До цього моменту на шпальтах сайту публікувалася інформація і про історію Семенівського краю, і про видатних земляків, імена яких золотими літерами вписані у історію держави… Цього разу публікується інформація про людину, якій Семенівка зобов’язана і своєю назвою, і статусом, і, власне кажучи, історією. Мова йде про засновника козацької слободи (містечка) Семіонівка (зараз – Семенівка) – Семена Івановича Самойловича.
Козацька доба - славний період історії України. Вона принесла надію на відродження нації під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Після неї наступили часи випробувань, міжусобиць та поневірянь - доба Руїни. Саме в ті тяжкі роки була заснована Семенівка. Про зачинателя нашого міста відомо не так багато; Ким він був? Доблесним лицарем українського народу чи гордим та пихатим козаком, який піклувався про свої інтереси? Спираючись на наукові праці відомих істориків, ми маємо можливість скласти історичний портрет та зробити власні висновки. Ким же був насправді фундатор нашого міста?..
«Семен Самойлович народився близько 1660 року. Батько Семена — Іван Самойлович, будучи гетьманом України з 1672 по 1687 роки, мріяв зробити своїх синів Семена та Якова полковниками і готував їх до цього.», - так пише у своїй книзі «Описание Старой Малороссии» том 1 «Стародубський полк», виданої в 1888 році, історик XIX століття А.М.Лазаревський.
Ф.М. Уманець в історичній монографії «Гетьман Мазепа», виданої в 1897 році, у третьому розділі «Сім’я Самойловичів» дає таку характеристику сім’ї гетьмана: « Іван Самойлович був гетьманом у 1672-1687 роках. Був він слухняним прибічником Росії, мирився з посиленням її влади в Україні. У Москві виховувалися два сини Івана Самойловича: старший - Семен та середній - Григорій, а дочка гетьмана вийшла заміж за боярина Ф. Шереметьева».
Безпосередній вплив на формування особистості Семена, як і будь якої людини, мала сім’я, в якій він ріс та виховувався, її дух і настрої. Ф.М.Уманець так характеризує батька Семена: «Гетьман Іван Самойлович походив з духовенства, був людиною освіченою. Самовладний, прихильний до царя і козацької старшини, він намагався об’єднати під своєю булавою інші українські землі.»
Іван Самойлович, який сам мав добру освіту, намагався знайти для своїх дітей найкращих учителів. І це йому вдалося. Одним із перших вчителів (духовників) Семена Самойловича історик А.Лазаревський називає священика Іону Болховського, який пізніше, у 1681 році, в період, коли Семен Самойлович вже займав посаду полковника Стародубського полку, заснував за селом Блешенею Каменський монастир, який проіснував більше 250 років. У книзі А.Лазаревського про це говориться так: «Каменський монастир, на річці Снов, заснований духовником (вчителем) сина гетьмана Івана Самойловича — гетьманичем Семеном. У 1681 році гетьман Іван Самойлович дозволив зайняти під Каменський монастир частину Сновського берега, який належав до Карповських земель Стародубського полку».
Історик Г. Кониський у виданій у 1846 році книзі «История Русов или Малой России», а пізніше Д.Поклонський у «Стародубской старине» серед учителів Семена Самойловича і його молодших братів та сестер називають Івана Мазепу, - одного з найосвіченіших людей свого часу, який став пізніше гетьманом України. Є свідчення, що в дитячому віці протягом 7 років синів Івана Самойловича виховував природний поляк Іван Мазепа, який після переселення із Польщі на Україну був прийнятий у будинку І. Самойловича.
Ф.М.Уманець у своїй книзі відкидає факт, що Мазепа 7 років був учителем дітей І.Самойловича, але не відхиляє впливу Мазепи на виховання Семена та інших дітей І.Самойловича.
У 1673 році, коли Семену виповнилося 13 років, батько відправляє його разом із братом Григорієм на проживання та навчання в столицю Російської держави - Москву. Це було зроблено для того, щоб дати синам найкращу освіту та ввести їх у вище коло царського двору, а також і для підтвердження російському царю свого вірнопідданства. Історик Д.Поклонський наводить таке пояснення щодо направлення Семена та Григорія Самойловичів на навчання до Москви: «За час з моменту возз’єднання України з Росією(1654 р.) 19 років уже декілька українських гетьманів зраджували Росії. Тому московський уряд для більшої надійності зобов’язав І.Самойловича, щоб сини, у крайньому випадку один з них, безвиїздно жили в Москві.
У 1673 році Семен та Григорій у супроводі відомого ніжинського протопопа Семена Адамовича прибули на навчання до Москви. Півтора роки по тому, у вересні 1674 року, на прохання батька, як пише Поклонський, цар відпускає дітей у м. Глухів на побачення. З ним був наставник, ігумен Батуринського монастиря Ісая, та вчитель Павло Яслиновський.
У книзі «Акти, относящиеся к истории Южной и Западной России», виданої в 1884 році, говориться про те, що «дітей ідеться по черзі відпускали додому. Семен і Григорій були представлені царському двору, інколи виконували деякі дрібні доручення батька. Так, у лютому 1677 року, Семен, повертаючись з побувки в Україні, везе до Москви подарунок царю від гетьмана «двох коней турських». Семена в 1677 році ще залишили в Москві, а його меншого брата Григорія відпустили до батьків».
Іван Самойлович, давши своїм дітям гарну освіту і використовуючи свою посаду гетьмана України, як пише історик А.Лазаревеький, «давно мріяв розсадити своїх синів на полковничих урядах і готував їх до цього».
У XVII столітті Україна ділилась на військово-адміністративні одиниці - полки. А.Лазаревеький у книзі, присвяченій історії Стародубського полку, пише: «Дочекавшись, поки сини виростуть, гетьман підготував для свого старшого сина Семена уряд (посаду) Стародубського полковника.
У книзі історика Ф.М.Уманця так говориться про цей період життя Семена Самойловича: «Семен Самойлович, як наказний гетьман (призначений командиром козацьких військ на час воєнних дій), визволяв Правобережну Україну від Юрія Хмельницького, який вірно служив у той час Константинопольському двору (Туреччині)».
У книзі « Історичний календар Чернігівщини» міститься цікавий документ, який висвітлює участь Семена Самойловича в кінці 1679 - початку 1680 років у військовому поході козаків проти посланих турецьким султаном об’єднаних військ кримського хана і загонів Юрія Хмельницького: «11 січня 1680 року наказний гетьман Малоросії Семен Самойлович писав полковнику Новицькому про прийняття застережних заходів щодо пересуванню полків у випадку очікуваного вторгнення кримських татар у Малоросійську Україну: «Мій ласкавий приятелю, пане полковнику! Розуміючи, що ваша милість пришле до мене своїх для отримання вказівок вам, козаків, повідомляю відомості, отримані мною із Запорожжя. Запорожці повідомляють, що хан Кримський всі орди Кримські та Білгородські зібрав на річці Каланчак. А сам у перший день місяця січня приїхав у Перекоп, де наказав зібрати січня місяця другого дня весь свій бусурманський байрам (нараду), на якій постановив усім силам поганським рушить від річки Каланчак і тягнутися на злучення (з’єднання) з Юрієм Хмельницьким до міста Чигирина”.
Полковництво Семена Самойловича відмічено переслідуванням розкольників, які вже встигли розселитися на території полку. Саме про це говорить історик старообрядського руху Іван Алексеев у книзі «Стрия о бегущем священстве», де наводиться указ цариці Софії Олексіївни Чернігівському архірею і Стародубському полковнику Семену Самойловичу, виданий у 1682 році. В іншому документі, від 2 вересня 1684 року, полковник Семен Самойлович писав батьку гетьману, що він давно придивляється до людей, які поселилися в його полку «віри проклятої капітолинської москалям» і нарешті їх «добре притиснув не тільки арештами, але й іншими покараннями». Разом з тим полковник писав, що капітолини москалі (розкольники) поселилися та укріпилися «поганим своїм кублом раніше його полковництва».
Для того, щоб краще зрозуміти зовнішньополітичну діяльність Стародубського полковника Семена Самойловича, слід згадати події, які відбулися в Україні, у Росії та Польщі в 1680-1685 роках. У 1680 році закінчився час дії Андрусівського перемир’я між Росією та Польщею. За цей час необхідно було домовитись про кордони й підготувати умови «вічного миру». Але час перемир’я скінчився, а сторони все не могли домовитися. Польща продовжувала будувати плани повернення собі втрачених за Андрусівським договором (1667 р.) українських та російських земель, у тому числі й нашого сіверянського краю. Щоб посилити свої можливості в переговорах та прискорити укладення мирного договору, Росія зайняла жорстоку позицію відносно Польщі. Знаряддям цього курсу, пише Д.Поклонський, став Стародубський полковник Семен Самойлович. У 1684 році він зі згоди Москви пересунув кордони свого полку впритул до річки Сож, на відстані між Гомелем та Рославцем. У «Літописі Самовидця» про це сказано так: «...по самой Сож реку усе села отъехали от Гомеля аж по самое Рославле и привернули до Стародуба, от ляхов обнявши и свои залоги (гарнизоны) поставил полковник Стародубский».
На початку 1685 року гетьман, пояснюючи те, що сталося Москві, докладно описує «хитрі витівки поляків та висловлює бажання малоросів домагатися своїх кровних руських володінь, захистити православну віру, яка терпить у польських областях приниження». Гетьман просить залишити в його володіннях села на лівому березі річки Сож, які в давнину належали війську Запорозькому та які недавно були заселені Стародубським полковником Семеном Самойловичем.
Семен Іванович Самойлович був представником козацької старшини, одного з найбагатших, шанованих і знатних родів в Україні. Батько Семена 15 років був гетьманом України, сам Семен займав полковничий уряд. Його брат Григорій служив, за даними історика Ф.М.Уманця, Чернігівським полковником. Наймолодший брат Яків був призначений Стародубським полковником після смерті Семена у 1685 році. Двоюрідний брат Михайло Васильович Самойлович у 1681 році був призначений полковником Гадяцького полку, а потім отримав у Москві високий чин царського стольника. Сестра Семена була дружиною одного з найбагатших російських бояр - Ф.Шереметьєва.
Не дивно, що як пише Ф.М.Уманець: «Уявивши себе незамінним для Малоросії і необхідним для Москви, гетьман Іван Самойлович дає волю негативним сторонам свого характеру». «Літопис Самовидця» так характеризує гетьмана Самойловича: «Цей попович дуже гордий не тільки перед козаками, а й перед духовенством. Старшина козацька, прийшовши до нього, повинна була стоять, ніхто не мав права сісти, ніхто не мав права зайти до його двору з палицею. Також і священики, найбільш знатні, повинні були стояти перед ним із непокритою головою. До церкви ніколи не ходив сам брати дари, але священик їх йому носив. Так робили і сини гетьмана.
Їздив в оточенні великої юрби, без карети - нікуди, ні сам, ні його сини, навіть при війську. Був гордим, як не один сенатор.
Сам гетьман і його сини, будучи полковниками, вигадували різні способи, щоб зібрати з народу якнайбільше грошей. Козаків, не поважав і на подвір’я своє не пускав. Мав при дворах сторожу сердюцьку (особиста охорона), якій платив річну платню».
Про смерть Семена Івановича Самойловича історик А.Лазаревський пише: «У травні 1685 року Семен Самойлович помер. За чутками - отруєний. Похований у Києві, у Печерській обителі».
Д.Поклонський в «Стародубськой старине», посилаючись на історика XIX століття Бантиша-Каменського, дає інші відомості: «сын гетманский Семеон помер июня 7 дня на Сошествие Святого Духа (на Троицу), в летах молодих, але розуму старого».
Вдова Семена Івановича, залишившись із двома дочками, обома Маріями, жила після 1685 року у своїх стародубських маєтках. Видавши своїх дочок заміж, одну за генерального осавула Антона Гамалею, а другу за смоленського шляхтича Михайла Богдановича Корсака, вдова жила ще 20 років. А зять її Гамалея, - пише Д.Поклонський, за участь у Мазепи ній зраді був засланий до Сибіру. Це використав другий зять - Корсак, закріпивши в 1718 році за собою всі тестеві маєтності, у яких нараховувалося 1000 селянських дворів. Такі маєтності встиг отримати молодий Стародубський полковник Семен Самойлович за 4 роки з лишком».
С. Самойлович був представником древнього і знатного роду.
З малих років знаходився в гущі політичних подій, ріс у сім’ї гетьмана України, при царському дворі, був знайомий з кращими людьми свого часу. Добре знав і орієнтувався в політичній ситуації.
У 19 років в ролі наказного гетьмана очолював похід козацьких військ проти об’єднаних сил кримських татар і загонів Юрія Хмельницького, які були послані на Україну Туреччиною.
У 20 років став полковником Стародубського полку, відвоював у Польщі та приєднав до України частину білоруських земель, включаючи Гомель. Був типовим представником свого стану. Піклуючись про державні справи, не забував і про свої особисті інтереси. Володів більш ніж 1000 селянських дворів, зумів нажити досить велике багатство. Був пихатий та гордий. Заснував велику кількість населених пунктів, у тому числі й нашу Семенівку.
«У молоді роки мав старий розум»; тобто був мудрим не по роках політиком, який захищав Україну від татар, піклувався, частково з корисних цілей, про економічний розвиток довіреного йому Стародубського полку, досяг у своїх справах непоганих результатів.
Семен Самойлович був не безгрішним, але він був одним із найкращих представників свого соціального та політичного оточення, своєї історичної епохи, свого народу. Він служив батьківщині, як міг та розумів, як вимагав час.
матеріал підготувала вчитель історії та правознавства
Семенівської ЗОШ І-ІІІст. № 3 Комар Т.М.
---------------------------------------------------------
Читайте також про історію Семенівського краю:
ІСТОРЯ РОДУ САМОЙЛОВИЧІВ
СЕМЕНІВЩИНА У СКЛАДІ СТАРОДУБСЬКОГО ПОЛКУ
СЕМЕНІВСЬКИЙ КРАЙ У XIII-XVII СТ.
РОЗВИТОК СЕМЕНІВСЬКОГО КРАЮ У СКЛАДІ ЛИТВИ ТА ПОЛЬЩІ В ХІІІ-XVI СТ.
СЕМЕНІВЩИНА ЗА ЧАСІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
З ІСТОРІЇ СЕМЕНІВСЬКИХ ЯРМАРКІВ
|
-->
