З часів Богдана Хмельницького і до ліквідації наприкінці XVIII століття російською державою Гетьманщини на її теренах існував своєрідний полково-сотенний військово-адміністративно-територіальний устрій. Значною мірою він спирався на традиції шляхетської республіки Речі Посполитої, де король обирався, а всі найважливіші справи мав затверджувати сейм. Тобто йшлося про шляхетську демократію. Подібно до неї на тернах України запанувала козацька демократія.
Державу очолював гетьман, який носив титул гетьмана війська Запорізького. Його обирали на козацькій раді. Він був головною військовою та цивільною посадовою особою гетьманщини, головнокомандуючим козачих військ. У своїй діяльності він спирався на генеральну старшину, що виконувала функції, подібні до повноважень сучасних міністрів, та полковників.
Функції останніх можна порівняти з обов’язками сучасних голів облдержадміністрацій та командувачів територіальних військових одиниць.
Гетьман української козацької держави, за згоди козацької ради, призначав полковників, які керували полками (полком називався не військовий підрозділ, а певна частина державна територіальна одиниця). Фактично гетьмани прагнули ставити на полковничі уряди дуже близьких до себе людей.
Влада полковника на території свого полку була практично одноосібною та необмеженою. Він керував підвідомчою територією і очолював військо у разі бойових дій. Гетьман наділяв полковника правом роздавати землю та майно, «грунти» та «маєтності» в межах свого полку. Полковник, здійснюючи владу, спирався на полкову старшину до складу якої входили полкові обозний, суддя, лікар, осавул та хорунжий. Всі разом вони складали полкову канцелярію, через яку полковник керував полком.
 Полкову старшину мали обрати козаки полку на полковій раді. Однак, з кінця XVII ст.. полкова старшина повністю призначалася полковником.
Крім названих посадових осіб до полкової канцелярії в якості чиновників для виконання особливих доручень входили т. зв. «значкові» та «військові» товариші.
Полки ділилися на меші військові та адміністративно-територіальні одиниці – сотні. Кожна сотня об’єднувала певну кількість хуторів, сіл, слобод, міст, розташованих на певній території і називалася по імені села чи міста. Сотні очолювали сотники, яких обрали місцеві жителі за рекомендацією полковника. Останні на уряди сотників намагалися призначити відданих собі людей з числа козацької старшини. При сотниках знаходилася сотенна старшина: отаман, писар, осавул та хорунжий, які складали сотенний уряд. Сотні поділялися на курені, на чолі яких стояли курінні. Після приєднання України до Росії, з 1654 по 1663 роки, територія нашого краю входила до складу Ніжинського полку. У 1663 році гетьман Іван Брюховецький виділив десять сотень Ніжинського полку в окрему військову та адміністративно-територіальну одиницю – Стародубський полк. Полковим центром стало місто Стародуб (зараз – місто Стародуб – районний центр Стародубського району Брянської області Російської Федерації).
Стародубчський полк ділився на десять сотень: Стародубську полкову сотню, Шептаковську, Погарську, Почепську, Мглинську, Дроковську, Поповогорську. Пізніше було утворено одинадцяту сотню – Новоместську.
За даними історика О. М. Лазаревського, наведеними у книзі «Описание старой Малоросии. Полк Стародубський», основна частина населених пунктів Семенівського району, існуючих до теперішнього часу, в період з 1663 по 1781 рік входила до складу Стародубської, Шептаківської та Топальської сотень Стародубського полку. До складу Стародубської сотні входили такі населені пункти: села – Леонівка, Залізний Міст, слобода Галаганівка, хутір Гремячка; до складу Шептаківської сотні входили села: Архипівка, Машево, Костобобр, Новий Жадов, Старий Жадов, Погорільці, слободи – Шевченкова Гута, Лосівка, Ольнанка, Старе Гутіще (Чумаковка).
 Центром Стародубської полкової сотні було місто Стародуб. Полковими сотниками Стародубської сотні були Популях у 1650 році; Гаврило Єрємєєв у 1654 році; Павло Храмченко у 1669-1672 роках; Кузьма Шашкевич у 1672 році; Михайло Мархиленко у 1671 році; Давид Пушкаренко у 1687 році; Микола Чарнолузький у 1688-41692 роках; Прокопій Силенко у 1693-1705 роках; Осип Єхинський у 1708 році; Іван Борозна у 1724-1725 роках; Семен Галєцький у 1726-1734 роках, Яків Якимович у 1739-1758 роках; Афанасій Случановський у 1754-1758 роках.
Топальська сотня займала територію басейну річки Снов та її притоків –Ірпи, Ревни, Трубежа і Вати. Центром сотні було містечко велика Топаль (зараз це село Брянської області Російської Федерації). Найдавнішими населеними містами в цій місцевості був правий берег річки снов та берега річки Ірпи. Решта території Топальської сотні була покрита лісами. У XVII-XVIII ст.. з нових поселень Топальської сотні виділяється ціла група слобод, заснованих російськими старообрядцями, які почали селитися на Стародубщині з 60-х років XVII століття.
Топальськими сотниками за даними О. М. Лазаревського були Роман Васильєв (1654-1657 роки); Микола Рубець (1669-1673 роки), Терех Семенович (1672 рік), Федір Кольчевський (1687-1690 роки), Григорій Кожуховський (Ференсбах) (1699 рік), Федір Модзолєвський (1700-1704 роки), Станіслав Палубінський (1706 рік), Федір Соробогатий (1708-1713 роки), Михайло Янжул (1713-1718 роки), Григорій Рубець (1758-1769 роки), Василь Рубець (1782 рік).
Натомість, сотенним центром Шептаковської сотні було село Шептаки (зараз село Новгород-Сівеського району). Царською грамотою 1665 року вона була пожалувана гетьману Брюховецькому «со всякими селами и деревнями, с крестьянами и бобылямии всякими угодьями в вечное владение, опрочь казацких дворов и земель». Селяни Шептаковської сотні складали особливу Шептаковську волость, якою після Гетьмана Брюховецького вододіли його наступники. Ця волость управлялась окремими староставми («дозорцями»), яких призначав сам гетьман.
Шептаківсткі сотники: Тимофій Кирилов 1654 рік, Василь Ісаєнко (1660-1667 роки), Тімох (1680 рік), Ларко Тимофійович (1687 рік), Карл Маяковський (1692-1701 роки), Василь Шейн (1710-1720 роки), Нестор Васильович (1723 рік), Іван Маковський (1760 рік), Архип Худорба (1779-1792 роки). Хутори Жадановка, Шведчина, село Радочка.
До складу Топальської сотні входили села: Тимоновичі, Карповичі, Блешня, Баранівка (Баранова Гута), Орликівка, Хандобоковка, Янжуловка (Шпетаковка), Хотєєвка, містечко Семіонівка (Семенівка).
За матеріалами книги «Семенівка – європейське місто»
(авт. О. Ф. Бичков, С. М. Гузоватий)
|
-->
