
